Плани Путіна створити євразійську імперію від Лісабона до Владивостока дуже нагадують прагнення монголів у ХІІІ сторіччі завоювати території від Тихого до Атлантичного океану, який вони називали Останнім морем. В принципі, великий похід хана Бату з командуючим військом степняків Субедеєм-багатуром і був спробою покласти під копита монгольських скакунів всю Євразію. Художня інтерпретація цих подій описана в романі В. Яна і так і називається «До останнього моря». Але монголи дійшли лише до узбережжя Адріатики і в Західній Європі надовго не затрималися.
Цей національний порив — завоювати все і напоїти своїх коней водами Атлантичного океану (територія формування монгольського народу не стикалася із солоними морями, і єдиним «морем» для монголів був прісноводий Байкал) — відомий євроазієць Лев Гумільов пояснював пасіонарним поривом монголів, певним сплеском енергії їхнього етносу, коли у молодого народу починає народжуватися непомірно велика кількість енергійних і вольових людей, що, однак, маловірогідно, бо безпосередньо відсилає нас до біології.
Загадка, швидше за все, ховається у світовідчутті. Зовнішній, формальний чинник своїх завоювань монголи пояснювали тим, що роблять це лише тому, щоб покарати половців, з якими постійно перебували у стані війни, а також аби покласти край захопленню рабів із Великого степу сильними державами, що межують із Великим степом: Китаєм, Хорезмом, Іраном, давньоруськими князівствами. Оскільки половці, які переслідувалися монголами, часто знаходили притулок у сусідніх з Великим степом державах з умовою захищати від інших кочівників рубежі цих держав, гнів монголів обрушувався на землеробські і міські суспільства ще й з цієї причини. Але головною і очевидною причиною війни монголів із половцями було бажання контролювати Великий шовковий шлях. Від території сучасного західного Китаю Великий шовковий шлях тягнувся через територію сучасного Казахстану, пролягав через степові ворота між Уральськими горами і Каспієм до Криму, де товари з Далекого Сходу вже підхоплювали араби й італійці. Але від Західного Китаю до Криму Великий шовковий шлях контролювали половці, від чого мали непоганий прибуток. Лише початок епохи мореплавання, епохи великих географічних відкриттів поклав кінець торговельним шляхам на суші, з яких найкращий і найбільш досяжний тягнувся Великим степом, через що Великий степ почав чахнути, а його народи, які колись наводили жах на землеробські держави, тихо жили осторонь прогресуючого Заходу й інших міських цивілізацій.
Монголи нічого не знали про культуру і влаштування життя цивілізованих, землеробсько-міських народів, тому і не вважали гріхом насаджувати своє бачення світу, бо відчували його для себе єдино правильним. Не йдеться про те, що землеробські держави, які вивозили рабів із Великого степу, були безгрішними — раби в ті часи були найкращим товаром і найкращою «валютою», а варварські території, якою виявився Великий степ, стали своєрідним резервуаром, з якого землеробські держави постійно черпали невільників. У ті часи Великий степ щодо невільників грав роль Африки XVI— XVIII ст. — був постачальником людського товару. Йдеться про те, що нічого хорошого, чому можна було б повчитися, монголи взагалі не помічали у землеробсько-міських народів, тому й руйнували міста й іригаційні системи, аби, за їхніми словами, було більше місця, де можна випасати коней і верблюдів.
Ще однією з причин нападу монголів на країни, що межували з Великим Степом, була помста — залізне й неухильне правило поведінки людей пізнього родового ладу і військової демократії, до яких євразійські степняки в ті часи й належали. Знищення Хорезма було зумовлене підступністю і своєрідним расизмом жителів процвітаючих оазисів Середньої Азії, оскільки посланих Чингізханом до правителя Хорезма монгольських послів піддані правителя за його ж вказівкою вбили. Монголи не пробачали образи.
Битва на річці Калці, в якій проти невеликого монгольського війська виступили у військовому союзі давньоруські князі кількох князівств, половці і бродники, була зумовлена тим, що посланих монголами парламентарів до російських князів для роз’яснення, що монголи переслідують лише половців, російські князі вбили. Вбивство послів — для монголів святотатство, тому вони жорстоко покарали військо давньоруських князів і їхніх союзників.
І вже під час походу Бату до Східної Європи Рязань і Козельськ були знищені й спалені монголами лише за те, що монгольських послів, посланих у ці міста, не вислухали і вбили. Представники землеробських держав сприймали монголів варварами, дикунами, недолюдками, і дотримуватися щодо них якихось моральних правил, певного кодексу честі правителі цих держав не вважали за потрібне. Інакше кажучи, монголи були не лише оскаженілі, переповнені обуренням через таке зверхнє ставлення до них, а й розуміли або відчували, що до них ставляться як до людей другого сорту, що викликало бажання помсти, а разом з ним і неабияку відвагу.
Щось аналогічне, але неначе перевернуте з ніг на голову (хоча сама ментальна матриця, що відкладає відбиток на дії, спровоковані проявом реальної дійсності, така ж сама, що й у середньовічних монголів) ми маємо можливість спостерігати на прикладі сучасної і спрямованої на Україну агресії Російської держави. Цю війну деякі назвали війною XXI століття. Але держава, що зумовила агресивні дії росіян, по-перше, стає для Росії ворожою вже після подій, штучно створених російським урядом. Спочатку ворожість до України виникає в світовідчуванні росіян, і лише після черги провокаційних дій, які нібито показують утиски російських і російськомовних в Україні, уряд Росії заявляє, що змушений втрутитися у справи Української держави тільки для того, щоб рятувати етнічних росіян, які живуть на території цієї держави. Проте у випадку з монголами ті не відчували жодної ворожості до держав, до яких направляли своїх послів, щоб розв’язати питання щодо половців. Ворожість виникала лише після вбивства послів. Сучасний же російський уряд повторює ту ж схему поведінки, тільки вже перевернуту з ніг на голову. Спочатку ворожість путінського режиму до України, а потім моделювання у сусідніх з Росією областях України подій так, щоб з вини засланих із Росії спеціальних служб або людей, налаштованих на возз’єднання з Російською Федерацією, хтось із етнічних росіян або російськомовних постраждав, що й дає привід Росії вчинити військове втручання. Й у середньовічних монголів, й у сучасних росіян видимою і зовнішньою причиною пояснення втручання у справи іншої держави є помста за ображених або вбитих людей одного з ними етносу. Просто у випадку з монголами ці люди вже були вбиті представниками землеробських держав, у випадку із сучасною Росією — вони можуть бути вбиті або пригноблені.
Аби схема, аналогічна монгольській, повністю була реалізована, але лише зовні і, природно, вивернута навиворіт, потрібно через п’яту колону і засланих на «ворожу» територію військових і російських шовіністів спровокувати населення до таких дій, щоб насправді хтось із етнічно близьких або співвітчизників загинув, тоді в російського уряду руки будуть «обґрунтовано» розв’язані. До того ж якщо врахувати те, що подає російське телебачення російському люмпену, а саме деяких розстріляних «бандерівцями» росіян, які приїхали до України до своїх родичів, помста вже повинна реалізуватися. Ментальна схема, що перебуває на рівні колективного несвідомого, повністю вимальовуватиметься, тобто породить у гнівних душах російських підданих вже начебто обґрунтоване обурення, а значить, і відчуття помсти. Річ у тім, що ця схема може існувати лише в соціумі, більшість якого мислить міфологічно, як, втім, і будь-який тоталітарний режим, обожнювання влади, можливі лише в тому випадку, якщо у світовідчуванні критичної маси населення цих режимів світом править міф.
Монголи відчували, що до них ставляться як людей другого сорту лише після того, як з їхніми послами принизливо поводилися або жорстоко вбивали. Російський уряд відчуває свою другосортність заздалегідь, тому і звинувачує Захід у різних гріхах і намагається, за словами Лаврова, зробити своїм стратегічним завданням — створення у перспективі єдиного економічного і гуманітарного простору від Атлантики до Тихого океану.
Але, як було показано, схема ментальної реакції на події діє в перевернутому вигляді, навпаки, тому можна сподіватися, що і великі завоювання сучасної російської імперії — це не завоювання у прямому розумінні слова, а щось, якщо говорити про завоювання і «стягання» територій, перевернуте з ніг на голову.
