Жінки. У душах жінок відчуття гріха часто є нічим іншим, як віддзеркаленням інстинктивного усвідомлення цінності життя. Через це значна частина опитаних своїм найбільшим гріхом вважає аборти. Одна з них, мати двох дорослих дітей, ніяк не може пробачити собі аборту, який зробила в молодості, кілька десятиліть тому. «Я тоді багато плакала — як до операції, так і після. Хоча мені начебто ні в чому було себе звинувачувати — обставини так склалися, що я не мала виходу. Однак, роки йдуть, а рана не загоюється й душа все болить».
Для іншої — досить численної — групи жінок, гріх набрав форми «зради себе». Йдеться про такий тип особистості, що має тверді переконання, власний моральний кодекс, але не завжди здатна його дотримуватися. І кожне збочення сприймає як провину перед собою, як шкоду для власної душі.
Ще одне жіноче тлумачення. Потенційно дуже гріховним є роздоріжжя вибору: брати чи не брати на себе відповідальність за іншу людину. Гріхом може виявитися як енергійне втручання в чужу долю, так і невтручання — «умивання рук». Що є тут більшою провиною — «інтелігентська» пасивність чи «безпардонна» активність?
Чоловіки. Із чоловіками розмовляти виявилося складніше — було очевидно, що ця проблема їх не дуже, м'яко кажучи, турбує. Для них гріх є чимось на зразок чуми чи прокази, що були поширеними за інших часів чи в інших світах. Тому чоловіки, на відміну від серйозної реакції жінок, у відповідь на запитання здебільшого або жартували або розповідали якісь нісенітниці. Так, один із них «зізнався», що всі його моральні порушення пов'язані з улюбленим собакою.
Були, однак, серед сильної статі й більш змістовні підходи до проблеми. Наприклад, такий: радіти за рахунок інших — гріх. Скажімо, радіти з нагоди отримання посади, на яку претендувала також інша людина. «Повноцінно веселитися з цього приводу я не можу й тоді, коли ця людина мені байдужа або неприємна». А інший цікавий респондент вважає, що в повсякденному житті вельми важливо й одночасно дуже важко не зраджувати своїх друзів. «Іноді в дрібницях, іноді просто із ввічливості. Наприклад, твій співрозмовник когось лає, а тобі незручно заперечувати. І замість того, щоб спростувати потік несправедливих звинувачень чи погроз, ти мимоволі приєднуєшся до них — хоча б кивком голови або через мовчання. Потім довго шкребе на душі, не можеш позбутися нехоті до себе». На думку цього чоловіка, до десяти Заповідей конче необхідно додати ще одну: «Не зраджуй друга свого — навіть у дрібницях. Не мовчи, коли його несправедливо осуджують». (Мені здається, що те саме говорить дев'ята Заповідь: «Не свідчи неправдиво проти свого ближнього!»).
Знаменно, що жоден чоловік, як і жодна жінка не послалися на докори сумління, спричинені порушенням заповіді «Не чини перелюбу». Начебто сьогодні це вже перестало вважатися гріхом.
Віруючі. Найважче було розмовляти з віруючими людьми в храмах. Вони негайно починали перераховувати Заповіді, доводити, наприклад, що вбивати гріх. А коли їм нагадували, що всі люди, навіть віруючі, не вільні від гріха в душі, у повсякденних вчинках, парафіяни переходили на виконання церковних обрядів, на необхідність регулярно ходити до церкви тощо. Майже ніхто не згадав про ставлення до близьких, про спокуси, хоча й дуже далекі від вбивства, повсякденного життя. Тільки один сивий чоловік сказав дуже важливе: «Якщо хочеш до кінця своїх днів мати спокій у душі, то «Шануй свого батька та матір свою» за життя їх, не сподівайся, що зможеш відкупитися багатими поминками чи розкішними пам'ятниками — не вдасться! Запізно!»
На закінчення згадаю ще два спостереження. Досить часто траплялося так, що на запитання про їхні власні гріхи люди відповідали довгим списком провин своїх ближніх. Виразним, типовим для нашого суспільства, є й такий факт — ніхто із опитаних не згадав, принаймі «прямим текстом», гріх невиконання своїх обов'язків перед суспільством чи державою. Начебто цих обов'язків і не існує в природі. Лише пенсіонери, не змовляючись, сформулювали нову моральну Заповідь: «Тяжкий гріх перед Богом і людьми — не сплачувати старим людям пенсію!».
№213 06.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
