В одному затишному, зеленому, багатому на смачні їстівні рослини куточку лісi здавна водилися мурашки різних видів — чорні, руді, білі, а також блакитні. Кожен вид мав там своє гніздо («колонію»), свою територію і свій триб життя. Загальновідомо, що всі мурашки є суспільними істотами — з усталеною організацією, із добре продуманим розподілом обов’язків і прав; кожен знає своє місце й ретельно виконує роботу, до якої найбільше придатний. Навколо кожного гнізда земля завжди покрита густою мережею добре втоптаних стежок, якими працелюбні мурахи-женці доставляють у дім зернятка, їстівне сім’я, необхідні для будівництва матеріали, а також іграшки для личинок-малят. А коли трапляється щось екстраординарне, то всі члени колонії в одну мить опиняються у потрібному місці і починають злагоджено робити необхідне — ставити греблю для захисту від потоків дощу або ремонтувати зруйновану чиїмось брутальним черевиком стіну. Якщо виникає потреба будувати нову колонію, тоді всі, як одна, мурашки починають збирати та склеювати листя або хвоїнки чи насипати земляну піраміду.
Так жили на тій галявинцi всі колонії. За винятком однієї — Колонії-Х. Сусіди давно помітили, що там діється щось незбагненне, однак жоден мудрець так і не зміг встановити причини помічених аномалій. А їх було досить. Почати з того, що ті мурашки якось особливо харчувалися. Вони не збирали для їжі зерна, не розводили в нетрях своїх пірамід грибки, не доїли медоносних попелиць, як це робили мешканці інших колоній. Деякі вчені навіть підозрювали, що мурашки Колонії-Х були мурахофагами, тобто живилися одна одною. Білі, начебто, поїдали там рудих, руді — чорних, а чорні мурахи взагалі не зважали на колір.
З причини такої дієти, а, може, через те, що голодні мешканці Колонії-Х втікали в інші гнізда, там завжди не вистачало робочих мурашок — женців, прибиральників, солдатiв і навіть плодоносних самок. Через те зовнішній вигляд їхнього гнізда привертав увагу як сусідів, так і мандрівників. Гнізда, як такого, — ошатного міцного симетричного конуса, придатного як для життя, так і для захисту, — там, власне, ніколи й не було. Хоча зводити його мурашки-оригінали заходилися багато разів. Спочатку завжди все йшло начебто нормально — одні мурашки прокладали стежки, інші тягнули хвоїнки, ще інші виділяли клей для скріплення голок. Хтось тим часом піклувався майбутнім — ходив за самками та лялечками.
На якомусь, однак, етапі, найчастіше — зразу після завершення фундаменту, траплялося щось таке ірраціональне. Раптом, не сіло, не впало, хтось кричав: «Гоп!», і всі мурахи кидали роботу й залізали на той ще вологий фундамент, розмахували там всіма своїми ніжками, хапали одна одну за вусики і метушилися, як у лихоманці. Виникав хаос, у якому звиклі до ідеального порядку сусіди ніколи не могли зорієнтуватися. Їм здавалося, що, попри закони тримірного простору, кожна з мільйонів мурашок Колонії-Х рухається в якусь іншу сторону. Скільки мурашок — стільки напрямків руху! Та через деякий час починав проявлятися протилежний феномен — якась невидима непереборна сила об’єднувала всіх — робочих, солдатів, амазонок та генералів — і штовхала їх у одну сторону. Мурашки розверталися, шикувалися і в єдиному могутньому пориві починали розбирати щойно зведений фундамент. Наступала вакханалія руйнації, в якій з однаковим запалом брали участь мурашки всіх кольорів. Робота звичайно йшла так злагоджено і швидко, що ошелешені сусіди не встигали й оком моргнути, як майбутнє гніздо перетворювалося на звалище будівничого сміття. Особливо слiд відзначити, що незалежні спостерігачі не зафіксували в Колонії-Х жодного випадку, коли б подібне зворушливе єднання населення було спрямоване на розбудову, а не на руїну.
Після того, як більше нічого було рушити, мурашки накидалися одна на одну — вегетаріянці-женці пожирали солдатів, безкрилі самки ласували лялечками; руді мурахи ковтали всіх, хто попадеться під ніжки. Те саме робили всі інші недавні союзники в святій справі руйнації.
Коли пристрасті зрештою вщухали, тим незчисленним особинам, які випадково вціліли, залишалось тільки сидіти на руїнах, шкребти потилиці й думати: «Що за біс вселився в тих роботящих лагідних сентиментальних мурашок? Що за кара Божа нас переслідує? Чому, власне, не сусідів?» І вони починали знову — в котре — збирати каміння.
