Учора стало відомо, що Генеральний прокурор України Віктор Шокін створив слідчу групу та групу прокурорів і відновив досудове розслідування кримінального провадження за фактом організації умисного вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Напередодні очільник ГПУ вже робив заяву з цього приводу: «Я впевнений, що нова команда, яку зараз буде створено, знайде чи назве не тільки виконавців, а й замовників вбивства Гонгадзе». На додаткові запитання від «Дня» під час прес-брифінгу Віктор Шокін відповів: «Справу по Гонгадзе куруватиму особисто я. Що ж до прокурорів, які працюють по цій справі, — якщо вони мають неправильну позицію, вони будуть замінені. Відносно судді Андрія Мельника також прийматиметься процесуальне рішення».
Згадана резонансна справа — це шанс для нового генпрокурора проявити себе з професійної точки зору і встановити нарешті справедливість у цій трагічній для країни історії. Тому сьогодні суспільству й журналістам украй важливо підтримати наміри Віктора Шокіна та через різні прийнятні інструменти «дотискати» владу, продемонструвавши запит на покарання замовників цього вбивства. І не тільки. Тут насправді в комплексі йдеться і про юридичне встановлення замовників нападу та побиття громадського діяча Олексія Подольського (справа поєднана з «справою Гонгадзе»), а також замах на життя народного депутата II та III скликань Олександра Єльяшкевича.
Власне, останніми місяцями висвітлення судового процесу над Олексієм Пукачем вийшло на новий рівень. Відтепер вся країна має можливість слідкувати за подіями в резонансній «справі Гонгадзе» фактично в прямому ефірі. По-перше, під час двох попередніх засідань (6 та 9 лютого) велася онлайн-трансляція, по-друге, присутність великої кількості журналістів на процесах забезпечує відповідне висвітлення під час і після самого суду.
«Стіну мовчання» зламано, але це не виключає замовчування або викривлену подачу інформації частиною ЗМІ. І тут вже виникає питання щодо позиції власників медіа й відповідальності самих журналістів. Дуже показовим у цьому плані є реакції медіа на виступ Пукача в судовому засіданні, на якому він вперше публічно заявив про тиск, погрози, шантаж і залякування з боку прокурорів та представника потерпілої Мирослави Гонгадзе Валентини Теличенко. Провівши моніторинг ЗМІ, які висвітлювали саме це судове засідання, переконуєшся, що далеко не всі правильно і чітко розставили акценти. Частина журналістів просто зосередили увагу на тому, що судове засідання стало відкритим. І все.
А колишній журналіст, а тепер народний депутат Володимир Ар’єв взагалі заявив, що «справа Гонгадзе» перейшла до розряду спекулятивних. «Сьогоднішня активізація «справи Гонгадзе» пов’язана з бажанням певних людей поправити своє матеріальне становище, і якщо звернути увагу на тих, хто зараз педалює цю тему, то слід веде нас до нинішнього керівництва Дніпропетровська», — заявив депутат. Найімовірнішою причиною активізації обговорення справи Георгія Гонгадзе у ЗМІ він назвав розбірки між олігархами. «У Ігоря Коломойського є така риса, як «гиеноподобное поведение» — коли він відчуває, що поруч є хтось слабший (а Пінчук зараз стає таким), то він починає його «їсти», — додав депутат. — Навіть у часи Віктора Януковича робилися спроби «збити гроші» з Пінчука».
У цій заяві Ар’єв фактично назвав Коломойського — гієною, а Пінчука — їжею, тобто падлом. Можливо, і логічно вкотре чути про олігархічні розборки, але дивно не чути жодного слова від народного депутата про необхідність покарання замовників убивства Гонгадзе і злочинів проти Подольського та Єльяшкевича (якщо вже про це заговорив). Але найгірше — відсутність від голови української делегації в ПАРЄ хоч якихось дій у рамках згаданих справ. Проте є інші дії Ар’єва — голосування за призначення представниці «Опозиційного блоку» Юлії Льовочкіної (сестри Сергія Льовочкіна — екс-керівника АП президента Януковича й екс-помічника президента Кучми та Литвина) першим заступником української делегації в ПАРЄ, що дозволило їй стати віце-президентом Моніторингового комітету ПАРЄ. Того самого комітету ПАРЄ, який і тримає на контролі резонансні справи в Україні — Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича...
У експертів — інша точка зору. «»Плюсам», які сьогодні з українського ТБ найбільш системно висвітлюють «справу Гонгадзе», закидають, що вони є інструментом в інформаційній війні, що ім’я Гонгадзе спекулюється Коломойським для особистих вигод, — коментує «Дню голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар». — Але будьмо відвертими — яка різниця масовим споживачам інформації, чи це «інформаційні війни», чи ні? Нам головне, щоб важливу тему не залишали без уваги або не заговорили. Тому — хоч десять «інформаційних війн», якщо в результаті медіа готові будуть навести факти та разом із суспільством тиснути на правосуддя з тим, щоб було названо замовників убивства журналіста — всі тільки виграють».
Якщо в сюжетах і новинах «5-го каналу» чи каналу «1+1» можна було спостерігати фактично прямий переказ того, що відбувалося на суді, зокрема, виступ Пукача, інших учасників процесу, то телеканал ICTV подав це під зовсім іншим соусом. В програмі Костянтина Стогнія «Надзвичайні новини» не просто замовчуються факти, а є відверта маніпуляція інформацією.
«Дзеркало тижня», у свою чергу, вчинило хитріше. Повідомивши на своєму сайті 6 лютого, що засідання вирішили проводити у відкритому режимі — газета просто дала посилання на онлайн-трансляцію порталу «ТСН.uа». Начебто все правильно — глядач сам має оцінити те, що відбувається в Апеляційному суді. Але... «Варто нагадати, що це видання в 1999-му було за Кучму. І має визнати свою відповідальність за те, що відбулося... Той хто вибрав Кучму тоді, вибрав війну тепер», — написала у себе на «Фейсбуці» головний редактор газети «День» Лариса Івшина.
УНІАН можна віднести до категорії збалансованих медіа, адже протягом дня (6 лютого) там подавалося багато новин із перебігу подій на суді. А от «Українську правду» — до тих ЗМІ, які резонансну тему замовчують. Парадокс, але сайт, заснований самим Георгієм Гонгадзе, за весь день подав лише одне коротке повідомлення, що «суд вирішив розглядати апеляцію на вирок Пукачу у відкритому режимі». Все.
«Щодо відсутності принципової позиції сайту «Українська правда», то для мене — він вже давно «кілерський», тобто, або лобіює необхідні матеріали, або замовчує їх, — говорить Наталія Зубар. — Але справа ще в тому, що там останнім часом змінився журналістський склад. Прийшли якісь молоді співробітники, для яких «справа Гонгадзе» — не пріоритет. Є сумніви, що вони про неї взагалі щось знають».
Насправді, можна виділити мінімум три категорії журналістів у ставленні до висвітлення «справи Гонгадзе»: 1) ті, хто глибоко розуміють суть проблеми й об’єктивно висвітлюють ситуацію; 2) ті, хто знають або частково знають, але виступають на боці замовників злочину; 3) ті, хто поверхово оцінюють ситуацію, або яким просто байдуже. На жаль, перша категорія — в меншості.
«Зараз відбувається доволі знаковий суд. Це — практично остання можливість якимось чином повернути цю справу з історії в сучасні реалії, — прокоментував «Дню» генеральний директор групи «1+1 media» Олександр Ткаченко. — На мій погляд, від неї дуже багато залежить з точки зору майбутнього України — маємо нарешті створити прецедент і притягнуті до відповідальності вищих посадових осіб. «Справа Гонгадзе» — це знакова для країни історія, з неї починалося багато процесів, зокрема й перший Майдан. Саме тому я вважаю, що вона актуальна саме сьогодні, зокрема й у контексті розмови про європейські цінності. Чому в деяких медіа нині довкола «справи Гонгадзе» постала «стіна мовчання» — це питання, звичайно, до них. Я маю певні думки з цього приводу, але хай краще спершу вони самі дадуть відповідь на це запитання».
Тетяна КОТЮЖИНСЬКА, медіа-юрист:
— Ми б хотіли, щоб наші журналісти й відповідно громадяни отримували інформацію першими і з перших рук. Бо, справді, коли відбувається збройний конфлікт між двома державами, а ми дізнаємося новини з ресурсів країни-агресора (наші канали просто змушені брати картинку з російських медіа), можна просто дезінформувати людей. Власне, виникає запитання: які підстави в нашої держави називати російські ресурси —пропагандистськими, якщо українські ж медіа на них посилаються? Питання «інформаційного програшу» добре було видно з того прикладу, що сайт Кремля першим опублікував домовленості «Мінськ-2». І наші журналісти на них посилалися. Загалом, якщо інформація достовірна, то не важливо, звідки ти її отримаєш. Але наша держава в інформаційні політиці повинна робити більше.
Інший приклад — скандал довкола трансляції звернення Президента України уніч на 15 лютого. Скажу так: відносини влада — преса повинні будуватися виключно на підставі закону. Не може бути жодних інших стосунків, зокрема лояльного ставлення до якихось окремих каналів. І якщо говорити на підставі закону, то канали, які є акредитовані при Адміністрації Президента, повинні одночасно отримати рівний доступ до офіційної інформації. Святослав Цеголко вже заявив, що він доручав це зробити своїм заступникам. Наразі він зробив свої висновки, зокрема адміністративні.
