Для мене, однак, все зовсім інакше. Бо «День» — то моя перша в житті газета, і тому в моїй свідомості слово «День» і слово «газета» давно стали синонімами. А всі злети і падіння Газети, тобто «Дня», я сприймаю — не смійтеся, Читачу, — як свої власні успіхи й невдачі. І до того переживаю кожну помилку на її сторінках (не лише у своїх матеріалах), що вже давно перестала — заради душевного спокою — «День» читати. Читаю виключно інші газети (з малої букви) — заради підвищення життєвого тонусу. Бо їхні помилки, алогічність та непослідовність є невичерпним джерелом неабиякого душевного задоволення. Це, розумієте, тільки жарт. Бо відчуття гострого сорому і суму успішно генерує не тільки своя, але також «чужі», інші українські газети.
Як відомо, періодика — газети та журнали, на відміну від красного письменства, не претендують на досконалість форми, на те, щоб журналісти керувалися у своїх писаннях стилістичними правилами Буало, зберігали єдність дії, часу та місця. Але якою чутливою до цієї форми є та людина, яку ми дещо зверхньо іменуємо пересічним читачем! Про це свідчать сотні листів, отриманих газетою «День» тільки за останні п’ять років. Читачі кваліфіковано аналізують всі наші помилки, описки, розхристаність стилю, а також відзначають — із непропорційною вдячністю — кожний скромний успіх журналіста. Ці читацькі листи, як критичні, так і компліментарні, з України та з-за кордону, є одним із найбільш значних успіхів Газети, свідченням того, що вона — не перекотиполе, бо пустила коріння, зачепилася за грунт, стала частиною ниви.
За що ціную Газету я? А дуже просто — вона надала мені щасливий шанс служити, хоч абсолютно непомітно для неозброєного ока, справі становлення країни, вносити свою мікроскопічну цеглину у кладку її стін (що, очевидно, існує тільки у моїй уяві). Вельми цінним і цінованим є також те, що у «Дні» я користуюсь неабиякою розкішшю — можливістю висловлювати саме те і все те, про що думаю і що вважаю важливим і необхідним. За довгі п’ять років життя Газети було забраковано чимало моїх матеріалів, як це звичайно трапляється у нашій роботі. Але не можу згадати жодного випадку, коли б мене примушували — Головний редактор, Редакторат чи ще хтось інший, — писати проти своїх переконань, писати на замовлення будь-що. Так пощастило мені з Газетою.
Вельми суттєвим є й те, що журналісти — попри всі несподівані метаморфози, помилки й плутанину на сторінках «Дня» — не соромляться тут працювати, не відчувають себе заплямованими. (Є чимало газет, які не можуть цим похвалитися.) При всіх своїх недоліках, «День» чітко орієнтований на просвітництво, на духовні цінності, — навіть у вельми складних політичних ситуаціях. Чим ми зобов’язані виключно нашому Головному редактору. І тому виходить так, що газету «День» читають, більше того — пишуть для неї гарні статті, навіть ті люди, які категорично не погоджуються з її політичною лінією.
Однією з привабливих рис Газети є її традиційна (п’ятирічної давності) схильність до історичних матеріалів. Скільки невідомих широкому загалу історичних історій було надруковано на наших сторінках! Читач, який уважно їх проштудіював, давно має право отримати певний науковий ступінь в історичних науках. Не треба й нагадувати, якими важливими є історичні знання саме сьогодні, коли виходять з темряви невідомі — забуті чи колись заборонені — сторінки нашої давнини, коли історія фактично переписується заново. Окрім усього, що може бути більш захоплюючим, ніж добре обгрунтована і гарно написана історична новела?
І останнє. Якби газети мали свої герби або штандарти, то на наших повинні були б стояти слова: «Релігійна терпимість — понад усе!». Ще зовсім недавно українські газети звертали мало уваги на релігійне життя країни, яке сьогодні виказує такий суттєвий вплив на інші сфери суспільного життя — політику, освіту, історію, мистецтво. Ще менше було газет, які «відкритим кодом» сповідували б віротерпимість, повагу до конфесійного вибору кожної людини. І не боялися йти проти течії, проти так званої загальної думки (яка, втім, ніколи не буває аж такою загальною). Сьогодні позиція у ЗМІ радикально і на краще змінилася. А «День» зайняв цю позицію із першого числа свого існування. «Без страху і докору!» То ж Long live The Day!
