Пушкін народився… Як, знову? Так — але вперше після свого
200-літнього ювілею! Перше ПРОСТЕ післяювілейне народження Пушкіна — початок
нової епохи, перший крок до нового Пушкінленіума, і тут немає приводу,
щоб не згадати добрим словом і генія, і торішнє безмежне, нестримне його
вшановування.
...Дев’ята ранку. Мирно сплять люди з московською пропискою,
і Москвою неприкаяно бродять лише приїжджі пушкіномани — а цей курський
соловей уже виводить «Долго ль мне гулять по свету»!.. Два десятка роззяв
підтяглися до естради, вигадливо зробленої у вигляді томиків зібрання творів
Пушкіна. Проспівавши «Кибитку» і «Буря мглою» та зірвавши вдячні аплодисменти,
бас явно дібрав смаку і чимдужч заспівав «Клен ты мой опавший», потім —
«Очаровательные глазки». Публіка пожвавилася. Ігноруючи появу в районі
сьомого тому ведучого з радісним обличчям, бас гримнув «Очи черные». А,
Бог з ним, з Пушкіним — поспівати б! Хоча Пушкін теж любив циган…
Поступово життя прокинулося на всіх концертних естрадах,
яких у центрі виявилося так багато, що їхні звукові поля перетиналися.
Надвечір народ з пасивного споживача видовищ перетворився на активного
співучасника. Співали, танцювали, на худий кінець — марширували чи диригували.
Класичне «на фоні Пушкіна» здавалося дитячим лепетом — місто було занурене
в густий розсіл Пушкіна. Дивним, нарешті, стало здаватися не те, що Пушкін
— скрізь, а те, що НЕ СКРІЗЬ! Пушкін на футболках і цукеркових коробках
— справа звична; на вітрині пивнички і магазину жіночої білизни — саме
його місце; зрештою, дивишся на пам’ятник Долгорукому і тільки ледь дивуєшся
— ти диви, і на коня посадили… а, не Пушкін? Як — не Пушкін?! Чому не Пушкін?
А ось щось дійсно новеньке — Пушкін з дружиною. Дружину-то
його колишні власті недолюблювали. Не інакше пані Гончарова була занадто
гарною для офіційної особи, якою не може не бути дружина Першого Поета
(адже краса — завжди підозріла. Пор.: «Ваша краса — не найкраще товариство
для вашої цноти»). І ось — здійснилося: сімейні стосунки поета реабілітовано!
Портрети подружжя Пушкіних неначе вирвалися на світ Божий з підпілля. Одна
парочка тепер прохолоджується у фонтані біля Нікитських воріт, інша — прогулюється
Арбатом. Дуже душевні образи. Цілком гідні квітів від молодят. Але що особливо
тішить — сучасна багатовекторність мислення, наново подарувавши Пушкіну
дружину, не відібрала у нього права бронзовіти на пару з іншими гідними
дамами. З Музою, наприклад. А музи у Пушкіна — традиційно симпатичні і
не зовсім одягнуті. Та й Пушкін, нівроку, красень, красень… Такий не замироточить.
Пушкінські рядки на численних транспарантах у відриві від
хрестоматій виглядали свіжо і часом інтригуюче. Ось, наприклад: «Бочка
по морю пливет» (кінець цитати). Мимоволі і замислишся: що мав на увазі
поет? «Я лиру посвятил народу своему». Молодець, звичайно, але наче вже
до свого ювілею потерпіти не міг товариш Некрасов. А зустрівшись на Тверській
з багатообіцяючим «Семейственной любви и нежной дружбы ради...» (кінець
цитати) — як утриматися і не продекламувати продовження: «Хвалю тебя, мой
друг, и спереди и сзади»! Але найпопулярніший слоган все одно — «Я вас
любил…» До Пушкіна Москву прикрашав інший популярний плакат: ласкава красива
дівчина і — без коментарів, без реклами — «Я вас люблю». Теж зворушливо.
А Пушкін, йому 200 років, він хоч і ЛЮБИВ (тобто діло давнє), а все одно
приємніше, ніж якась дівчина. Адже це Пушкін. І, до того ж, набагато частіше.
«Я вас любил…», «…любил…», знову «…любил…». І так — на кожному кроці. Нічого-нічого,
трошки профанації хорошому ювілею не зашкодить.
У всіх театрах і концертних залах також Пушкін. Хто й сумнівався?
У оперному, однак, трапилося екстраординарне:
— Що за спектакль? — поцікавився молодий чоловік. — «Евгений
Онегин»? Онєгін, Онєгін... А, так-так, я знаю! Ще фільм є такий!
(Він мав на увазі американський фільм «Онєгін», котрий
окупував московські кінотеатри). Усі подивилися на молодика із заздрістю.
Захотілося спитати, звідки взявся цей щасливець. Мабуть, з якоїсь Малої
Ольшанки?
(Був такий анекдот за радянських часів — вибачаюся за неточне,
можливо, цитування — «Як, ви не знаєте, що таке КПРС?! Та звідки ж ви?»
— «З Малої Ольшанки». — «Ех, покинути б усе і поїхати до Малої Ольшанки!»)
О, як наприкінці дня тягнуло до Малої Ольшанки! Уже нудило
від:
— Свиридова;
— телевізійників;
— бакенбардів;
— москвичів (яких поголовно нудило від всього);
— мобільних телефонів… I тощо (не рахуючи власне Пушкіна).
Не нудило від ?.. Пушкіна, чи що? Втім, здається, Пушкін
дійсно так і залишився єдиним, хто — незважаючи на загальну старанність,
перебір і 200 років — майже не набрид. …Опівнічний кишинівський поїзд був
битком набитий втомленими молдавськими жінками з поклажею від 40 кг на
душу, і не було грошей на постіль, зате був набоковський «Коментар до «Евгения
Онегина». Підклавши пухкий томик під голову, можна було думати крізь дрімоту:
Пушкін народився… Чудово… Дасть Бог, не востаннє. Тетяна БЄЛКІНА , «День»
