Джентльмен поводиться зі своїм
політичним ворогом підкреслено люб'язно, а
парвеню завжди норовить збити його з ніг.
Граф Честертон (XVIII ст.)
Відшуміла перша «битва народів» (може краще сказати — «стояння
на Угрі»?). Після неї залишилося поле, устелене товстим шаром друкованого
паперу, шматками реклам, уламками яскравих іграшок. Сьогодні по спустілому
полю гарцюють хвацькі герольди, славлять переможців, топчуть і штурхають
переможених.
У багатьох народів колись був звичай — не добивати переможених.
Аби не прогнівити богів, які вже покарали тих, що програли. Ми з вами,
однак, люди цивілізовані й добре знаємо, що слово на те й дано людині,
аби покінчити з ворогами. Ритуальне побиття лежачих давно стало серед нас
доброю традицією.
Зважаючи на це, а також сподіваючись, що попереду нас очікують
ще не одні вибори, ми вирішили започаткувати укладання спеціального словника
«Післявиборний лексикон», який від кампанії до кампанії буде, сподіваємося,
поповнюватися журналістами. Нижче наводяться деякі результати наших дослідницьких
зусиль — невеликий словник термінів, а також сталих словесних формул, якими
наші ведучі часописи характеризують щойно програвших кандидатів та їхній
електорат. Тут не бракує як «інтелігентності», так і тонкої «дотепності».
Переможені кандидати : невдахи, аутсайдери, «супермени»,
лицеміри, посміховища, представники задвірок політики, однопроцентники,
вискочки, банкроти, зів'ялі листи, бруд, люди з патологічною жагою влади;
про них і думати огидно; люди, яким плюють в обличчя. Програш на виборах
описується такими словами, як каюк, капут, пошилися у дурні, засвітилися
даремно, зганьбили себе. Зустрілася й така, наприклад, максима: «Комуністи
— менша зараза, ніж ті, хто прикривається тогою демократії».
Наш майбутній словник буде мати також ілюстрації. Так,
одна газета, відома схильністю до науки, зобразила кандидатів у вигляді
низки людиноподібних приматів з палицями кам'яного віку в руках. Тільки
першого в ряді кандидата намальовано в костюмі та з дипломатом у руках.
Електорат переможених : барани, ганебні крихти,
доважки, недобитки, бездар, темнота, недотепи; їхня думка — до лампочки.
Деяких виборців згадано поіменно. Так, про вельмишановного пана Левка Лук'яненка
один часопис дозволив собі надрукувати таке: «Цих людей (колишніх політв'язнів)
не варто надмірно міфологізувати». Вочевидь, проголосував пан Лук'яненко
не так, як хотілося журналісту. Ось і штовхнув людину, яка провела 25 кращих
років свого життя в тюрмах і таборах заради того, щоб ці вибори відбулися.
Нагадаємо ще, що за кожним кандидатом у президенти, який
набрав, скажімо, 0,1% голосів, стоїть більш як 25 тисяч громадян України.
Тому одне журналістське словом, скажімо, «доважки» нізащо ображає саме
таку кількість людей. У дійсно демократичному, дійсно громадянському суспільстві
поважається будь- який вільний вибір, навіть вибір кандидата, за якого
подано тільки один голос.
Вище наведено далеко не повний список джентльменського
набору наших журналістів. Дивуватися чи обурюватися тут не варто, бо всі
ми маємо вельми важку спадковість — великі вожді пролетаріату ніколи не
обирали ні виразів, ні слів, коли йшлося про класових, а особливо про політичних
противників. Багато вживаних ними термінів — непечатні, бо інвективи були
розраховані на горезвісних «кухарок», а не на «гнилу інтелігенцію». Скільки
видатних вчених, талановитих художників, скільки наук, навіть країн було
припечатано, наче «булыжником, оружием пролетариата»! Той інформаційний
простір виявився на диво стійким — за словами нашого Головного редактора,
його досі не дезактивовано. Хто, окрім журналістів, має й може це зробити?
Ще про одне. Більшість кандидатів-«однопроцентників», за
яких проголосували «якісь крихти», — то молоді люди. Виборці, власне, не
мали нагоди (бо таким чином велась передвиборна кампанія) познайомитися
з ними як слід. Хто знає, може якраз серед них знаходиться третій або четвертий
президент України?
