Йтиметься зараз про великого державного діяча Київської Русі, фігуру легендарну й навіть символічну, — Великого князя Ярослава Володимировича (1019—1054). Намагатимемося відділити історичні міфи й вигадки від дійсних фактів, що особливо важливо, коли розповідаєш про особистість такого масштабу.
Як відомо з історії, після смерті 1015 року київського князя Володимира Великого або Святого, почалися міжусобні війни між його синами за київський престол. Перед своєю смертю Володимир Великий хотів, щоб у Києві княжив його улюблений син Борис, але він у дні смерті Володимира вирушив у похід проти печенігів, а в Києві тоді був присутній лише старший син Святополк, який і почав керувати державою. Щоб «убезпечити» своє князювання від брата Бориса, він таємно послав своїх воїнів до Бориса, й останнього було вбито. Потім таким самим підступним методом було вбито і його братів Гліба і Святослава.
Коли про це дізнався Ярослав, який княжив у Новгороді, він зібрав велике військо і пішов на Київ із метою покарати Святополка, прозваного в народі Окаянним. Святополк, знаючи силу військ Ярослава, звернувся по допомогу до польського короля Болеслава I Хороброго, якому й передав за це Червенські міста, свого часу повернуті Київській Русі внаслідок перемог Володимира Великого. Польські війська Болеслава I разом із військом Святополка спочатку перемогли, та потім, коли поляки повернулися додому, Ярослав знову пішов на Святополка і 1019 року поблизу річки Альти отримав над ним рішучу перемогу. Останній утік і помер на чужині.
Ярослав Мудрий, ставши Великим князем київським, вирішив заволодіти волостями померлих братів, але зустрів небезпечного суперника в особі брата Мстислава Тмутараканського, відомого під іменем Удалого. Це був дуже хоробрий князь-воїн, який неодноразово перемагав і печенігів, і половців, і відважних косогів (черкесів). Як оповідають літописці, одного разу, при зустрічі з військом косогів, Мстислав запропонував їхньому князеві Редеде, щоб не проливати зайвої крові, зійтися в чесному поєдинку на очах у всіх. Мстислав переміг, після цього косоги й почали платити йому данину.
Тому не дивно, що коли Мстислав зійшовся з Ярославом на полі битви поблизу Чигирина, то військо Ярослава зазнало поразки, і Ярослав рятувався втечею. Але Мстислав поважав старшого брата і, наздогнавши його, сказав: «Брате, ти старший! Повертайся до Києва і продовжуй собі княжити на всій Правобережній Київській Русі, а я княжитиму на її Лівобережжі на Дніпрі». Ярослав погодився і відтоді до самої смерті Мстислава обидва брати жили у згоді. Більш того, Мстислав навіть допоміг Ярославу відібрати у поляків Червенські міста (1031 року), якими, як відомо, Святополк поступився польському королю Болеславу I Хороброму. Таким чином, лише по смерті Мстислава 1036 року Ярославу Мудрому вдалося об’єднати всю територію Київської Русі (як Ліво-, так і Правобережну її частини) під своєю владою. 1036 року дружина Ярослава Мудрого отримала блискучу перемогу над печенігами під Києвом, і він назавжди звільнив Київську Русь від їхніх нападів. А на цьому переможному місці він збудував чудовий собор святої Софії, збудував укріплення біля «міста Ярослава» та «Золоті ворота».
Ярослав Мудрий кілька разів ходив із військом проти західних сусідів. Так, 1038 року — на ятвягів, із якими воював і його батько Володимир Великий. 1040 року він ходив на Литву, 1041-го — на польських мазовшан і 1047-го — знову на мазовшан. Ці два походи на мазовшан він провів на допомогу Казимиру, майбутньому польському королю. Загалом Ярослав Мудрий багато уваги приділяв польським справам. Спочатку він підтримував братів князя Мєшка, а потім — його сина Казимира, прозваного Поновлювачем. Із метою захисту його інтересів Ярослав уклав союз із німецьким королем Генріхом III. У полі зору Ярослава Мудрого була й можливість розширити кордони Київської Русі в напрямку фінських земель. 1030 року ходив він на чудь і на берегах Західної Двіни збудував місто, яке назвав своїм християнським іменем — Юр’єв (сьогодні — Тарту), закріпивши таким чином свою владу над Чудським озером.
Інтенсивні відносини, успадковані Ярославом Мудрим від Володимира Великого, пов’язували його зі Скандинавією, звідки у Київській Русі і з’являлися великі варязькі загони — найняте військо в усіх головних війнах Ярослава. Відомо, що у Ярослава був у статусі вигнанця норвезький король Олаф II Святий, а його син Магнус, у майбутньому також король, виховувався у Києві. Сам Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля — Інгігерде (Іриною). Одна з дочок Ярослава Єлизавета була дружиною Гарольда, родича короля Олафа. 1016 року, коли в Англії було вбито короля Едмунда, його сини втекли до Швеції, а потім знаходилися у Києві в Ярослава. Підтримував Ярослав і відносини з Угорщиною. В угорського короля Владислава Лисиці було три сини, які перебралися до Києва, де й мешкали 15 років (1031—1046 рр.), доки старший син Андрій не став королем Угорщини. Зайнявши цей престол, Андрій одружився з дочкою Ярослава Анастасією. Широко відомо про шлюб дочки Ярослава Анни та короля Франції Генріха I, про те, що Анна брала надзвичайно активну участь у багатьох державних справах як за життя чоловіка, так і по його загибелі, у правлінні їхнього сина Філіпа, підписуючи документи так: «Анна — мати короля Франції».
Багато уваги приділяв Ярослав Мудрий і розв’язанню різних проблем внутрішнього життя Київської Русі. Він заселяв місця, що пустували, збудував, крім міста Юр’єва, місто Ярославль і чудові собори у Києві, Новгороді й Полоцьку. Поширюючи в державі християнство і письменність, він заснував училища в Новгороді й Києві. За його князювання було покладено початок Києво-Печерській лаврі (1051 року). Як зазначає літописець, 1037 року Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі першу бібліотеку в Київській Русі. Значно посилило свій вплив за Ярослава Мудрого і християнство. У Києві з’явилися монастирі св. Юрія та св. Ірини. Біля села Берестове на горі над Дніпром було засновано Печерський монастир, а біля Володимир-Волинського збудовано монастир у передмісті цього міста — Святогорський, виникали й інші монастирі. Всі вони і, зокрема, Києво-Печерський, стають осередками культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, співу, вчили малювання, мозаїчної справи. Школи були не лише при монастирях, але і при більшості церков. Так, наприклад, літописець повідомляє, що в Новгороді Ярослав зібрав у школі 300 дітей; вочевидь, у Києві їх було не менше. При церкві св. Софії працювали фахівці, які перекладали й переписували книжки. Літописець згадує, що Ярослав «многы книгы списав, положи в церкви св. Софии», тобто зібрав першу в державі бібліотеку. Цікаво, що Ярослав був побожний до забобонності: він велів вирити кістки Володимирових братів, померлих у язичестві, — Олега та Ярополка, — охрестив їх і поклав у київській церкві св. Богородиці. «Ревність його до християнства, — зазначає історик Н.М. Карамзін, — поєднувалася, як ми бачимо, з любов’ю до освіти».
Убезпечивши країну від ворогів, Ярослав Мудрий забезпечив порядок і спокій у Київській Русі. А щоб суди однаково і справедливо судили, він велів зібрати всі закони і права в одну книгу, що стала збіркою всіх письмових законів слов’янською мовою, і назвав її «Руська Правда». При цьому слід зауважити, що історично населення Київської Русі отримувало свої громадянські статути за скандинавськими законами, в яких головною метою співжиття завжди вважалася особиста безпека і невід’ємність власності. І Статут Ярослава Мудрого — «Руська Правда» — також відображає і забезпечує обидві ці цілі. Прагнучи затвердити сімейні зв’язки, потрібні для особистої безпеки в новому суспільстві, всі скандинавські народи в кримінальному праві дозволяли тільки родичам убитого позбавляти життя вбивцю, а за відсутністю родичів у вбитого наказувалося карати вбивцю грішми на користь скарбниці. При цьому визначалися різні ціни (або так звані вири), залежно від суспільного положення (стану) вбитого. Такого правила дотримувався й Ярослав Мудрий, оберігаючи життя людей, потрібних для державної могутності.
Не зупиняючись на інших кримінальних і цивільних статтях законів «Руської Правди», а їх понад 40, лише зазначимо, що наші давні предки дуже цінували людську честь, не любили злодіїв і вбивць і шанували старших. Мали вони й добре серце, оскільки лише у вищезгаданому випадку використовували покарання смертю. За будь-який злочин можна було відкупитися грішми (щоправда, доволі великими), а найтяжчим покаранням було вигнання з краю (за крадіжку коней і за підпал). Цих законів «Руської Правди» дотримувалися і нащадки Ярослава Мудрого, додаючи до них свої або змінюючи те, що не відповідало новим реаліям.
Ярослав зміцнив державу так, що сусіди намагалися заслужити його прихильність і бути з ним у родинних стосунках. Як уже зазначалося раніше, Ярослав Мудрий одружував своїх синів з іноземними королевами, а своїх дочок видав заміж за королів інших країн. Додамо, що рідна сестра Ярослава Марія була заміжня за польським королем Казимиром, а син Ярослава Ізяслав був одружений із сестрою Казимира. Всі ці приклади родинних зв’язків дітей Ярослава Мудрого з іноземцями дали підставу багатьом історикам іменувати його «Тестем Європи». Взагалі слід сказати, що вся міжнародна політика Ярослава Мудрого була гідна сильного й розумного монарха. Достатньо пригадати, як він «поставив на місце» Константинополь за те, що ображені там його співгромадяни вимагали і не знайшли правосуддя. Або як він, помстившись Польщі й «узявши своє», великодушно допоміг утвердити її цілісність і благоденство. Справедливими й результативними були його дії й у внутрішній політиці держави. Як відомо, Ярослав покарав бунтівних новгородців за розправу над варягами, оскільки вважав, що государ має бути справедливим і враховувати ті послуги, які варязькі воїни часто надавали Київській Русі в різні періоди її історії.
Ярослав Мудрий провів решту свого життя в тиші та християнському благочесті. Але його старанна побожність не перешкоджала йому думати про користь державну і в церковних справах. Так, наприклад, 1051 року (за три роки до смерті) він зібрав у Києві єпископів і велів їм поставити митрополитом Київської Русі слов’янина Іларіона (а не грека), не узгоджуючи його кандидатуру з константинопольським патріархатом.
Відчуваючи наближення смерті, Ярослав Мудрий зібрав усіх своїх синів і розділив між ними землі й міста Київської Русі. Ізяславу як старшому сину віддав він Київ із Туровом і Новгородом і велів, щоб усі брати шанували і слухалися його як батька, проголосивши його великим князем. Святославу був відданий Чернігів із Муромом і Тмутараканню, Всеволоду — Переяслав і Ростов з Белоозером, Ігорю — Володимир, а В’ячеславу — Смоленськ. І велів синам Ярослав Мудрий жити між собою дружно, в любові та згоді, а старшому — не дозволяти, аби брати кривдили один одного, допомагати й оберігати того, якого буде скривджено. Як пише історик Н. М. Карамзін, це були «слова достопам’ятні, мудрі й марні! Ярослав думав, що діти можуть бути розсудливішими за батьків, і, на жаль, помилився»...
Помер Ярослав Мудрий 1054 року у віці 76 років і похований був у Києві у храмі св. Софії. По його смерті було створено так званий князівський тріумвірат, а провідну роль у політичному житті Київської Русі грали три старші князі Ярославичі: київський — Ізяслав, чернігівський — Святослав і переяславський — Всеволод. Наостанок слід послатися на чудові слова Н.М. Карамзіна, який, оцінюючи діяльність Ярослава Мудрого, сказав: «Блискуче і щасливе правління Ярослава залишило пам’ятник, гідний великого монарха». Тому не дивно, що нащадки, бажаючи відзначити працю, вкладену у фундамент державності Київської Русі, вдостоїли київського князя Ярослава епітетом Мудрий.
