У росіян побутує приповідка — «Ох и тяжела, шапка Мономаха!» на ознаку невідповідності чиєїсь владної голови займаній посаді...
Головний убір під такою назвою зберігається віддавна в «Оружейной палате» – музеї московського Кремля як давня корона Великих князів московських і царів, аж до Петра I. Коли ж у популярних історичних публікаціях йдеться про Великих князів київських, то чимало наших художників раніше і тепер прикрашають їхні голови — «коронують» — тільки «шапкою Мономаха», мовляв, саме вона і була їхньою короною звіку-передвіку, і не інакше...
Це міркування — припущення, радше — легенда має обопільну спокусливість як для нас, українців, так іще більшу для росіян-великодержавників.
Як же виглядає історична регалія-спокуса на погляд знавців, особливо московських? Насамперед почнемо з легенд, доволі поширених віддавна «по Руси святой», особливо, тих, що передають московські церковники, а не історики.
Легенда перша. Вони увірували в її «первопрестольное» походження, мовляв, «шапка Мономаха» була і є «шапкою», яку подарував один з імператорів Візантії Великому князеві київському Володимирові Мономаху. У свою чергу iмператор дістав її у спадщину від дiда Володимира по матері Константина Мономаха, «из самой Византии», нібито на знак великої приязні.
Легенда друга. Великий князь київський Володимир, який хрестив Русь-Україну в 988 році, був одружений із сестрою візантійських імператорів Василя і Константина. За це Володимир був обдарований ними «шапкою Мономаха». Звернімося з цього приводу до думок фахівців-істориків.
Видатний російський історик- візантиїст, академік Никодим Кондаков (1844 — 1925) в «Археологических известиях и записках», (ч. 5 — 6) писав так: «Мономахов венец (?) был изготовлен не в Константинополе, а в Малой Азии или на Кавказе, или в Херсонесе — там где византийское искусство соприкасалось с развитым арабским орнаментом...» А далі він не вважає «шапку Мономаха» ані імператорською візантійською Стемою (короною. — П.В .), ані королівською короною якогось можновладця. Н.Кондаков називає її цісарським бойовим (військовим) шоломом або почесним шишаком цісаря.
Далі Н.Кондаков стверджує як і чому візантійські імператори роздавали ці східні за походженням головні убори-шишаки після їх переробки вже у вигляді подарунків — регалій (не корон! — П.В .) дрібним володарям сусідніх і залежних країн.
Другий авторитет з проблем «шапки Мономаха», академік Дмитро Анучін (1843 — 1923), сучасник Кондакова, заперечував останньому доволі вдало. Не спинятимемося на всіх запереченнях, бо вони врешті-решт звелися до останнього. А саме: «Якщо вважати «шапку Мономаха» пам’яткою ХII століття з Візантії, то чим пояснити відсутність згадок про неї у будь-яких пам’ятках Київської Русі, а згадки ті сягають лише часів Московії?
Інший історик-професор Сергій Філімонов у своїй праці — «О времени и происхождении «шапки Мономаха» твердить таке: «Шапка Мономаха» не имеет признаков византийского происхождения, а есть происхождения арабского с ХIV столетия». Если сравнить арабские орнаменты изделий того времени, то стиль их тождественен филиграням на «шапке Мономаха». Що більше твердить С. Філімонов: «Шапка Мономаха» была изготовлена в Каире в ХIV столетии, а в 1317 году египетский султан Ель-Калаун прислал ее своему родственнику, хану Золотой Орды, Узбеку (правил с 1313 до 1342 года)». А вже той обдарував нею не як короною свого васала московського князя Івана Даниловича, званого в Московії Калитою (? — 1340).
На цьому опустимо подальші історико-мистецтвознавчі твердження професора Філімонова, яким чином майбутня «шапка Мономаха» з’явилася в Московії за Івана Калити вже під назвою «золотої» без імені Мономаха. І лише Іван Грозний (1530 — 1584), коронуючись як перший російський цар 1547 р. назвав сам «золоту» шапку від Івана Калити — «шапкою Мономаха».
Зі сказаного вище можна стверджувати непричетність київських великих князів — Володимира Великого та Володимира Мономаха — до «загадкової», навіть для істориків, протягом століть «шапки Мономаха». До речі, саме цю «золоту шапку» бачив і описував німецький мандрівник і дипломат Зігмунд Герберштейн (1486 — 1566), який двічі (1517 та 1526 р.р.) відвідував Москву як посол імператорів «Священної Римської імперії», видавши у Відні латиною чудові за стилем і багаті на відомості «Записки про московські справи». Опис Герберштейном «золотої» шапки цілком збігається з її сучасним виглядом в «Оружейной палате» вже як корони Івана Грозного та наступних російських царів аж до Петра I — розшита довкруж знизу хутром соболів, чого не мали і не мають будь-чиї корони у світі.
Чим же пояснити таку незвичну для корон прикрасу? Хоч як би ми хотiлi, а мусимо вдатися до спогаду понад півстолітньої давнини...
У жовтні 1948 р. мені в л/о №5 «особого Мінлага» Інти поталанило (саме поталанило!) познайомитися з Акопом Івановичем Джаракянцем, вірменином, доктором історії та мистецтвознавства, який прибув етапом з московської Луб’янки. До арешту він займав посаду старшого наукового консультанта системи музеїв московського Кремля, Історичного музею на Червоній площі, музею мистецтв ім. Олександра Пушкіна. За збігом табірних умов та обставин мені припало спілкуватися з ним, стареньким бороданем, який виглядом своїм нагадував наших земляків — історика і політичного діяча Михайла Грушевського та митрополита Андрія Шептицького. «Цар Тигран» як ми, недавні студенти вузів України, «охрестили» бороданя, був виснажений, змордований на Луб’янці за «тероризм», діставши 25+5 років покарань за «намерение умертвить товарища Сталина и членов Политбюро ЦК ВКП(б)». Одно слово, не людина — «зверь»...
Для мене і студентів старець був справжнім кладезем неймовірних тоді відомостей, що стосується передусім музейної справи СРСР, скарбів «спасенных» Червоною Армією в Німеччині тощо... З нами, молодими українцями- студентами, професор був досить відвертий. Основною «улікою» проти нього були 30 томів його щоденників за 30 років, починаючи від 1917 року, які читав «подонок армянского народа» Анастас Микоян, як казав Джаракянц, перекладаючи «крамолу» з них, писаних вірменською, «самому Лаврентію Берії»...
Одного разу, розповідаючи нам про багатства «Оружейной палаты», він торкнувся і «шапки Мономаха». Облямівку її соболиним хутром довкруж знизу він пояснив так. Виявляється, всі Великі князі московські і цар Іван Грозний були алопетами, тобто лисими як коліна, маючи цю біду чи то спадково, чи від «соромної хвороби», як казав професор. І щоб цього прикрого недоліку не було видно, коли вони носили та одягали «корону», її обшили знизу хутром, яке видно і тепер на фотографіях.
На наше запитання, чому росіяни так сильно і віддавна тримаються легенди про «мономахове» походження шапки, «цар Тигран» відповідав: «Запомните, дети, без этой легенды о ее вроде бы византийском и киевском происхождении, со времени князя Владимира Мономаха, Москва никогда не смогла бы разыгрывать роль преемницы традиций Киевской Руси и называть себя Третьим Римом. Это я, старый армянин, говорю вам, молодым украинцам, зная хорошо исторические источники. Вы не скоро узнаете, какие огромные исторические сокровища украинской земли, вашего искусства нарочито скрыты в тайниках московских музеев. А если и покажут когда, то назовут творением великого русского народа. Это я говорю вам из уважения к вашему народу». Ми, студенти, особливо — молодші з Києва, слухали із роззявленими ротами... Назва «Мономах», за словами Джаракянца, походить із старогрецької i означає — «єдиноборець», тобто відважний, звитяжний воїн, яким і був наш князь Володимир Мономах насправді.
Із сказаного виходить, нам, українцям, негоже зазіхати на московську «шапку Мономаха», яка є, по суті, історичним фальсифікатом...
