У перший тиждень нового року, в двох дуже різних частинах земної кулі, жителі двох дуже відмінних демократій борються з дуже подібною проблемою: як реформувати корумповану, але легітимно обрану політичну еліту.
Це не нова чи маловідома проблема. І вона, звісно, не обмежується країнами, що розвиваються. Виборці в Сполучених Штатах та Європі давно борються з недоліками демократій і недосконалими демократами, так само як і виборці Мексики, Туреччини та Бразилії. Однак останніми місяцями боротьба за реформи набула особливо драматичних обертів у Індії та Україні.
У Києві опоненти нинішнього уряду «окопалися», розпочавши акцію, яка нагадує початок тривалої вуличної революції. Напередодні Нового року, опівночі, понад сто тисяч українців зібралися на майдані Незалежності, центральній площі столиці, співаючи Національний Гімн «Ще не вмерла Україна». Менша група демонстрантів взагалі не залишила майдан після того, як український Президент Віктор Янукович несподівано відмовився підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом у листопаді. Учасники акції виступають за тісніші зв’язки з Європою і проти тіснішого союзу з Росією. Вони також виступають проти авторитаризму, який представляє Росія, так само, як і проти його відлуння всередині країни: проти власної корумпованої, олігархічної економіки, проти власних зловісних сил безпеки. Останні побили на Різдво українську активістку, залишивши її помирати (йдеться про побиття журналістки Тетяни Чорновол. — Ред.)
Хоча про всі ці речі відкрито і щодня говорять на Майдані, однак немає доказів того, що хтось із представників влади це вислуховує. Уряд Януковича відмовився від спроб очистити площу за допомогою сили — оскільки насильство спровокувало ще більше демонстрантів, — і зараз, схоже, він має намір очікувати, що все заспокоїться.
У центрі Києва холодно; у людей — робота та сім’ї. Це було щось — почути, як сто тисяч людей співають опівночі, але чи це щось міняє? Натовп хоче відставки Януковича, але досі не з’явилась альтернатива йому.
Рік тому подібний масовий і подібний початковий рух за реформи в Індії досягнув подібного драматичного поворотного моменту. Протягом 2011 та 2012 рр. активіст Анна Хазаре, який використовує символи і тактику Магатми Ганді — простий одяг, ненасильницькі протести та голодування, — мобілізував сотні тисяч індійців на підтримку своєї кампанії проти корупції та за проведення політичних реформ. Він досягнув певного успіху: його 12-денне голодування у серпні 2011 року змусило запанікувавший індійський уряд погодитися прийняти нове антикорупційне законодавство.
Однак після цього індійці почали розпорошуватися. Повернулося відчуття застою. Рух розколовся, а його лідери почали сперечатися. Один з них — Арвінд Кеджрівал — захотів перетворити вуличну революцію в політичну партію. Хазаре виступив проти: «Політика — це не слугування. А там все впирається в егоїзм», — заявив він. Кеджрівал з цим не погодився. Він покинув Хазаре і заснував Аам Аадмі, Партію простих людей. Багато хто розглядав такий крок як донкіхотство. Навіть прихильники Кеджрівала вважали, що немає сенсу кидати виклик великим і добре фінансованим основним партіям Індії.
Вони перестали сміятися, коли партія Аам Аадмі постала переможцем на муніципальних виборах у Делі в листопаді. Минулого тижня я була в Індії, в ті дні, коли Кеджрівал став головним міністром Делі, — вищою посадовою особою в місті, в якому живе 10 млн людей, — і ніхто більше не сміявся! Навпаки, індійська преса дивувалася: Кеджрівал проводить зустрічі у своїй крихітній приміській квартирі! Кеджрівал носить паперову шапку Ганді! У перші години після вступу на посаду він заборонив схеми оплати за воду, які тривалий час використовували бюрократи Делі задля самозбагачення.
Кеджрівал може виявитися розчаруванням. Він справді може стати корумпованим через владу. Його партія може виявитися не надто сильною, щоб виграти національні вибори. Мені розповіли, що в південно-західній частині міста Кочін партія Аам Аадмі все ще не має своєї присутності, хоча багато хто сподівався на це. Однак рішення Кеджрівала вступити в боротьбу, заснувати свій рух, щоб увійти до «егоїстичного» світу політики й залишити позаду чистоту вуличної революції, дало йому та його прихильникам можливість принаймні здійснити глибші зміни.
Справжній тест для української революції полягає в тому, чи зможуть її лідери зараз вчинити так само. Насправді, це справжній тест для будь-якого протестного руху у будь-якій демократії: чи зможуть його члени знайти шлях, щоб приєднатися до системи задля того, щоб її змінити? Зрештою, успіх вуличного руху не визначається кількістю людей, яку він може мобілізувати; розумними гаслами, які вигукують його учасники; чи навіть відставками міністрів, яких він домігся звільнитися. Успіх полягає у створенні справжньої політичної альтернативи та її приходу до влади в результаті перемоги на виборах.
8 січня, Slate.com, США
Переклад Ігоря САМОКИША, «День»
