Далебі, дивними іноді виглядають наші сьогоденні «жаркі» суперечки про європейський вибір України, його сенс, переваги та близькі й віддалені наслідки! Справа в тому, що десь п’ять-шість століть тому (а якщо брати часи Київської Русі, то й десять віків тому) кращі, найдалекоглядніші, наймудріші представники нашої національної еліти — державотворці, інтелектуали, військові діячі — цей вибір уже зробили. Бо розуміли, що саме європейська християнська цивілізація, з усіма її вадами, недосконалостями, кризами, війнами, — то є природний дім для України.
І вони не були в Європі чужими. Багатьом відомі хрестоматійні історичні сюжети про Ярослава Мудрого, який породичався майже з усіма королівськими та князівськими династіями Європи; про Данила Галицького, який приймає доставлену з Рима королівську корону; про участь українських воїнів у битвах при Грюнвальді (1410 рік); про розгром князем Острозьким московського війська під Оршею; про перемогу гетьмана Сагайдачного під Хотином...
А ось нашому герою — українському вченому-просвітянину, географу, астроному, лікарю, філософу, астрологу, мандрівнику — Юрієві Котермаку (Дрогобичу — друге прізвище збігається з назвою рідного міста Юрія, уродженця Галичини, або ж, як у XV столітті, та й пізніше, часто писали — Руського князівства) пощастило значно менше. А тим часом достатньо навести лише два промовисті факти: перед нами — ректор (1481 — 1482 рр.) Болонського університету, одного з найславетніших і найдавніших навчальних закладів Європи того часу! І ще «пан магістр Георгіус з Русі» (так йменували Юрія ще перед обранням на «майже недосяжну» ректорську посаду) був автором першої написаної українцем друкованої книжки, випущеної в Європі (1483 рік — «Прогностична оцінка поточного року магістром Юрієм Дрогобичем з Русі, доктором мистецтв і медицини Болонського університету», Рим, надруковано в типографії Еухаріуса Зільбера). Для орієнтації в «історичному просторі»: знаменитий Іван Федоров народився через 37 років...
Юрій Котермак-Дрогобич (точна дата його народження невідома, дослідники вважають, що приблизно між 1448 та 1452 роками) був ровесником одного доленосного для європейської цивілізації винаходу — заснування книгодрукарства Йоганном Гутенбергом (близько 1445 або 1450 року), та одного з найзнаменитіших мандрівників у історії людства — Христофора Колумба (народився 1451 року). І це глибоко символічно. Бо Юрій Дрогобич жив у дивовижну, виняткову епоху, коли перед мужніми, сміливими, підприємливими та в кращому сенсі слова честолюбними (не будемо тут вживати не дуже вдале, як здається, слівце — «амбітними») людьми відкривалися воістину безмежні обрії. І дорога до слави (тим, хто не загинув, звісно!). Хочеш — ставай великим мандрівником, або знаменитим вченим, або уславленим живописцем, або могутнім міністром, або підкорювачем далеких земель Америки з її незліченним золотом. Головне — мати талант і прагнути перемогти (проте, зауважмо, за ці перемоги люди платили собою: своїм життям, здоров’ям, кар’єрою; з другого боку, і «соціальні ліфти» тоді все-таки працювали.
От і Юрій Котермак, син Михайла Котермака, небагатого дрогобицького ремісника, замолоду мріяв вчитися й досягти вершин науки, побачити далекі землі, дізнатися, як в Європі та на Сході живуть люди. Взагалі історія його життя часом скидається чи то на дивовижну казку про «гидке каченя», чи то на химерну легенду — стільки перешкод довелося долати талановитому хлопцеві. Мати померла, коли майбутній ректор і доктор мистецтв та медицини був ще зовсім малим. Доволі рано Юрко втратив і батька. Але жадібне прагнення вчитися (і мандрувати) не давало йому спокою. Ще підлітком наш герой (разом із групою купців) здійснив подорож до Криму — через Буковину, молдавські землі, далі морем. А 1469 року наполегливий юнак, який вже добре володів латиною, польською та давньогрецькою мовами, записується до Краківського університету — найближчого до України (оскільки Юрій не міг сплатити повної суми внеску, було дозволено знизити оплату).
Чотири роки студіювання у Кракові (як і всі університети того часу, тамтешній навчальний заклад складався з чотирьох факультетів: богословського, юридичного, медичного та артистичного, де вивчали сім «вільних мистецтв» — граматику, логіку, риторику, арифметику, геометрію, музику та філософію) — і Юрій Котермак отримує почесний ступінь магістра. А що далі? Подумки молодий магістр мріяв про Італію, а надто про, можливо, найзнаменитіший тоді навчальний заклад цієї країни — Болонський університет. Щоби втілити у життя свою заповітну мрію, майбутній уславлений вчений пішки (!) подолав відстань від Кракова до Болоньї — через Словаччину (Кошице), Угорщину (Буда), Венецію, Падую. Бо не мав грошей, щоб купити або найняти коней...
Проте така впертість не так вже й дивувала — якщо врахувати дуже високу репутацію Болонської alma mater у тогочасній Європі. Справді, йдеться про університет, який у середні віки славився буквально на весь світ. Його зародком стала міська школа «вільних мистецтв» (вже згаданих вище), заснована близько 826 року (!). Зокрема, юридична школа Болонського університету справила величезний вплив на розвиток суспільно-політичної думки в Європі. Щонайменше з 20 країн прибували сюди вчені, а повертаючись після студій додому, привозили з собою рукописи праць болонських правознавців. Низку університетів у Італії було засновано вихідцями з Болоньї, а в більшості європейських університетів юридичні факультети створювали за зразком Болонського. Управління університетом залишалося в руках студентів — обраний ними ректор (не обов’язково з числа чільних, «сановитих» професорів) мав владу не тільки над учнями, а й над викладачами, які мусили виконувати його вказівки.
Вже з початку XIV століття в Болоньї фактично існувало об’єднання трьох окремих університетів: до двох юридичних (окремо для італійців та іноземців) приєднався ще «університет медиків і артистів», який охоплював «усі науки, крім права». Причому кожен із трьох університетів мав власного ректора, який не лише керував навчальними і господарськими справами, а й судив студентів і всіх «служителів» університету. І спитаємо собі: чи міг Юрко Котермак із Дрогобича навіть помислити собі, що настане час, коли і він обійматиме цю надзвичайно почесну посаду ректора Болонського університету медицини і вільних мистецтв? А так і сталося...
15 жовтня 1478 року (попереду було кількадесят місяців напруженої навчальної праці) Юрію Дрогобичу було присвоєно звання «доктора вільних мистецтв» (доктора філософії). Невдовзі молодий доктор уже читав в університеті курс астрономії (згідно з традиціями того часу, ця наука була якнайтісніше пов’язана з астрологією; і наш герой теж вельми швидко опанував мистецтво складати астрологічні прогнози). Водночас Юрій почав відвідувати університетські лекції з медицини, маючи намір за чотири роки здобути звання доктора і в цій галузі. І це було ним здійснено.
А найголовнішим здобутком життя Юрія Дрогобича — «пана Георгіуса з Русі» — стало його обрання 24 березня 1481 року ректором Болонського університету медицини і вільних мистецтв. Дивовижно, але ця ще зовсім молода людина (близько 30 років) здобула своєю освіченістю, відданістю науці й викладацькому хисту такий авторитет у Болоньї, що за Юрія проголосували не лише студенти, а й такі відомі в Італії та за її межами професори, як астроном Джілорамо Манфреді, медик Габріеле Джербі, філософ Несторе Моранді, викладач поезії та риторики Галеотто Марціо...
Обов’язки ректора були надвідповідальними. Він мав підтримувати контакти з міським правителем Болоньї — подестою — і вирішувати з ним усі спірні питання; контролювати студентів; складати списки занять на навчальний рік; приймати присягу від кожного з професорів, які читали лекції, взагалі від усіх, хто обслуговував університет і мав заробіток за рахунок студентів; приймати до університету нових студентів (індивідуальні бесіди); контролювати оплату праці викладачів; розпоряджатися майном університету... І це — лише маленька дещиця навантажень. Проте і пошана велика; ректор — один із найпочесніших громадян міста, нарівні з подестою! Зауважимо, що за півтора року перебування на посаді Котермак діяв гранично чесно і зміг відзвітуватися за кожне витрачене ним сольдо.
А потім (1483 — 1486 роки) він жив у Неаполі, Феррарі, Римі. Саме у «вічному місті» й була видана та книжка — збірник астрологічних прогнозів на наступний 1483 рік, географічних та медичних наукових відомостей (цілком достовірних), що про неї ми вже згадували. Повторимося: є вагомі підстави вважати, що це — перше випущене в Європі друковане видання, автором якого був українець. А ще він лікував людей (на високому професійному рівні), коригував географічні карти, як міг допомагав бідним і знедоленим.
Останні роки недовгого життя Юрія Котермака-Дрогобича (він помер у лютому 1494 року у віці близько 45 років) минули у Кракові, де Юрій був одним із найшанованіших викладачів місцевої alma mater, звідки, власне, і почався його шлях у широке життя й науку. Поза сумнівом, ця людина заслуговує на вдячну пам’ять нашого народу.
