Скоро Україні, її кредиторам і міжнародному співтовариству доведеться приймати ухвалу з питання про те, що робити з її державним боргом. Аргументи на користь скорочення зовнішнього боргу України так само переконливі, як і всі ті аргументи, які я чув у подібних ситуаціях протягом останніх 25 років. Те, як вирішиться це питання, багато в чому характеризуватиме міру зацікавленості міжнародного співтовариства в допомозі Україні і в протистоянні агресії Росії. Якщо сторонам не вдасться домовитися про скорочення боргу, це лише підтвердить погляд тих, хто вважає, що приватні інтереси роблять на державну політику непропорційно великий вплив.
За даного часу Україна перебуває в стані квазівійни з Росією. Решта колишніх республік Радянського Союзу, а також держави Центральної Європи напружено спостерігають за ходом цього конфлікту. Те, як цей епізод розглядатиметься істориками майбутнього, залежить у рівній мірі від того, що буде зроблене для України, і того, як вчинять з Росією.
Це особливо важливо тепер, коли в уряді України зібралася команда, рішуче налаштована на проведення економічних реформ. Вона продемонструвала справжню політичну мужність у боротьбі з корупцією і в згортанні програм енергетичних субсидій, які призводили до гігантських розтрат. За останніх 12 місяців Україна зробила значно більше в питанні реформування системи державних субсидій, аніж більшість країн зробили за останні 12 років.
Етичні, геополітичні та економічні аргументи на користь надання потужної підтримки Україні надзвичайно переконливі. Міжнародний валютний фонд надав якраз таку підтримку, на яку в даній ситуації було б розумно розраховувати, надавши Україні в цілому понад 17,5 млрд. доларів. Хоча розміри матеріальної допомоги з боку США і Євросоюзу може бути збільшено, життєздатність України кінець кінцем залежатиме від того, що буде з її боргами.
Питання про реструктуризацію або зменшення боргу виникає вже не вперше. Коли країнам потрібна допомога, завжди можна наполягати на тому, щоб виконання боргових зобов’язань було відтерміноване або частково скасоване. Зазвичай — як це відбувалося з деякими європейськими країнами в останні декілька років і з азійськими країнами в період фінансової кризи 1997 року — подібні аргументи відхиляються. Підставою для відмови зазвичай є те, що при вмілому коректуванні ці країни зможуть виконати свої зобов’язання, зберегти доступ до ринків і відновити економічне зростання. Окрім того, світ, в якому країни так чи інакше підштовхуються до дефолту заради того, щоб виконати свої бюджетні зобов’язання, стане вкрай несприятливим для ефективного руху капіталу.
З роками виробився ряд міжнародних норм, які стосуються того, коли допустимо вдаватися до скорочення боргу. У першу чергу це стосується тих ситуацій, коли борг країни настільки значний, а її перспективи настільки похмурі, що чекати повернення боргу просто безглуздо. Окрім того, необхідно стежити, щоб скорочення боргу не ставало джерелом системного ризику для фінансової системи.
Все це є переконливим аргументом на користь того, щоб скоротити зовнішній борг України. МВФ ясно дав зрозуміти: щоб фінансова система України була стійкою, Києву потрібно скоротити поточні виплати в рахунок боргу й уникати надмірного зростання боргу в наступні п’ять років. Навіть за найоптимістичніших прогнозів щодо економічних показників України та закінчення конфлікту цього неможливо домогтися без скорочення розмірів боргу. Борг України не настільки великий, щоб його скорочення могло б поставити під загрозу міжнародну фінансову систему. І чом би нам не створити прецедент, коли, позичаючи гроші країні, на яку потім нападає іноземна держава, ми не чекаємо, що платники податків усього світу гарантують нам повне повернення наших грошей?
Таким чином, борг України потрібно скоротити. Чи вийде це зробити? Попри всі аргументи на користь такої ухвали, ясності в цьому питанні наразі немає. Кредитори України — на чолі з інвестиційною компанією Franklin Templeton і за підтримки деяких великих американських фондових менеджерів, які настільки збентежені своєю власною егоїстичною і неконструктивною позицією, що навіть не хочуть назвати себе — зайняли жорстку позицію й категорично відмовляються списувати її борги. З цілком зрозумілих причин, якщо виникає досить чисельна група кредиторів, які не бажають іти на жодні поступки, інші тримачі боргу, в тому числі Росія, теж не погодяться на жодні списання.
Для платників податків у всьому світі має бути неприйнятним те, що їхні гроші піддаються ризику, перетворюючись на кредити для України, які потім мають бути виплачені кредиторам сповна. МВФ і влада держав має вказати цим незговірливим кредиторам на їхню безвідповідальну поведінку. Якщо виникне потреба, Україна має бути готова до того, щоб оголосити дефолт і не виконати свої зобов’язання, а міжнародне співтовариство має ясно дати зрозуміти, що воно продовжить надавати допомогу Києву. У контексті таких кроків у кредиторів не залишиться іншого вибору, окрім як прийняти економічну реальність ситуації, яка склалася.
На Україні зараз відбувається багато такого, що міжнародне співтовариство просто не може контролювати. Але ми можемо зробити так, щоб обмежені ресурси цієї країни було спрямовано на відновлення її економіки, а не на виплату боргів тим, хто видав їй кредити, про які тепер шкодує. Ми маємо скористатися цією можливістю, щоб ясно дати зрозуміти, що світова фінансова система підтримуватиме глобальну економіку, а не навпаки.
The Financial Times, Великобританія, 17 травня 2015, переклад ИноСМИ.Ru
Лоуренс САММЕРС — професор Гарвардського університету та колишній міністр фінансів США
