Не буду інтригувати читача цією дещо загадковою назвою матеріалу. Вислів «Діамант у попелі» належить Валерію Шевчуку, лауреату Шевченківської премії, нашому братчику, який ще в далекому 1985 році так назвав свою оригінальну розвідку-есей про Данила Братковського, «людину вчену, поета прекрасного» (Самійло Величко). А справжнє авторство символу належить Григорію Сковороді, який любив його використовувати. В давнину вважалось, що при особливій дії сонячного проміння непотрібний сірий попіл може перетворюватись у дорогоцінний камінь. Такою міркою можна оцінити і творчість, мужній подвиг цієї особистості — Данила Братковського.
Його життя тісно пов’язане з діяльністю Луцького Хрестовоздвиженського братства. Утворене в далекому 1617 році, як Братство милосердя, воно стрімко переросло свій статус і стало на Волині центром релігійного, громадського життя, стійким захисником православ’я, яке в результаті польсько-католицької експансії опинилось на межі знищення. Тож першим кроком братчиків стало будівництво своєї церкви, монастиря, де згодом діяли Братська школа, шпиталь, притулок для немічних, друкарня... Така активність Братства не на жарт стурбувала владу та католицьке духовенство, нерідко, як свідчать документи, тут проливалась кров, відбувались напади, крадіжки, до польського короля йшли скарги на діяльність «секти».
ДАНИЛА БРАТКОВСЬКОГО ЗОБРАЖУЮТЬ НА ПОРТРЕТАХ ТАК, ЯК ЗОБРАЖУЮТЬ СВЯТИХ, І ЦЕ АБСОЛЮТНО СПРАВЕДЛИВО / ФОТО З САЙТА ARTS.IN.UA
Та попри все, «секта» міцно й усе впевненіше ставала на ноги, міцніла кількісно, якісно та матеріально. Тривога за православ’я, національні цінності об’єднала людей зі статками та простолюдинів (от би нині так!). Серед членів Братства — шляхтичі та князі, священнослужителі та прості віряни, навіть депутат польського сейму Лаврентій Древинський. В умовах тотального гніту влади і її Церкви, коли багато знаті й простолюдинів зраджували рідну віру і мову, бути братчиком було нелегко.
Невідомо хто привів Данила Братковського у Братство. Можливо, його батько, який один час був старшим братчиком, можливо, хтось інший. Не так це важливо. Але те, що він, український шляхтич, «чоловік учений, поет, святого благочестя нерушний блюститель» (Самійло Величко), який міг обрати зовсім іншу долю і безтурботне життя, став на небезпечний шлях боротьби за віру, права простолюдина-українця і не зійшов з нього до самої Голгофи, свідчить про його глибокі переконання. Вони й привели його до луцьких братчиків, а згодом — у лави бунтівного козацького полковника Семена Палія.
ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА, ПОБОЮЮЧИСЬ СПРОВОКУВАТИ ВІЙСЬКОВИЙ КОНФЛІКТ РОСІЇ ТА ПОЛЬЩІ, НЕ ПІДТРИМАВ БРАТКОВСЬКОГО Й ПАЛІЯ
Основна частина активності Д.Братковського як захисника православ’я, прав трудового люду припадає на час дії Андрусівського договору, який по Дніпру розітнув тіло України навпіл через зраду Росії. У 1667 році вона розтоптала переяславські статті всупереч домовленостям з Україною і віддала Польщі наше Правобережжя. Боротьба проти польського, турецького гніту і перетворила цей край на руїну. Данило Братковський — не мовчазний спостерігач страждань народу. Його численні звернення до можновладців у Варшаві мають нульовий результат. Визрів задум — викласти свої спостереження і висновки у книзі.
І ось 1697 року у Кракові виходить збірка його віршів-фрашок «Світ, по частинах розглянутий» нечуваним на той час тиражем чотири тисячі примірників. Та викупив автор лише 100 штук, на решту не було коштів. Він враховував польську цензуру, тож суспільно-політична сатира була майстерно завуальована. Метою автора було романтичне бажання привернути увагу короля і знаті до проблем трудового люду. Він навіть присвятив її Його Королівській Милості. Глибоким було розчарування автора: на його книгу влада не відреагувала.
ФАСТІВСЬКИЙ ПОЛКОВНИК СЕМЕН ПАЛІЙ, ОДНОДУМЕЦЬ І ДУХОВНИЙ ПОБРАТИМ ДАНИЛА БРАТКОВСЬКОГО / ФОТО З САЙТА RU.WIKIPEDIA.ORG
Не в характері Данила Братковського відступати. Він іде на зустріч із могутнім гетьманом Лівобережжя І.Мазепою. З ним він був давно знайомий, оскільки літописець Самійло Величко називає його «конфідентом» (довіреною особою) Мазепи. Деталей розмови ми не знаємо, але вочевидь змістом її було прохання допомоги у звільненні Правобережжя від польського ярма. Гетьман на це не пристав, оскільки це означало б війну Росії з Польщею.
І тоді Д.Братковський робить рішучий крок. Він приєднується до повсталого фастівського козацького полковника Семена Палія. У штабі повсталих йому, як людині найосвіченішій, доручають написати відозву до всієї правобережної людності із закликом до повстання. Вийшов документ великої сили. З ним та листами Д.Братковський, переодягнувшись у просту селянську одежу, пробирається на Волинь. Однак по дорозі його затримують, впізнають, знаходять відозву і заточують в каземат Луцького замку.
Д.Братковського піддали тортурам. Свої зносини з Палієм і Самусем він відверто визнав, але вірі не зрадив, таємниць не видав. Будучи вже людиною в літах, він витримав першу ступінь тортур із трьох і знесилів. Військовий суд засудив його до страти, хоча щодо шляхтича цю міру покарання суд не мав права застосовувати. У передсмертному заповіті Д.Братковський розподіляє майно, заповідає своїм синам і дочкам «триматися тої віри, за яку я вмираю».
26 листопада 1702 року на майдані Ринок, що поруч із Братством, при луцькім велелюдді кат здійснив свою криваву роботу: «посеред ринку луцького, через ката за сім разів мордерсько зістав стятий» — записав Самійло Величко. А заповів Данило Братковський поховати себе в крипті Братської Хрестовоздвиженської церкви, як і інші знані перші братчики заповідали.
Ось який пролог до теми про велику і святу людину, великомученика, поета та патріота, коштовного самородка жорстокого, кривавого ХVІІ століття.
Довгий час блиск цього діаманта ховав політичний намул, але вряди-годи його промені проривались крізь нашарування. М.Драгоманов у ХІХ столітті назвав його ім’я серед героїв українського народу, на прикладі якого потрібно виховувати молодь. Д.Братковський став головним героєм п’єси М.Старицького «Остання ніч» (1899р.). Через рік у перекладі В.Доманицького з’являється кілька поезій Д.Братковського і розвідка В.Липинського про нього. Після цього — довге затемнення. Зблиск «діаманта» знов стався у 80-х роках минулого століття у кількох виданнях. Це, зокрема, публікації В.Шевчука, поема Д.Кулиняка. І знову — довге забуття.
В шкільних підручниках ім’я Д.Братковського відсутнє, в УРЕ про нього — кілька рядків.
Причини для цього були. Хоча Польща вважала поета польськомовним (книга його була видана старопольською мовою), жив і діяв він на теренах, які вона вважала своїми, але був українським патріотом, захисником православ’я, за що прийняв мученицьку смерть від польського суду. Для України він був польськомовним. З його творчістю і діяльністю було знайоме невелике коло української інтелігенції, читачів. Було, як уже зазначалось, перекладено лише кілька поезій. Комуністичній ідеології Д.Братковський теж не був вигідним — палкий борець за віру. Вочевидь, навіть 300-річчя з дня його страти (дата, рік народження невідомі) пройшло б непоміченим. Незалежній Україні було не до того.
Та попри все припалий порохом забуття «діамант» заграв яскравими гранями, отримав друге життя. Першопричиною стало відродження у 1990 році Братства, до якого колись належав Д.Братковський. Воно стало носити дещо іншу назву — Волинське крайове братство св. ап. Андрія Первозванного (Луцьке Хрестовоздвиженське), яке й стало його правонаступником, продовжувачем попередника. Становлення його відбувалось нелегко. Держава для його розвитку не дала жодної копійки. Та попри все було доведено: якщо є воля, бажання, то й на місцевому рівні можна зробити немало. Нині ім’я Д.Братковського відоме в Україні, особливо волинянам, молодому поколінню, як і діяльність Братства.
А почалося все з бажання глибше вивчити історію Братства, адже вона така давня і цікава, ця частинка історії Волині, України. Час показав, що це був правильний шлях, що ми взялись за головну ланку історичного ланцюга. Нею був «Пом’яник», який вівся з 1618 року як реєстр братчиків. Та як стверджували дослідники, він вже давно втрачений. І все ж він знайшовся у фондах Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, де «Пом’яник» значився під іншою назвою. Його дослідили, доповнили і до 2000-ліття Різдва Христового перевидали. Для дослідника дуже цікава книга.
Навпроти імені Данила Братковського в ньому значиться: «невинно от ляхов страцон. Р.1702». Пам’ять Данила Братковського напередодні 300-річчя страти було вшановано спільною науково-теоретичною конференцією в Луцьку: Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського, інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, Волинський краєзнавчий музей, Братство. Матеріали конференції ввійшли у збірку «Данило Братковський — поет і громадянин» Пошукові роботи привели у ту ж Національну бібліотеку, де зберігається кілька оригіналів книги автора. З боку керівництва бібліотеки та Братства було досягнуто повного порозуміння: факсимільне видання з паралельним текстом перекладу на українську мову вкрай потрібне. Адже повного перекладу поезій Д.Братковського не існує. Його взявся виконати Валерій Шевчук. Сприяння отримали в особі директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка академіка, тодішнього народного депутата України Миколи Жулинського, теж нашого братчика, від Генерального консула Республіки Польща в Луцьку, Волинського краєзнавчого музею.
Та власних коштів Братство не мало. Жодної гривні. За два роки голова Братства зробив більше тисячі особистих звернень до людей різних статків, посад, віку, національності, віри, освіти. Так майже всю потрібну суму було зібрано.
І ось зі вступним словом М.Жулинського, передмовою, текстом оригіналу і паралельним перекладом віршів на українську мову В.Шевчука, з науковими статтями дослідників і вчених, поіменним списком жертводавців у 2004 році в обласній друкарні вперше побачило світ унікальне видання . Це стало помітною подією в культурному житті України, Польщі, його позитивно оцінили вчені, письменники, читачі.
Дві презентації в Києві: Національній бібліотеці, Будинку НСПУ, кілька на Волині. Книжка Д.Братковського в бібліотеках Волині, обласних центрах України, в багатьох країнах зарубіжжя, в т.ч. США, Канаді. Згодом — фільм «Волинська Голгофа Братковського» (сценарій автора цього матеріалу), горельєф і меморіальна дошка біля місця страти поета.
А півтора року тому вдалося здійснити, здавалось нездійсненне: у старому монастирському будинку, де колись містилось Хрестовоздвиженське братство, бував Д.Братковський, відкрився «Музей історії Луцького братства ХVІІ—ХХІ ст.». Переповідати, як він виростав буквально з румовища, без жодної копійки державних коштів — довга справа. А тепер це — п’ять кімнат, де розміщено експонати, що стосуються історії Братства — з фондів Волинського краєзнавчого музею та зібрані й придбані автором цього матеріалу. А ще не так давно міська рада на ці кімнати давала людям ордери. Люди після оглядин відмовлялися, хоч житлова проблема для них була гострою. В цих руїнах були лише стіни і стеля, не було водопостачання, опалення, каналізації. Нині все це є, музей має сучасний вигляд. Тут за короткий час побували відомі люди — Є.Сверстюк, Л.Лук’яненко, патріарх Філарет, М.Жулинський, О.Скіпальський, туристи із зарубіжжя, міст України. Їхні записи в книзі відгуків — найкраща атестація молодого музею. Центральну залу прикрасило монументальне полотно талановитого волинського художника О. Дишка «Останній шлях Данила Братковського». Є тут копія 1:1 оригіналу книги поета, подарованої музею Національною бібліотекою ім. В.І. Вернадського, багато інших цікавих експонатів. Після довгої бюрократичної тяганини наприкінці грудня минулого року обласна рада прийняла рішення: зробити музей відділом Волинського краєзнавчого музею. Завідувачкою стала Олена Бірюліна — мій найближчий помічник і глибоко фаховий знавець історії середньовіччя, в т.ч. Братства. Цей тандем і був головним мотором справ.
А півроку тому відбулося відкриття ще одного об’єкту старовини — Братського некрополю. Цей задум не давав мені спокою («мов цвяшок в серце вбитий») ще з 1997 року, відколи я очолив Братство. Справа в тім, що в підземеллі Братської Хрестовоздвиженської церкви покоїться прах перших братчиків-захисників православ’я, які заповідали поховати себе там 300—350 літ тому. Там і прах Данила Братковського.
Але у що перетворився некрополь після сильної пожежі 1803 року, а потім обвалу церкви, переобладнання її при владі КПРС у планетарій? У суцільне звалище, куди скидали різний мотлох, будівельне сміття. За два віки поховання були поруйновані, поглумлені, багато разів розграбовані, там лишилися одні кістяки, вперемішку зі сміттям, землею. Видовище не для людей зі слабкими нервами. До того ж все це підтоплювалось ґрунтовими водами. А зверху над усім цим іде служба Божа, говоряться такі хороші слова молитви, лунають піснеспіви. Цей духовний дисонанс і став спонукальним мотивом до ще однієї нелегкої і затратної справи.
З підземелля через люк у стелі крипти (підлоги церкви) вручну було вийнято десятки тонн землі, сміття, останки очищені, складені в чотирнадцять трун. Пробито й облицьовано цеглою завалений вхід-вихід. Ліквідовано підтоплення, підлогу вистелено чорним гранітом. Торік, на храмове свято Воздвиження, через рік після відкриття музею, відкрив двері Братський некрополь як продовження експозиції музею. Обидва об’єкти — єдині такі в Україні. А 26 листопада в день страти Д.Братковського відбувся хресний хід від каземату замку, звідки проліг його шлях на Голгофу, до місця страти. В некрополі відслужено панахиду. Через 310 літ після страти. Немало робить для популяризації, пошанування імені Д.Братковського колектив художнього відділу Волинського краєзнавчого музею (керівник Зоя Навроцька), що на території Луцького замку. На вечори Братковського збирається інтелігенція, виступає з неповторними піснями заслужений артист України, керівник гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко.
Постать і подвиг Данила Братковського ще чекає достойної оцінки й визнання. Він залишив нам чудову збірку своїх творів, які актуальні і в наш час. Їх треба вивчати, читати. Та головний його подвиг — духовний, в ім’я віри. За стійкість, вірність православ’ю він прийняв мученицьку смерть, хоч, очевидно, міг врятувати своє життя ціною зради віри. Він свідомо пішов на плаху. Ще десять років тому і згодом, автор, якого потім підтримав владика Михаїл, ставив питання канонізації Данила Братковського.
І ось 27 червня Синод Української православної Церкви Київського патріархату зарахував до лику святих великомученика Данила Братковського. Уперше в історії Української православної церкви канонізовано поета-мученика.
Ім’я поета двох народів, мужнього борця за православ’я повернуто історії. Музей і некрополь — перші і єдині об’єкти такого типу в Україні. Писати про це легко. Але не так давався кожен крок до мети. І головним — була втрата часу на різні бюрократичні узгодження, а не кошти.
