Вважається, що Україна не має своїх нобелівських лауреатів — ця найвища у світі відзнака ще чекає на наших видатних співвітчизників. Це і так, й не зовсім так. Справді, жоден з удостоєних Нобелівської премії не оголошував себе українцем, та й держави такої на карті світу довгий час не існувало. Проте декілька лауреатів все ж таки були родом з України; йдеться про дійсно визначні постаті (згадаймо лише про уславленого радянського фізика Ігоря Євгеновича Тамма, нобелівського лауреата 1958 року, котрий народився на Кіровоградщині, або про ізраїльського письменника Агнона, лауреата премії з літератури 1966 року, батьківщина якого — Тернопільщина; причому список можна продовжити!)
Але, мабуть, постать Іллі Ілліча Мечникова (1845—1916), геніального мікробіолога, природознавця, самобутнього філософа, нобелівського лауреата з медицини 1908 року, заслуговує в цьому зв’язку на нашу особливу увагу. Уродженець села Панасівки на Харківщині, Мечников був міцно пов’язаний з Україною впродовж багатьох років. тут він не лише з’явився на світ — тут здобував освіту, тут значною мірою розгорталась його наукова діяльність. Харків, Одеса, Черкащина, Київ — ось ті місця в Україні, де він тривалий час жив або доволі регулярно бував. Отож українські сторінки життя цього великого вченого — це тема вельми цікава, вона ще чекає на своїх дослідників.
Родина Мечникових має молдавське коріння. Їхній далекий предок, Спотар Мілешту, фактичний перший міністр при князі Стефаніті, несподівано потрапив у немилість і, рятуючи своє життя, переїхав до Москви (це було за часів царя Олексія Михайловича). Цар зробив його своїм перекладачем; пізніше, вже за царя Петра, Спотар виписав з Молдавії до Москви свого небожа Юрія Стефановича, а Петро дав йому чин мечника (один з рангів судді). Саме після цього шанований молдавський рід Спотарів отримав нове прізвище — Мечникових.
Ілля, четверта дитина в сім’ї офіцера гвардії Іллі Івановича Мечникова, народився 15 травня 1845 року в маєтку свого батька, селі з типово українською назвою Панасівка неподалік Харкова (Мечников-старший, відчуваючи матеріальну скруту, вирішив забратися подалі від набридлого Петербурга). Хлопчик зростав активним, непосидючим та допитливим. Панасівка (тепер Мечникове), мальовниче містечко з розлогими фруктовими садами, зеленими пагорбами та старим, неначе тисячолітній дід, ставком — ось де закладались перші дитячі враження майбутнього знаменитого біолога.
А потім був Харків (перше в житті 11 річного Іллі велике місто), де він разом зі старшим братом вступив до 2 ї міської гімназії. Хлопчик, який неймовірно гостро реагував буквально на все (рідні називали його «Містер Ртуть»), не виключено, вже тоді знав, що буде вченим, дослідником природи. Друга дружина Іллі Ілліча, Ольга Миколаївна Білокопитова, розповідала, що біологією його зацікавив заїжджий студент Ходунов, який приїхав до Панасівки влітку 1853 року, щоб навчати ботаніці старшого брата нашого героя, Льва. Утім, Лев до цієї науки залишився байдужим, а ось Ілля...
Харківську гімназію здібний та честолюбний юнак закінчив із золотою медаллю (1862 р.). Звідти відкривався прямий шлях до Харківського університету, який Ілля закінчив екстерном вже через два роки. Згодом, згадуючи свої студентські роки, Мечников вельми критично відгукнеться про викладачів своєї «аlma mater». Але зробить виняток для двох професорів — О.Масловського та А.Черная (що характерно — обидва українці!). Професійне, наукове і духовне зростання молодого Мечникова відбувалося напрочуд стрімко. Вже в 19 років, улітку 1864 – го, юнак, абсолютно чітко зрозумівши, що наука не має й не може мати кордонів, вирушає за кордон вчитися. Німеччина, Австрія, Італія... І всюди Іллю надихала думка видатного англійського історика Генрі Томаса Бокля: «Людське суспільство йде вперед завдяки накопиченню позитивного знання» . Тобто прогрес людства — це передовсім прогрес науковий. У це Мечников непохитно вірив до кінця життя — хоч і побачив жахливий початок Першої світової війни. Це нам, людям ХХI століття, значно легше оцінювати такий погляд як дещо обмежений, як такий, що недооцінює потужні підсвідомі, «темні» інстинкти, котрі криються у суспільстві. Але того страшного досвіду, що є у нас, не мала наприкінці ХIХ століття жодна людина, хай і така видатна, як Ілля Ілліч Мечников. Додамо ще: схоже, людство вдалося зараз до інших крайнощів: відчутна недовіра до точного наукового знання, що вже, на жаль, межує з мракобіссям...
Нагадаємо читачеві, може, далекому від природничих наук (зокрема мікробіології та медицини), у чому полягають заслуги Іллі Ілліча перед людством (тут немає перебільшення!). Саме Мечников відкрив явище фагоцитозу (1883 р.), тобто здатність кров’яних клітин організму знешкоджувати та знищувати смертоносні бацили. Ці класичні за ясністю та простотою виконання експерименти Іллі Ілліча лягли в основу розробленої ним же теорії імунітету, без якої неможливо уявити собі розвиток біології та медицини ХХ століття. Без відкриттів Мечникова не було б ані антибіотиків (до речі, творець першого з них, пеніциліну, шотландець Александр Флемінг, вчився у професора з Лондона, котрий, у свою чергу, був учнем Іллі Ілліча), ані протиепідемічних вакцин (сам Мечников, зауважимо, брав якнайактивнішу участь у створенні вакцин проти холери, чуми, черевного тифу, сказу... Більше того, у 1881 році 36 річний учений, перебуваючи у розквіті сил, поставив на собі героїчний науковий експеримент: ввів бактерії тифу, щоб перевірити ефективність вакцини, що ледве не коштувало йому життя!). Нарешті, саме Мечникова по праву вважають засновником геронтології — науки про продовження людського життя. Людина, вважав учений, може й повинна жити принаймні 120 років — звичайно, за низки неодмінних умов (правильний, раціональний спосіб життя, продумане харчування, активна розумова діяльність тощо). Ці погляди біолог і мислитель виклав у науково-популярних працях, зокрема філософських («Етюди оптимізму», 1907 р.).
Отже, світова слава, яку Ілля Ілліч здобув ще за життя, була цілком заслуженою. Присудження йому Нобелівської премії 1908 р. сучасники розцінили як акт запізнілого визнання . І тим більш знаменним для нас є те, що значну частину життя (мало не половину!) Мечников, який завжди був активним учасником світового наукового процесу (зокрема останні 15 років життя працював заступником директора Пастерівського інституту в Парижі), провів усе ж таки в Україні. Окрім згаданих харківських років навчання особливої уваги заслуговує одеський період у житті Іллі Ілліча. В місті над Чорним морем учений працював у підсумку 15 років. І що це були за роки! Вони охоплюють і науково-педагогічну роботу Мечникова в Новоросійському університеті (зараз Одеський університет по праву носить його ім’я), і воістину героїчні зусилля Іллі Ілліча по створенню, врятуванню і розвитку задуманої ним Одеської бактеріологічної станції. Взагалі історія цієї станції, де вперше на території тодішньої Російської імперії почались систематичні роботи з вироблення протиепідемічних вакцин — це тема окремої розмови. І, нарешті, саме в Одесі, в серпні 1883 року, Мечников зробив (на з’їзді лікарів та природознавців Росії) перше офіційне повідомлення про відкриття фагоцитів...
Видатні українські біологи і медики — Микола Гамалія та Данило Заболотний (у 1928—1929 роках — президент нашої Академії наук) — безпосередні учні Мечникова. І хоч, починаючи з 1887 року, Ілля Ілліч жив і працював переважно у Парижі, він бував в Україні і пізніше. Так, в 1894 році київська студентська молодь, з захватом вислухавши доповідь Мечникова про перспективи сучасної медицини, на руках понесла його на вокзал. Дуже цікава сторінка в житті Мечникова — його боротьба ще в 70 ті роки ХIХ ст. з епідемією поширення «хлібного жука», що знищував посіви на півдні Росії та в Україні (Ілля Ілліч тоді кожне літо проводив у маєтку дружини, селі Попівка на Черкащині). Мечников штучно вивів спеціальний грибок, згубний для «хлібного жука», і тим врятував урожай.
Видатний учений, який народився, виріс, здобув вищу освіту і довго працював в Україні, вірив, що «лише наука може дати відповідь на всі «прокляті запитання», дати людству щастя» . У нас — інший досвід, інший погляд. Але ми знаємо: у тому, що людство долає хвороби й голод, безсмертна заслуга нашого знаменитого земляка Іллі Ілліча Мечникова.
