У вівторок відбулося урочисте засідання Кабінету Міністрів, присвячене 100-річчю уряду України. В заході взяли участь керівники урядів України, діючі члени Кабміну. Дата, дійсно, кругла і солідна, але чи є що святкувати? Події, які відбувалися сто років тому, і сьогоднішні процеси мають багато паралелей. А отже, потрібно насамперед вивчати історію і робити правильні висновки.
Хоч і під час урочистого засідання уряду, нинішній його голова Володимир Гройсман заявив, що «Україна сьогодні виборює власну незалежність в різних сферах життя — ціною величезних втрат, подолання надважких викликів, протидії військовій та економічній агресії, тож настав час об’єднатися під єдиним державним прапором, не повторювати помилок минулого і зробити наступне 10-ліття роками успіху», залишається багато проблем.
ПІД ЧАС УРОЧИСТОГО ЗАСІДАННЯ КАБМІНУ ПРЕМ’ЄР ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ІНІЦІЮВАВ СТВОРЕННЯ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ РАДИ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРІВ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВИХ, З ТОЧКИ ЗОРУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ, ПИТАНЬ. «ТАКЕ РІШЕННЯ БУЛО Б ДОБРИМ МЕХАНІЗМОМ ОБМІНУ ДОСВІДОМ, ЯКИЙ НАКОПИЧЕНИЙ ЗА 25 РОКІВ», — СКАЗАВ ГРОЙСМАН
«100 років тому і зараз явним виглядає помилковість відносин з нашим північним сусідом, — коментує «Дню» міністр економіки України (1992), голова Фонду державного майна (1997—1998), народний депутат II, V та VI скликань Верховної Ради Володимир Лановий. — Тоді уряд України вважав, що можна співіснувати з Москвою, підписуючи мирні угоди і не накопичуючи потужний оборонний потенціал. Таке собі помилкове відчуття миру і безпеки, наче нічого радикально небезпечного від Кремля не слід було очікувати, і достатньо було лише оголосити про своє існування, задекларувавши ті чи інші документи. Спільні кордони, спільна релігія...»
«Те ж саме ми почали повторювати на початку 90-х років — заявляли про нейтралітет, розпочали процес роззброєння без відповідних гарантій безпеки, спираючись лише на меморандуми, тобто декларації, — продовжує експерт. — Зрештою так само, як і сто років тому, наш сусід показав свої зуби і тим самим довів, що й він не змінюється в своїх агресивних окупаційних намірах. Щодо того, яким я бачу нинішній уряд, то можна зробити попередній висновок, що депутати — це люди, яких не можна призначати в уряд. Депутати — це політики, які безпосередньо мають контактувати з громадами. Урядовці у свою чергу, це експерти і фахівці. Це, якщо хочете, технократи, і вони не мають брати на себе функцію піару».
Тобто, як сто років тому (після захоплення влади в Петербурзі більшовиками), так і зараз Україна — у стані війни з Росією. Як тоді, так і зараз кращі кадри не на першому місці.
«Нині ми ведемо війну проти окупанта і агресора, яким є Росія, — коментує «Дню» доктор історичних наук Владислав Верстюк. — Така війна спалахнула і 100 років тому з Росією, але тоді, коли до влади там прийшли більшовики. Більшовики були радикальним угрупованням із імперськими окупаційними намірами поширили свою владу і за межі Росії. Український уряд тоді опинився в набагато складніших умовах, ніж зараз, тому що не було ще сформованих державних інститутів. Не було навіть власної армії, яку тільки-но почали створювати. Не було грошової системи і відповідних фінансових механізмів регулювання економічних процесів. Але, тоді й більшовицький уряд не був настільки сильним, як сьогоднішня РФ. Тоді ще і сама Росія, яка виходила із Першої світової війни, мала багато проблем. Але, на жаль, їм вдалося не випустити Україну зі свого силового поля впливу. Сто років тому нація ще не була готова до державотворення, а не лише уряд».
На початку 1990-х Україна отримала черговий шанс для власного державотворення. Але, як писав відомий дослідник Голодомору 1932—1933 рр. Джеймс Мейс, незалежність отримала УРСР, тому незалежну Україну ще потрібно було побудувати. І якщо Леонід Кравчук, попри його комуністичне минуле, заборонив Комуністичну партію і підписав Біловезьку угоду, то його наступник Леонід Кучма відновив КПУ. До речі, перш ніж стати президентом, Кучма з 1992 р. по 1993 р. очолював уряд України і мав широкі повноваження, наприклад, видавати декрети, які мали силу законів.
«Щодо Кучми як прем’єр-міністра, то вважаю, що тут була і моя помилка, — коментує «Дню» перший президент України Леонід Кравчук. — Хоч рішення прийняла Верховна Рада дати можливість уряду права декретів, але я не зробив достатньо зусиль, щоб цього не сталося. Це була помилка, адже не може виконавча влада займатись написанням законів, чим фактично і є декрети. Уряд сам видавав декрети і сам їх виконував. Це був шлях до узурпації влади тодішнім прем’єром Кучмою. Але це була «філософія» самого Леоніда Даниловича як вихідця із заводу, де демократії не могло бути апріорі, адже то був військовий завод. І йому вдалося переконати народних депутатів, особливо із центру і сходу України, які проголосували за це. Я виступав проти, адже це було неправильно навіть з позиції основ конституційних прав. Окрім того, такий розвиток подій призводив до, як я вже сказав, зародження диктаторських методів управління».
Власне, прем’єрство Кучми, а тим більше — його десятирічне президентство повело Україну зовсім іншим шляхом. Шляхом, який, по суті, привів нашу країну до війни. А отже, нинішнім політикам потрібно не повторювати не тільки помилок, яких допускали діячі часів УНР, а й помилок з новітньої історії України.
«Сьогоднішній уряд — це уряд країни, яка незалежна, але частково окупована, яка переживає в сучасних умовах багато надскладних випробувань, — підкреслює Леонід Кравчук. — Цей уряд будує незалежну Україну при тому, що існують вороги, які бажають не лише поцупити частину наших територій, але й намагаються поставити під сумнів український суверенітет в цілому... Зараз у нас стільки питань — і економічних, і соціальних, і воєнних, що ми постійно існуємо в політичному середовищі. І я погоджуюсь з тим, що нам треба навчитись не робити політичні завдання самоцілями. Вони мають бути інструментарієм розбудови держави».
