Сьогодні в нашому суспільстві, в ЗМІ при обговоренні церковних справ все частіше згадується Константинопольський патріарх — загальновизнаний на протязі вже майже сiмнадцяти століть «перший по честі» ієрарх у Вселенському православ’ї. Його древній статус пережив падіння колись могутньої Візантії та перетворення її столиці — Константинополя — на Стамбул, а також втрату більшості «канонічних» територій та незчисленних храмів і скарбів Візантійської імперії. Жодна суттєва міжнародна справа, пов’язана з православ’ям, не може бути вирішена без участі та згоди Вселенського патріарха, — як би не намагалися деякі інші православні церкви «перетягти» на себе головування у православному світі, змінити освячену канонами і часом традицію.
Впевнена у тому, що ревнивому ставленню Московської патріархії до повноважень Вселенського патріарха українці завдячують сучасному відчуженню від Царгорода (так Константинополь називали козаки), його історії, зокрема, забуттю того факту, що до 1686 року (рік приєднання Київського церкви до Московської) Київська церква протягом 700 років була у юридичному підпорядкуванні Константинопольській архієпископії — з часів хрещення 988 року. Тоді між Києвом і Царгородом існували вельми жваві стосунки, в Україну приїжджали Константинопольські патріархи і єпископи, українське духовенство та вельможі часто відвідували православну столицю. З часом, однак, Вселенська кафедра відсувалася від нас все далі і далі, — на край світу, у поза історичну добу (один мій знайомий — освічена людина — був вельми здивований, випадково узнавши, що «Стамбул» і «Константинополь» — одне й те саме місто).
Втім, церковні вiдносини між нашою країною і Царгородом ніколи остаточно не переривалися. Нижче подаємо дві коротенькі історії, пов’язані з відомим в Україні Мгарським Спасо-Переображенським монастирем, розташованим неподалiк від міста Лубен, на березі Сули. В цій провінційній обителі в різний час проживали і там померли два непересічних Вселенських патріархи.
У січні 1653 р. Царгородський патріарх Афанасій Пателарій їхав через Україну до Москви. По дорозі Афанасій відвідав Чигирин, де був гостинно зустрінутий Богданом Хмельницьким. За деякими даними, Афанасій нібито брав участь у Переяславській раді, а потім довгий час гостював у гетьмана Хмельницького (згадаємо, що тоді Київська церква підпорядковувалась Царгородському патріарху).
На зворотному шляху до Стамбулу патріарх Афанасій серйозно захворів і змушений був завернути до згаданого Мгарського монастиря. Коли ченці монастиря на чолі з ігуменом Петроником вийшли зустрічати гостя, патріарх тихо сказав: «Бажає душа моя в цьому монастирі грішне тіло моє погребти». І дійсно — там він невдовзі помер. Патріарха урочисто відспівали, а поховали за так званим «східним звичаєм»: тіло покійника одягли у повне патріарше облачення і замурували в сидячому положенні у кам’яному склепі монастирського собору Преображення. Через вісім років в монастирі побував Царгородський митрополит Паїсій Лігорит, який побажав побачити тіло патріарха і попросив відкрити склеп. Тут виявилося, що останки патріарха залишилися нетлінними, і Афанасія невдовзі було канонізовано — прилучено до сонму православних святих. Із тих пір склеп не замуровували, тримали відкритим; а народ назвав святителя Афанасієм «Сидячим» — через незвичне для наших країв поховання патріарха. Мощі святого віруючі люди вважають цілющими; відомо, наприклад, що тут шукала зцілення дружина кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.
Друга історія трапилася в наступному столітті і пов’язана з перебуванням у Мгарському монастирі Царгородського патріарха у відставці Серафима II. Відомо, що Серафім був обраний патріархом 1757 року, а причиною його відставки стали запеклі тогочасні богословські суперечки у Царгородській церкві стосовно дуже важливої проблеми — яким чином навертати католиків у православ’я? Обов’язково їх перехрещувати чи достатньо виголошення «Символу віри»? Патріарх Серафим II тримався радикальних думок, які розходилися з лінією османської влади, через що втратив кафедру і мешкав у Афонському монастирі.
На той час розпочалася чергова російська-турецька війна, в водах Грецького архіпелагу курсував російський флот, а в поневоленій Османською імперією Греції розпочався визвольний рух, ватажки якого розраховували на допомогу Росії. Експатріарх Серафим активно підтримував повстанців: залишив Афон і знайшов собі притулок на одному з російських військових кораблів, звідки він розсилав окружні послання, в яких закликав греків продовжувати шляхетну справу звільнення країни. За ці його дії Константинопольський Синод, лояльний до Великої Порти, не тільки позбавив Серафима всіх церковних чинів, але й піддав його анафемі. До того, російський флот не посприяв визволенню Греції. І у «бунтівника» не залишалося вибору — 1775 року на одному із військових кораблів Серафим відбув до Росії.
Російський синод призначив Серафиму для перебування далекий — як від Києва, так і від Москви — Мгарський монастир. Прибув він туди 1778 року і був гостинно прийнятий намісником Ілієм. Експатріарху виділили великі на ті часи апартаменти — 7 келій, кухню, лазеньку. Прислуговували йому троє ченців, постійно спілкувалися і співслужили з ним ієромонах і диякон. Тільки згодом братія монастиря довідалася, що до них прибув «на спокій» колишній Константинопольський патріарх Серафім II. Ходили слухи, що Серафим сам обрав цей монастир — через те, що тут було поховано Афанасія Сидячого, начебто, його далекого прародича. Відомо, що Серафим не відгороджувався від життя і проблем Мгарського монастиря, спілкувався з братією і навіть сприяв ремонту церков. Але невдовзі — зразу після того, як відправив у храмі чергову Службу Божу — він помер. Прах Вселенського патріарха Серафима II поховано в українській землі.
Сьогодні прийшов час відновлювати прямі й постійні зв’язки зi Вселенським патріархатом (не забуваймо — між нами тільки Чорне море, яке козаки перепливали на чайках). Багато хто в нашій країні, у тому числі уряд, сподівається на те, що Вселенський патріарх Варфоломій сприятиме вирішенню затяжного українського православного конфлікту. Останніми днями владики Української православної церкви США, яка знаходиться під омофором Константинопольської архієпископії, звернулися до Вселенського патріарха з проханням більш активно впливати на українські православні справи. Адже нам дійсно дуже бракує авторитетної «третьої сторони»!
