Інколи виникає відчуття, що Льюїс Керрол разом із Алісою і Котом щось таке передбачали про наші проблеми у Донбасі. Не можна не помітити, що їхня Країна Чудес і наша фейкова еЛДееНеРія якось дивно схожі. І чим далі — тим ця схожість дивніша і дивніша! А ще, схоже, що Україна з «ЛДНР» живуть у РІЗНІ боки: ми — туди, а вони — якось назад...
* * *
«План, що й казати, був чудовий; простий і зрозумілий, краще не придумати. Недолік у нього був тільки один: було абсолютно невідомо, як привести його у виконання...» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
План, згідно з яким «молода республіка» повинна перетворитися на Країну Чудес, ніхто не бачив. Про нього багато говорили на мітингах, тепер багато говорять на зборах і обговорюють у соцмережах, але у всіх цих розмовах він виглядає наче посмішка Чеширського Кота: тобто, посмішка є, а ось Кота (плану!) — не спостерігається.
Натомість у Горлівці, як в еталоні «ДНР», неозброєним поглядом спостерігається інше.
У місті жорстокий кадровий голод.
З 28 опорних пунктів міліції працює тільки п’ять.
Практично всі медсанчастини переїхали у приміщення другої міськлікарні, тобто за фактом лікарня в місті залишилася тільки одна.
У школах не вистачає вчителів математики, фізики, інформатики й української мови.
Не працює промисловість. І внаслідок відсутності кадрів, а також, зокрема, через те, що на підприємствах немає електрики, з 19 введень у місті зараз працюють тільки два. Цього вистачає для побутових потреб (частково увімкнули навіть вуличне освітлення!) і для котельних на опалювальний сезон, але не для роботи підприємств.
«Голова» Роман Храменков у коментарі одному з сепаратистських інформресурсів розповів, що всі стратегічно важливі заводи і фабрики Горлівки законсервовані: «Наприклад, для запуску концерну «Стирол» і Горлівського машинобудівного заводу імені Кирова потрібно чотири електровведення. Ми не можемо зараз їх забезпечити енергопостачанням, якщо у нас на все місто тільки два введення. Всі наші підприємства припинили роботу... людей там немає, тільки охорона».
Але ж диво: біля Богоявленського собору працюють фонтани з підсвічуванням, на цю божественну розвагу вистачає і води, й електроенергії, які для решти міста в дефіциті. Бенкет під час чуми окремі представники громади завжди могли собі влаштувати.
Найбільш наполегливі постраждалі від обстрілів домагаються переселення в інше житло. Місцеві жителі розповідають, що декілька сімей погодилися на пропозицію міськвиконкому вселитися в «покинуте» житло у селищі Мирному, а залишені власниками будинки в селищі Широка Балка захопили сепаратисти. Питаннями, ким, коли і чи дійсно це житло покинуте, «переселенці» не переймаються, а на припущення про те, що господарі можуть повернутися, відповідають неприхованою агресією.
Попереду — чергова військова зима. Половина квартир у місті закрита, переконатися в тому, що стан опалювальних систем у нормі — проблематично. Ніхто доки не знає, хто платитиме за воду, електрику і газ: Україна чи Росія. Або ж — ніхто. І з цієї причини не буде ні води, ні електрики, ні газу.
Цим питанням заклопотані й міжнародні комісії. У місті з’явилися невідомі позашляховики, виявилося — Норвезька рада у справах біженців. А ще зачастили представники ОБСЄ. Представники компанії «Вода Донбасу» зазначили, що без їхньої допомоги ремонт каналу «Сіверський Донець — Донбас» був би під питанням. Але «...чи не все одно, про що запитувати, якщо відповіді все одно не отримаєш, правда?»
Там усе зараз під такими ось невідповідаємими запитаннями. Все повисло в очікуванні рішень «дядьком зверху». А у «дядька» свої плани: прості і зрозумілі, але які ніхто не знає, як виконати.
* * *
«Не сумуй. Рано чи пізно ...все стане на свої місця... Стане зрозуміло, навіщо все це було потрібно...» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
Зрозуміти, хто і як живе в «ДНР», добре чи погано, і взагалі — що там із системою соціального захисту, сьогодні абсолютно неможливо.
За словами місцевих жителів, немало горлівчан досить непогано влаштувалися: вони отримують пенсію і від «ДНР», і від України. А деякі взагалі аси, бо отримують ще й від Росії, тому що оформили її під час тимчасового там перебування! Такі спритні щиро пишаються своєю винахідливістю, що вчасно встигли і там, і там оформити пенсії та інші соціальні виплати.
Знайшлися й такі хитруни, які живуть на території України, але з’їздили в «ДНР», оформилися там і тепер їздять регулярно за пенсією! Як то кажуть, пенсійний туризм навпаки!
А ось скільки бабусь і дідусів, які ледве виживають на одну мізерну деенерівську пенсію або взагалі без пенсії, бо не змогли дійти до соціальних служб, тут ніхто не рахував і рахувати не збирається. Невідомо також, скільки людей похилого віку померло без надання їм медичної допомоги, хоча страшні розповіді про випадки смерті людей похилого віку з голоду в народі ходять...
І взагалі у соцмережах український народ потихеньку чманіє від усіляких «соціальних» чудес:
«Olya Lyaksandrovna: Недоміністр недоднр збирала недонараду, на якій чортів давала соц. службам, за те, що соціальних допомог багато призначено...
Верещала, що кожен снаряд, кожна кулька — це гроші «ДНР», а ви гроші на соцвиплати розбазарюєте...»
* * *
«—Випий ще чаю, — сказав Березневий Заєць, нахиляючись до Аліси.
— Ще? — перепитала Аліса з образою. — Я доки нічого не пила.
— Більше чаю вона не хоче, — виголосив Березневий Заєць у простір...» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
«А ми зі старого нічого не їли!» — обурилися жителі молодої республіки, почувши, що до них їде новий гуманітарний вантаж із Росії.
Що відбувається з гуманітарною допомогою, особливо з російською, не знає ніхто, окрім тих, хто її розподіляє. У соцмережах здивовано запитують: що відбувається? Чому допомагають тільки сім’ям із дітьми до трьох років і пенсіонерам після 65 років? Хіба мало тих, хто ще потребує допомоги? І чому гуманітарка переважно ахметівська? Російська ж бо де, яка з білих вантажівочок? «Нерозуміння і навіть агресія людей наростають!» — запевняють користувачі соцмереж.
* * *
«— Звідки ви знаєте, що я божевільна? — запитала Аліса.
— Звичайно, божевільна, — відповів Кіт. — Інакше як би ти тут опинилася?» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
Схоже, деякі жителі Горлівки, яких правильніше було б іменувати колаборантами, теж остаточно несповна розуму. Інакше як би вони докотилися до такого життя?
Вибори в «ДНР» — начебто! — 18 жовтня. Начебто — вони будуть організовані з урахуванням принципових положень законопроекту про вибори, розробленого «ДНР» і «ЛНР» на якійсь «Конституції ДНР» і положеннях Закону України про особливий статус Донбасу.
У Горлівці до питання підійшли серйозно. Провели майже справжню конференцію і вибрали від Горлівського відділення ГР «Донецька Республіка» єдиного кандидата на пост так званого голови міста. Претендентів було аж два — нинішній мер-самозванець, уродженець Єнакієвого Роман Храменков, і його заступник, який раніше працював при українській владі і належав до президентського кадрового резерву «Нова еліта нації», Олексій Івахненко. Голосували таємно. «Нова еліта», зрозуміло, не пройшла! Перемогла найновіша в особі «Хромого», пробачте — Романа Олександровича Храменкова. Питань про те, хто переможе на майбутніх виборах, — немає, зрозуміло, ні у кого! А що? Будівництво молодої республіки на найсправедливіших принципах, як то кажуть, — в наявності! Україна відпочиває!
І, до речі, до майбутніх виборів буде віддруковано близько мільйона бюлетенів. Про це на одній із чисельних прес-конференцій заявила «міністр» юстиції «ДНР» Олена Радомська.
«За статистичними даними, на території Донецької Народної Республіки постійно проживає близько мільйона жителів. Ми передбачаємо, що в межах цього чисельного складу і будуть виготовлені бюлетені для голосування... Двері для виборців зможуть відкрити 373 виборчі дільниці. При цьому передбачений порядок голосування і для осіб, які проживають на тимчасово окупованій Україною території.
Для участі у виборах передбачений порядок отримання довідки у міграційній службі МВС ДНР. За цією довідкою вони можуть голосувати» — завірила «міністр».
Народ, однак, прозріває. На найбільш «ватяному» ресурсі, на «Самообороні Горлівки», ВКонтакте пишуть:
«Та немає сенсу туди йти, з ким не поговорю, всі говорять — нахрен, більше не підемо, нічого не міняється, просто нові морди приходять до годівниці, а в нашому випадку всі нові — це все ті ж старі депутати Партії регіонів. А якщо так,то який сенс витрачати час і ходити по цих виборах?»
Ну, так! Який сенс, якщо кандидати і їхній електорат для «дядьків, які зверху» «...лише колода карт!»
* * *
«Як вона не намагалася, вона не могла знайти тут ні тіні сенсу, хоча всі слова були їй абсолютно зрозумілі...» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
Якщо дивитися з боку, сенс освіти в «ДНР» — явище зникаюче, хоча на перший погляд все виглядає цілком адекватно.
За шкільні парти 2015 року в Горлівці сіли 11 446 дітей, з них 1082 першокласники. ( 2014 року — 14 тисяч учнів, а першокласників 1500, а 2013 року було 19 618 учнів, з яких 2222 першокласники). Ці цифри допомагають приблизно зрозуміти, на скільки реально «схудло» місто за час війни: виїхало 45 відсотків працездатних сімей із дітьми. Зазвичай це люди, які сповна відбулися, які без особливих зусиль змогли знайти місце під сонцем на новому місці проживання. Що зовсім не радує, бо Горлівка залишилася як мінімум без половини свого творчого й інтелектуального капіталу.
Мабуть, найсерйозніші зрушення до гіршого відбуваються якраз у системі освіти.
44 із 53 шкіл і 30 із 56 дитячих садків пошкоджені обстрілами, деякі з них ремонтуються. Втім, у 51 школі навчальний рік почався вчасно.
Знання тепер оцінюються за старою п’ятибальною системою.
Історія тепер виключно «Історія Росії», природно.
Замість історії України незрозуміло за якими підручниками вивчають історію рідного краю.
Вчаться взагалі переважно за російськими підручниками: саме їх тоннами ввозять вантажівками гумконвоїв. Старі українські підручники залишилися тільки для вивчення української мови і літератури, години на які скорочено удвічі (сепаратистів із соцмереж обурює і це: вимагають взагалі прибрати «быдлячую мову, от которой просто тошнит!»).
Сітка навчальних годин змінилася настільки, що виникла думка про введення шестиденки. В учнів 6-х класів на тиждень виходить п’ять годин російської мови і літератури, дві години української мови і літератури і три години іноземних мов. У результаті кількість уроків доходить до восьми на день. Наприклад, учні 9-х класів однієї зі шкіл Горлівки на тиждень мають 37 уроків.
Працюють у Горлівці й позашкільні установи. Горлівський міський Палац дитячої і юнацької творчості набирає не тільки дітей у гуртки, але й нових працівників, бо багато фахівців виїхали і цілком непогано влаштувалися на нових місцях.
Не залишається без уваги і молодь «ДНР». Пропаганда працює з убивчою продуктивністю. Майже 12 тисяч молодих людей стали членами громадської організації «Молода Республіка», а ще майже 10 тисяч — перебувають у молодіжному крилі правлячого руху «Донецька Республіка».
Чомусь згадується сумна історія кхмерів, молодь яких після звільнення від диктатури Полпота доводилося лікувати у психіатричних клініках.
* * *
«Все дивніше і дивніше! Все дивовижніше і дивовижніше! Все цікавіше і цікавіше!..» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
Вам цікаво, що обговорює горлівський «просунутий» народ у соцмережах? Мені ось стало надзвичайно цікаво. Виявилось, що обговорюють дуже важливі речі. Наприклад:
...Українських сільгоспвиробників, яким після початку блокади Криму нікуди дівати свою продукцію.
...Наступний «великий» сільськогосподарський ярмарок у Сімферополі — за пониженими цінами продаватимуть те, що вирощено на півострові, а вирощено, кажуть, дуже багато чого.
...Уже для них такий, що по факту відбувся, але ретельно замовчується, дефолт України — «нарешті кінець».
...Мовну проблему в Україні: російську укри забули, а говорять мовою прото-укрів, тобто пітекантропів.
...Повний крах України: ціни там надхмарні, а зарплата та ж сама, що й п’ять років тому, комунальні підвищилися, робота є тільки в Києві, Харкові, Дніпрі й Запоріжжі. Від’їжджаєш три метри від цих міст — і чоловікам працювати, окрім як торгувати або йти вантажником на базар, ніде.
...Труднощі життя біженців із Донбасу в Україні: нікому вони не потрібні і всі їх, зрадників Донбасу, ображають.
...Як треба поводитися з полоненими украми: «Поки везли, треба було морди розквасити і пару кінцівок зламати, зуби вибити. Потім сказати, що хотіли з полону втекти, але спіткнулися і впали...»
...Небезпеку бути мобілізованим, якщо хтось із чоловічої статі призовного віку висунеться на укропівську територію: краще не їздити, бо це ж не в «нашу» армію візьмуть, а у фашистську!
...Що в Укропії — укропський ІДІЛ: звірства і беззаконня.
...Що «тупість і агресія — дві головні і (на жаль) дві єдині риси, якими можна охарактеризувати сучасного укрОїнця...»
...Те, що «...засоби масової інформації на Україні останнім часом все частіше і частіше безсторонньо висловлюються на адресу військовослужбовців, виносять на народний суд усілякі злочини, нібито скоєні ВСУ і добровольчими батальйонами...»
...Пропозицію влади здати зброю: вона у півміста є після півтора року війни, є — ну й нехай лежить, вона жерти не просить, змащуй інколи — і всі справи; люди великі гроші за зброю викладають, а якісь дурні пропонують її ментам віднести, ппц повний...
Щоправда, тепер уже не всі обговорюють проблеми України.
Ті, що напівпрозріли, пишуть листи Едуарду Лимонову (він публікує їх на «Русской весне»). І в цих листах перед нами у всій красі постає страшна картина похмурої деенерівської реальності:
«...Регулярно і вдень, і вночі заходять колони з ахметкіною гуманітаркою. Швидше за все до виборів бабусь задаровуватимуть. ...Настрій у військових депресивний, усі тільки й говорять про те, що укропія йде до нас, а ми назустріч їй. ...Донецьк прикрашений білбордами, як треба зробити свій вибір 18 жовтня. Судячи з рекламних щитів, у нас вже настав мир, ми перемогли, щоправда, незрозуміло, коли і де. ...Відбуваються якісь незрозумілі цілування прапора, прийняття чергових присяг, постійно якісь святкування, концерти, флешмоби та інша єресь, всіма силами прагнуть показати, що вже мир. ...Насправді скоро зима, у людей не засклені вікна, немає вугілля, пенсія дві тисячі рублів, м’ясо 1 кг коштує 400 рублів, ліки непомірно дорогі. І ось ці постійні свята викликають тільки роздратування. ...А люди не розуміють і вірять, і згодні потерпіти ще задля того, аби бути з Росією. Останнім часом відчуття зради не полишає».
* * *
«— Неможна повірити в неможливе! — обурилася Аліса.
— Просто у тебе мало досвіду, — зазначила Королева. — ...Іншими днями я встигала повірити у десяток неможливостей ще до сніданку!» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
Тепер жителі ДееНеРії та еЛеНеРії можуть запросто повірити в... танковий біатлон! І не в мережевій грі, а в самому як там не є реалі!
Все почалося з того, що з розмахом відзначили День танкіста: нагнали до Горлівки танків, вишикували їх біля будівлі міськради, поставили польову кухню і наварили каші. Щоправда, їсти цю кашу і фоткатись на тлі танків прийшло всього осіб триста, а може, і того менше. З, даруйте на слові, майже двохсоттисячного населення.
Але керівництву таке суворе свято, з автоматами в руках і на танковій броні, так сподобалося, що вони одразу ж винайшли іншу забаву: танковий біатлон.
Влаштувати його вирішили на полігоні «Торез», рано вранці 24 вересня горлівчанам подали автобуси для захоплюючої поїздки. І запросили за розвагу зовсім небагато — 100 рублів з носа.
«А далеко все це дійство? А видно буде? Чи тільки в бінокль? А дітям буде цікаво?» — очманів народ від майбутнього щастя.
Щоправда, раділи не всі:
«На біатлон гроші є, а на зарплати шахтарям немає...»
«Не награлися за 1,5 року? Придумати краще нічого не могли?»
«Біатлон — це добре, а ярмарку ковбасного не буде? Коли у нас буде, чим похвалитися, окрім залізяк?»
«Де обіцяний ярмарок вакансій на працевлаштування?!!»
«Ага, народ все життя мріяв про біатлон, танковий до того ж...»
Ні язик, ні рука не повертаються продовжувати коменти в такому ось глузливому дусі, бо...
Бо дітям, яких божевільні батьки привезли дивитися на божевільний біатлон, було не просто «видно» і «цікаво», їм було смертельно! «У МНС ДНР підтвердили інформацію «Русской весны» про те, що 24 вересня на танковому біатлоні в Донецьку стався вибух. У результаті вибуху загинула дитина, є поранені...»
Це «русский мир», дитино...
* * *
«Все, що сказане тричі, стає істиною...» («Аліса в Країні Чудес». Л. Керрол)
...Деякий Сергій Бєлий запостив у «Самообороні Горлівки» (ВК) повідомлення від деякого ополченця Сича, яке просто неможливо не привести через повну — і вельми тривожну! — протилежність тому, що повідомляється у наших ЗМІ (орфографія, пунктуація і лексика збережені):
«...Мнение по политической обстановке: недавние заявления Плотницкого и Захарченко откровенно порадовали. Бойцы еще больше воодушевлены. Интеграцию в РФ ощущаем. Для тех, кто говорит про слив. Господа, мы официально переходим на рубль, система образования переходит на стандарты РФ. Предприятия ЛДНР нашли партнеров в РФ и установлены экономические и финансовые связи. Обещают запустить терминалы с русской системой платежей. Российские партии, такие как КПРФ и ЛДПР, а также менее крупные открывают здесь свои представительства. Отпускники селятся здесь, привозят семьи, и собираются здесь быть надолго. В конце концов — какая армия была в феврале, и какая она сейчас. Во-первых, возросла по количеству в два раза, по качеству в разы. Во-вторых, на нас такие деньги вбухивают, ведь откуда жалование платятся. Кстати говоря, жалование довольно таки не маленькие. Поэтому, как можно говорит о сливе, если идет отрыв связей с Украиной, причем он уже почти закончен (только по энергетической проблеме остались связи) и идет полная привязанность к РФ, ведь если бы готовились нас того, в укропию, не наводили бы столько мостов. Фиг с ним с военторгом и отпускниками — можно вывести. Фиг с ним с рублем. Но стандарты образования, учебники, финансирование. Приезжают строительные бригады из РФ и помогают отстраивать все, дали технику на сбор урожая. Мое мнение, минимум, что с нами будет это второе Приднестровье или вторая Абхазия — Южная Осетия. Это минимум. В состав Украины уже явно не собираемся...»
* * *
Тепер треба зробити так, щоб ці сичі не встигли це все повторити тричі... Встигнути, поки ми все ще — якось уже дуже неспішно! — летимо у глибокий колодязь невідомості...
