Сьогодні в парламенті можуть розглянути питання про відставку чинного уряду. Про це заявив спікер Верховної Ради Володимир Рибак. Учора профільний комітет навіть вже схвалив проект постанови про висловлення недовіри Кабміну. Після останніх подій в країні, Верховна Рада — фактично єдиний майданчик, на якому може вирішитися політична криза. Майдан продовжує тиснути на політиків. Після багатотисячного мітингу у Києві в неділю, люди хоч і в невеликій кількості (кілька тисяч), але залишилися на площі і зранку в понеділок заблокували роботу уряду. Переформатування більшості у законодавчому органі з подальшим голосуванням за відставку Кабміну — це найбільш вірогідний варіант розвитку подій, до якого схиляються експерти.
ПРИЧИНИ
Перша. До певного часу Президент був готовий підписати угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом у Вільнюсі, але в останню мить передумав. Не будемо зараз розбирати всі фактори, які призвели до цього, але зазначимо, що до такого «результату» приклалася кожна сторона. Захід, який зациклився на «проблемі Тимошенко» і, зрештою, визнав, що помилявся. Українська опозиція, яка грала свою гру, у тому числі, на зовнішніх «політичних ринках». Ну і, звичайно, сама влада — інтелектуальна неспроможність тієї її частини, яка повинна мати більше розуміння про управління країною.
Друга. Президент протягом свого президентства зосередив у своїх руках монопольну владу. І сам став її заручником. Сам створив ситуацію, коли отримує інформацію фактично тільки з одного каналу. Безумовно, це веде до непоінформованості і створює ілюзію, що все під контролем. Наприклад, чому тільки в останню мить заговорили про компенсації від Європейського Союзу? Чому до останнього мовчали про реальні економічні показники? Можна допускати непоінформованість Президента і щодо силового розгону Євромайдану. Його реакція була запізнілою і непереконливою. Інформації про те, хто віддав наказ штурмувати й досі немає. Але все одно — відповідає Президент. Як наслідок, на вулиці Києва вийшли сотні тисяч людей. І правильно зробили. Далі ситуація отримала ознаки політичної кризи.
Третя. Якщо говорити глибше, то сьогоднішній стан речей став можливим, тому що не відбулося перезавантаження влади після подій 2004 року. «Кучмізм», з яким боролися тоді, так і не був подоланий. Навпаки, екс-президент навіть отримав гарантії безпеки від нової влади. Далі метастази попередньої системи лише розрослися — в політиці (владі і опозиції), бізнесі, суспільстві, журналістиці... Хвороба прогресує досі.
ФОТО ІВАНА ЛЮБИШ-КІРДЕЯ
РИЗИКИ
Перший. Виходячи з останніх подій, головне не допустити провокацій і насильства. Прецеденти вже є: події жахливого нічного побиття молодих людей на Майдані, подальші події під Адміністрацією Президента. «Гарячі голови» з усіх сторін мають пригальмувати і задуматися.
Другий. Хронічне протистояння «дніпропетровських» і «донецьких» увійшло в нову фазу. Останні події в країні свідчать — в атаку пішли перші. Можливо, сьогодні це звучить дивно, але протистояння присутнє. Змінилися лише реалії, частково учасники і методи дій. Опозиція зараз осідлала народне невдоволення, чудову романтику молодого Євромайдану, але чи готова вона реалізувати ті зміни, за які виступає народ? Судячи з їх попередньої поведінки у парламенті, скоріше, ні.
Третій. За останньою інформацією Президент цими днями таки відвідає з офіційним візитом Китай. Враховуючи ситуацію в Україні, якою буде керованість країною? Чи не «наламають ще більше дров» конкуруючи групи? Далі за графіком (про це вже заявив прем’єр Азаров) — візит в Росію. Знову ж таки, після останніх подій в Україні, якою може бути тональність розмови Путіна з Януковичем? На яких умовах будуть надані російські кредити, якщо не підходять мвфіські?
ШАНСИ
Перший. В нинішній ситуації ми бачимо — євроінтеграція відійшла на другий план. На першому — боротьба за владу. Не треба забувати, наша мета — євроінтеграція. Політикам з різних таборів і суспільству треба задуматися: як не ускладнити наш рух до Європейського Союзу.
Другий. Для влади нинішня ситуація — несподіванка. Опозиція наразі перехопила ініціативу. Але враховуючи те, як учора поводила себе опозиція у парламенті, то склалося враження, що вони вже уявили себе у владних кріслах. Мирний протест — та моральна висота, яку проявив народ до опозиції і влади. Тому сьогодні ми повинні вимагати не революції, а процедури. Все має бути законно, якщо ми хочемо будувати правову державу, — через парламентські рішення, через вибори...
Третій. Молоде покоління, яке народилося у незалежній Україні. Саме воно стало рушійною силою Євромайдану, саме воно зуміло самоорганізуватися і проявити силу. Але йому ще варто дорости до розуміння — як не піддаватися на «розводки» політиків, як сформувати свої вимоги і контролювати.
У НЕДІЛЮ НА МАЙДАН, ЗА РІЗНИМИ ОЦІНКАМИ, ВИЙШЛО ВІД 500 ДО 800 ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
ВРАЖЕННЯ
«НАЗАД — У ЄВРОПУ!»
Юрій АНДРУХОВИЧ, письменник:
— Чи потрібно виходити на майдан — кожен особисто вирішує для себе. Я не зміг не вийти. Для цього повернувся з Австрії, де в мене буквально розпочалася стипендія. Я відчув, що не можу бути там у час української революції. Так, з одного боку, якщо має вийти мільйон людей, то він вийде і без мене. Але, коли так подумає кожен, то революції не буде.
У нас є претензії до опозиційних партій. І це нормально. Але в момент, коли треба повалювати режим, всі повинні об’єднатися. І лідери, і мітингувальники... Так, до плану дій, який запропонували опозиціонери, у мене є запитання. Але справа в тому, що сьогодні ми вийшли, і на цю хвилину повинні виконувати те, що вони говорять. Задля загально успіху справи. Переосмислити це, побачити, чи правильно ми діємо, думаю, можна буде лише з відстані певного часу. Наразі я, як рядовий мітингувальник, просто дисципліновано долучаюся до плану дій опозиції. Бо я вірю в тиск Майдану. На жаль, у сьогоднішніх реаліях, як би хто не використовував Майдан, це єдиний шлях повернути Україну назад — в Європу! Я радий з того, що на Майдан вийшла більш, ніж переконлива кількість людей. Відчуття суспільної відповідальності запанувало в Києві так само яскраво, як дев’ять років тому. Тому я сьогодні тут, тому я буду завтра і післязавтра на вулиці. Думаю, що лише Бог знає, скільки днів стоятиме Майдан, і, відповідно, скільки днів тут буду я.
«ЗАЛИШИЛОСЯ ПРАВИЛЬНО СКООРДИНУВАТИ ЦЮ ШАЛЕНУ ЕНЕРГІЮ»
Михайло ІЛЛЄНКО, режисер:
— Я на Майдані з перших днів. Знаю, що будь-який Майдан змінює баланс сил у державі. Вірю, що цей змінить баланс на нашу — українську — користь. Адже тут, на вулиці, люди приєднуються до якоїсь шаленої таємниці. Подивіться довкола, в обличчя учасників мітингу, та тут же відбувається якесь нове і шалене дійство. Як у кіно. Але це більш, ніж реально. Знаєте, герой мого фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» в якийсь момент був ніким — з нечітким визначенням свого минулого, без розуміння власного майбутнього. Але він почав працювати над собою. І перейшов у інший статус, образно кажучи, став тутешнім. Я просто знаю, що всі люди, які вийшли на Майдан, перетворилися на тутешніх. А тутешні — на своїх. І цих своїх — більшає. Це вже критична маса. Тепер залишилося лідерам лише правильно скоординувати цю шалену енергію!
«У КРАЇНІ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ ТАК, ЯК БУЛО ДО ЦЬОГО»
Андрій КОКОТЮХА, письменник, сценарист:
— Цей величезний вияв громадської позиції, цей шалений тиск, який демонструє Майдан, однозначно мусить вплинути на владу. Майдан — єдине потрібне сьогодні явище для України. Знаю, що у країні більше не буде так, як було до цього. Я від минулого четверга виходжу на Майдан. І виходитиму доти, доки потрібно буде. Тут, на вулиці, зібрався цілий мистецький десант. В єдиному пориві вийшли письменники, художники, співаки, кінематографісти... Творча еліта прагне в Європу. Прагне, щоб Україна була цивілізованою і правовою державою. Звичайно, я прихильник мирного вирішення ситуації. Без силових варіантів. Але якщо це вже революція, то радикальні заклики, думаю, виправдані. Але хтось має цю шалену силу контролювати...
«Я НЕ ОЧІКУЮ САНКЦІЙ ВІД ЗАХІДНИХ УРЯДІВ, ОСКІЛЬКИ ЦЕ ЗАЖЕНЕ ЯНУКОВИЧА У ГЛУХИЙ КУТ...»
Д-р Метью РОЖАНСЬКІ, директор Інституту Кеннана Міжнародного центру науковців ім. Вудро Вільсона:
— Звісно, викликає стурбованість реакція влади на протести. Хоча протестувальники закликають до відставки Віктора Януковича, Президент повинен зрозуміти, що така потужна народна підтримка євроінтеграції посилює його позиції на переговорах з Брюсселем і Москвою. Угода про асоціацію та інші варіанти ще залишаються на столі, а з такою сильною народною підтримкою уряд може дозволити собі діяти сміливіше.
Зараз я не очікую санкцій від західних урядів, оскільки це зажене Януковича у глухий кут і покладе край впливу Європи на Україну й відверне її від ЄС.
Досі США справді грають відносно невелику роль у подіях, і на це скаржаться європейці. Сподіваюся, що помічник держсекретаря Нуланд візьме участь у саміті міністрів закордонних справ ОБСЄ в Києві, головним чином, на знак підтримки цієї організації, а не головування України.
У будь-якому разі, я не бачу ознак того, що США готові тиснути на Київ, щоб тепер змінити результат саміту Східного партнерства.
Майбутнє — в руках українців. Якщо вони зберігатимуть тиск на підтримку інтеграції з наближенням президентських виборів у січні 2015 року, влада може почати розуміти, що її майбутнє буде тісніше пов’язане з цим курсом.
Що ж до петиції на сайті Білого дому, під якою понад 100 тис. осіб підписалося за запровадження санкцій проти Президента України, зазвичай це не має ефективного впливу на політику США. Американська політика, ймовірно, залишатиметься послідовною, якщо не буде якогось повороту до подальшого загострення насильства з обох сторін або якщо з’являться ознаки справжнього краху уряду в Україні. У такому разі Вашингтон і Брюссель, мабуть, разом закличуть до досягнення компромісу на переговорах, щоби відновити порядок. Слід зважити й на те, що всі сторони є стомленими і цинічними, а також пам’ятати, що попередні масові протести в Україні привели до створення нового уряду, який нічого так і не зробив.
«АДМІНІСТРАЦІЯ США НЕ РОЗГЛЯДАЄ СЕБЕ ЯК УЧАСНИКА ГЕОПОЛІТИЧНОЇ «ВІЙНИ» МІЖ ЗАХОДОМ І РОСІЄЮ ЗА УКРАЇНУ»
Стівен ПАЙФЕР, екс-посол США в Україні, старший науковий співробітник Інституту Брукінгза:
— Білий дім не робив заяви з приводу подій, які сталися в Україні в суботу. Але є заява Державного департаменту США, який узгодив свою заяву з представниками Білого дому, перш ніж її оприлюднити. У цьому документі «засуджується жорстокість української влади проти мирної демонстрації» в Києві й міститься «заклик до лідерів поважати права людей на мирні зібрання та висловлювання». Вашингтон підтримує прагнення українського народу інтегруватися в Європу і право на проведення мирних акцій підтримки своїх прагнень.
Досі американські урядовці не згадували про якісь конкретні санкції проти уряду Януковича. У минулому вони казали, що не віддають переваги санкціям. Ми ще не чули реакції від членів Конгресу. Деякі сенатори і члени Палати представників уже висловили стурбованість стосовно погіршення стану демократії, що спостерігалося в Україні останніми роками, і говорили про перспективу запровадження санкцій. Конгрес перебував на канікулах з нагоди свята Подяки і збирається на засідання в понеділок, 2 грудня. І тоді ми зможемо почути реакцію Конгресу на перебіг подій в Україні.
Коли ж говорити про очікування американського уряду, то тут все просто. Українська влада повинна дозволити проведення мирних демонстрацій і не застосовувати сили проти них. А подальші напади міліції можуть лише погіршити американсько-українські відносини.
Я не думаю, що адміністрація США розглядає себе як учасника геополітичної «війни» між Заходом і Росією за Україну. Тут ідеться про те, чого хоче Україна та українці. І хоча Янукович оголосив паузу в інтеграції до Європи, немає свідчень, що він планує повернути курс на 180 градусів і прагне вступити до очолюваного Росією Митного союзу. Нещодавні опитування і демонстрації, які відбулися за останні 10 днів, свідчать, що такий крок буде дуже непопулярним серед більшої частини громадян України.
Щодо участі представника США в саміті ОБСЄ у Києві. 21 листопада Держдепартамент оголосив: держсекретар Керрі не зможе взяти участі в цьому заході через конфлікт у графіку. Особисто я думаю, що це рішення зумовлене іншими причинами, аніж графіком держсекретаря. Наскільки мені відомо, помічник держсекретаря Нуланд досі планує візит до Києва на цей саміт. Мені цікаво, чи інші європейські держави поділяють думку польського шефа дипломатії Сікорські, який у «Твіттері» в суботу написав, що Київ зараз не є місцем, яке підходить для проведення міністерського саміту ОБСЄ. Я гадаю, що він має рацію.
Стосовно петиції на веб-сайті Білого дому з вимогою запровадження санкцій проти українського уряду, то я вважаю, що не треба переоцінювати впливу цієї петиції на політику США щодо України.
Зараз ситуація в Україні дуже хистка — складно передбачити, особливо сидячи у Вашингтоні, що відбудеться далі. Американська адміністрація уважно стежить за подіями в Україні. Якщо станеться придушення демонстрацій, українська влада може очікувати лише негативної реакції Вашингтона.
«ТІЛЬКИ КОМПРОМІС! А ЦЕ СЦЕНАРІЙ ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ БІЛЬШОСТІ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ ЧАСТИНИ ПР»
Вікторія ПОДГОРНА, політолог, політичний консультант:
— Очевидно, що розглядаються два сценарії: компромісний та силовий. Варто зазначити, що довкола подій, які розгортаються, відчувається кремлівський вплив. Це не параноя — варто звернути увагу на деталі. Наприклад, Погребінський був присутній на колегії МВС з розбору ситуації із побиттям студентів. Всі знають, що він вже багато років поспіль є політичним консультантом Медведчука — що він там робив? Це все впливає на те, яка стратегія буде ухвалена. Звісно, силовий сценарій влаштовує кремлівське лобі, яке не хоче випускати Україну й серйозно взялося за «український прогрес» для досягнення своїх геополітичних неоімперських цілей.
Ця ситуація досить драматична для України. В багатьох моментах відчувається тиск та жорстка позиція східного сусіда. Це небезпечно, адже може призвести до розгрому Майдану, введення надзвичайної ситуації та застосування інших дій, які можуть провокувати громадський конфлікт. Суспільство навряд чи погодиться із такими діями влади. Війну не будуть влаштовувати, але відбудеться повна делегітимація влади. Суспільство у абсолютній більшості буде ненавидіти Президента та владу й дотриматися до 2015 р. буде дуже важко. Коли йдеться про Лукашенка чи Путіна, вони все ж мають підтримку більше 60%. Підтримка Януковича складає 17—20% максимум, тож більшість і так налаштована проти влади, а якщо та перетне межу сили — це дуже небезпечно.
Інший сценарій більш оптимістичний для майбутнього України. Великі бізнес-групи, які все ж впливають на політичний процес в цій країні також зацікавлені у компромісному сценарії, як і ми всі. Радикальний шлях цілковитої зміни влади, як би цього не хотіло суспільство, важко втілюваний. Цей спосіб так саморадикальний, як і силовий сценарій з боку влади — обидва варіанти полярні й небезпечні. Влада не піде сама, нормальних юридичних процедур, які можна було б для цього запустити, немає. Компромісним варіантом є сценарій формування парламентської більшості із залученням тої частини Партії регіонів, яка має нормальну позицію стосовно суспільства й розуміє, що потрібно виражати не тільки власні інтереси утримання влади, а й інтереси суспільства.
Такий сценарій зараз пробують зреалізувати і питання виникає стосовно того, чи зможе опозиція консолідуватися та створити єдиний план дій, підтримуваний суспільством. Це був би оптимальний варіант. Важливо зберегти тверезу голову, щоб уникнути провокацій та силових дій. Чи буде створено парламентську більшість ми дізнаємося сьогодні-завтра. Тоді можна буде говорити про вихід із ситуації в мирний спосіб, збереження єдності України та можливостей на майбутнє.
Для того, щоб суспільство підтримало саме такий компромісний сценарій, опозиції потрібно заручитися підтримкою лідерів громадських думок та виробити спільну позицію. Наше суспільство ніколи не було налаштоване настільки радикально, щоб хотіти крові та дезінтеграції країни, тому шанси переконати людей є.
«ЛІДЕРИ ОПОЗИЦІЇ ПОВИННІ ДІЯТИ ЧЕРЕЗ ПАРЛАМЕНТ»
Євген СВЕРСТЮК, письменник, Член Ініціативної групи «Першого Грудня»:
— Люди домагаються відставки уряду, який цілком на таку дію заслужив, після таких нелегітимних речей, яких він допустився. Вочевидь, зараз лідери опозиції повинні діяти через парламент, адже вони мають там свої місця. Але те, що вони вийшли з усіма на Євромайдан, — цілком нормально. Те, що вони застерігають людей від провокацій і домагаються мирної революції — теж правильно. Цей майдан має закінчитися поразкою Партії регіонів і їх лідерів.
Підготував Микола СІРУК, Вадим ЛУБЧАК, Анна ЧЕРЕВКО, «День»
