ЖИТТЯ КНЯГИНІ ОЛЬГИ
Як випливає з «Родовідної таблиці російських государів з 862 року по 1862», опублікованої 1862 року у вигляді додатку до книги «Тисячоліття Росії. 862-1862», майбутня княгиня Ольга народилася 884 року. А як стверджують автори книги «Правителі Росії» Валентина Валькова й Ольга Валькова, днем народження святої княгині Ольги є 24 липня, про що свідчать псковські літописці. І народилася Ольга на псковській землі — за 12 верст від Пскова у селі Вибути... Згідно з цим літописом Ольга була варязького походження і, можливо, була дочкою когось із світлих і великих князів варязького роду. Згідно з Несторовим літописом Ольга була дочкою простого селянина, човнового перевізника, і в дівочі роки активно допомагала батькові у його важкій роботі. Нестір розповідає, що, коли молодий князь Київської Русі-України Ігор, син Рюрика, був на полюванні поблизу Пскова, він попросив перевезти себе на інший берег річки. Молода і красива Ольга-перевізниця сподобалася князю. І, коли він почав до неї звертатися з жартівливими словами, вона йому відповіла так гостро, що він відчув до неї повагу, а згодом, оцінивши її розум і красу, 903 року одружився з нею.
Все подальше життя і діяльність княгині Ольги в період її регентства через малоліття сина Святослава свідчить про її слов’янське походження. За життя князя Ігоря Ольга користувалася великою повагою й глибокою любов’ю князя, який подарував їй місто Вишгород (поблизу Києва), а у складі посольства у Греції поруч з Ігоревим послом завжди був також посол його дружини Ольги. Літописець Нестір називає Ольгу «наймудрішою з усіх людей». І справді, всі роки правління святої княгині Ольги (понад 20 років) вирізнялися миром, порядком і спокоєм у державі.
ПОМСТА ОЛЬГИ ЗА ВБИВСТВО ЧОЛОВІКА ТА ВІЙНА З ДРЕВЛЯНАМИ
Як оповідає візантійський історик, древляни, перебивши нечисленну дружину князя Ігоря (поблизу Коростеня) «прив’язали цього нещасного князя до двох дерев і розірвали його навпіл». Після цієї трагедії 945 року й почалося фактичне правління княгині Ольги в Русі-Україні. Оповідання про правління княгині Ольги літописець Нестір починає з докладного опису помсти княгині за смерть чоловіка. Він пише: «Пишаючись вбивством, як перемогою, і зневажаючи малоліття Святослава, древляни надумалися привласнити собі владу над Києвом і хотіли, щоб їхній князь Мал одружився з удовою Ігоря, бо вони, платячи данину государям київським, мали ще князів власних».
Не вдаючись у подробиці помсти княгині Ольги, нагадаємо лише основні факти. Прибулих перших древлянських послів (20 осіб), яких її дружинники принесли в човні, Ольга веліла скинути разом із човном у величезну яму і живцем закидати землею. Потім через гінця вона повідомила древлянам, що для здійснення їхнього бажання вони повинні прислати за нею ще славетніших мужів: «бо народ київський не відпустить її до древлян без їхнього урочистого й численного посольства». Для новоприбулих послів за давнім звичаєм виготовили лазню, і в ній їх і спалили. Потім Ольга веліла передати, що вона вже йде до древлян і пропонує їм варити мед у Коростені, де вона хоче здійснити тризну над могилою першого чоловіка перш ніж вийти заміж за другого. Прийшовши до Коростеня з добірною частиною своєї дружини, вона справила тризну, а потім почався веселий бенкет, під час якого отроки княгині пригощали всіх славетних людей древлян. «Міцний мед, — як стверджує літописець, — незабаром затьмарив голови необережних, Ольга залишила їх, подавши знак воїнам своїм — і 5 тисяч п’яних древлян полягли навколо Ігоревої могили». Після цього з великою дружиною Ольга обложила Коростень і наказала його жителям сплатити невелику данину: по три голуби і три горобці від кожного будинку. Отримавши цих птахів, вона наказала прив’язати до них жарини і випустити птахів. Останні, прилетівши до своїх домашніх гнізд, запалили все місто.
Засуджуючи сьогодні такий варварський, язичницький метод розправи з ворожим населенням, слід, однак, про дещо нагадати. У «Руській Правді» Ярослава Мудрого, навіть через 60 років після хрещення Русі-України, існувало право й зобов’язання кровної помсти. Тим більше, у давніші часи, наприклад, у договорі русичів із греками, укладеному за часів князя Олега 911 року в статті III прямо йшлося: «Чи русин уб’є християнина або ж християнин русина, помре на місці злочину». Таким чином, княгиня Ольга виконувала своє зобов’язання перед убитим чоловіком.
ЯК ОЛЬГА ДАВАЛА ЛАД І БЛАГОПОЛУЧЧЯ КРАЇНІ
Попри свій вік, княгиня Ольга сама об’їжджала всю країну і була на Десні, Лузі й Меті, і в Новгородській області та скрізь започатковувала справедливу данину. Вона розділила землю на «погости» або волості та зробила дуже багато для державного блага. Ольга закладала нові міста, села, погости та призначала в них правителів. Данину, отримувану з древлян та інших племен, було розділено на три частини: дві з них йшли до Києва, а третя — до Вишгорода, міста Ольги, що свідчило про перевагу державних інтересів порівняно з приватними, князівськими за правління Ольги. Всередині країни, за вказівкою княгині Ольги, було встановлено й зафіксовано спеціальні місця для ловів бобрів, і бралася данина у вигляді бобрового хутра, яке дуже цінували в Європі та в Арабському світі. За Ольги встановлювалися і так звані «знамення» — місця, де в дуплах дерев жили бджолині рої. Такий промисел давав мед і віск, які також були цінним предметом експорту.
Як справедливо зазначає історик М. Карамзін, «розділивши землю на погости або волості, — Ольга зробила, без сумніву, все найпотрібніше для державного блага у тогочасному стані Росії та скрізь залишила знаки своєї опікунської мудрості». Стосовно сусідніх держав Ольга дотримувалася миролюбної політики, вона не ходила в далекі землі з військами, хоча й була вельми хороброю жінкою. Всі дипломатичні справи Ольга вела сама й виявляла при цьому вміння й щасливу руку. Досить сказати, що з двома тогочасними царствами — візантійським і римським — вона була у близьких і дружніх відносинах.
ПОДОРОЖІ ОЛЬГИ ДО ВІЗАНТІЇ ТА ХРЕЩЕННЯ КНЯГИНІ
Встановивши мир і порядок у державі та досягши 70-річного віку, княгиня Ольга почала замислюватися про заспокоєння й своєї душі — хрещення. Можливо, як стверджує історик Н. Полонська-Василенко, що її похрестили ще за життя Ігоря, але про це не збереглося свідчень. Є дані, що хрещення Ольги відбулося 955 року, під час першої поїздки до Візантії.
Дійсним історичним фактом є подорож Ольги 9 вересня 957 року до столиці Візантійської імперії — міста Царгорода (Константинополя), де її з великою повагою й пошаною прийняв імператор Костянтин Багрянородний і царський двір. Під час відвідин вирішувалися як дипломатичні справи (раніше князь Ігор ці відносини істотно зіпсував), так і торгові відносини (з Ольгою приїхали понад 40 купців), церковні (приїхав і священик Григорій), а також велися й воєнні переговори. Внаслідок останніх, вже 961 року руське воїнство ходило на допомогу візантійському імператору Роману II, а 964 року — воювало в Сицилії, як найманці греків у боротьбі з арабами. Як стверджує київський літописець, у Царгороді імператору Костянтину Ольга дуже сподобалася своєю красою й розумом, і він запропонував їй руку і серце, супроводжуючи це словами, що їй краще б було царювати у великій імперії (Візантії), ніж жити вдома, серед дикого народу. Щоб не образити імператора різкою відмовою, вона вирішила схитрувати і відповіла: «Похрести мене — стань мені хрещеним батьком, а то недобре тобі мати дружину язичницької віри». Імператор дуже зрадів і незабаром патріарх константинопольський похрестив її та дав їй християнське ім’я Олена. Але коли імператор Костянтин повторно звернувся до Ольги з проханням стати його дружиною, вона відповіла з лукавством, що вона й рада була б, але за християнською вірою не дозволено батькові брати собі дочку у дружини. «Перемудрила ти мене, Ольга», — відповів імператор і підніс їй та всім, хто з нею був, грошові подарунки і відпустив усіх додому.
Ставши хрещеною, Ольга хотіла похрестити і свого єдиного сина Святослава, який вже водив свою дружину в успішні походи. Гордий Святослав відмовився від хрещення і, як пише літописець, відповів матері: «Чи можу один ухвалити новий закон, щоб дружина моя посміялася наді мною?»
ПЕРЕГОВОРИ ОЛЬГИ З ГЕРМАНІЄЮ ТА ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ
959 року відносини Русі-України з Візантією залишалися напруженими, й Ольга вирішила звернутися до німецького короля, який незабаром став імператором — Оттоном I і плекав свої великі плани — створити всесвітню імперію. Для Візантії такі плани Оттона I були небезпечними і, м’яко кажучи, не віталися. 959 року до міста Ахен прибуло посольство від «королеви русів» Олени з проханням відправити до Києва для народу єпископів і священиків. Така місія була здійснена 961 року, її очолював чернець Адальберг (пізніше — єпископ Магдебурзький). Але заснувати кафедру в Києві йому не вдалося, оскільки частину членів його місії противники християнства в Києві вбили, а сам Адальберг дивом залишився живим і повернувся до Германії.
Починаючи з 964 року, Ольга практично відійшла вже від державних справ і передала правління в руки сина Святослава, якого мудра мати змолоду втаємничувала в європейську політику. 969 року, у віці 85 років цілком здорова княгиня Ольга померла, попередньо заборонивши правити по собі язичницьку тризну, її похоронив християнський священик. Оцінюючи діяльність княгині Ольги, М. Грушевський зауважив, що вона тримала сильною і звичною рукою державну систему та не дала їй ослабнути й розвалитися.
