30 років тому помер Вселенський (Константинопольський) патріарх Атенагор I — філософ, видатний церковний політик, відомий своїми безпрецедентними в історії православ’я спробами примирити католицьку і православну церкви, що розділені і запекло ворогують з ХI століття.
Поділи християнства розпочалися з перших століть його існування через розбіжності у формулюванні догматів, а також iз церковно-політичних причин. При кожному поділі більша частина звичайно кваліфікувала меншу як єресь і навіки виключала її з християнської спільноти. (Кілька таких церков, наприклад, Вірменська апостольська церква, збереглися до наших часів.)
Один із найбільш драматичних поділів відбувся 1054 року. Основний потік християнства розділився тоді на Західну Католицьку і Східні церкви (Вселенське православ’я) на чолі з Константинопольським патріархатом. На той час на боці Східних церков була потуга Візантійської імперії, високий рівень цивілізації, освіченості і більшість віруючих. Римська ж церква отримала у «спадщину» ще необжиті терени тогочасної Західної Європи, негусто заселеної недавно хрещеними або й не хрещеними варварами. (На початку другого тисячоліття у Константинополі, столиці Східного православ’я, мешкало понад 1 млн. людей. А у Західній Європі тоді не було жодного міста з населенням понад 10 тисяч.) Із часом ситуація полярно змінилася — як щодо рівня цивілізації, так і за кількістю християн.
Після трагічного 1054 року поступово перервалися всі контакти між Східним і Західним християнством — між церквами, які до ХI ст. разом укладали Символ віри, формували Святе Передання, «воювали» з єресями. З кожним наступним століттям прірва між церквами поглиблювалася, а спільна історія забувалася, хоча це дуже близькі конфесії. Як сформулював папа Іван Павло II, «те, що нас поєднує, набагато більш суттєве, ніж те, що роз’єднує».
1948 року Вселенським православним патріархом став 64-літній Атенагор I (Арістоклес Спіру), уродженець Епіру (турецькі Балкани), син сільського лікаря, теолог, філософ, «візантійський Сократ». А ще — безстрашний заступник прав людини і прихильник єдності всіх християн. Саме завдяки широті його поглядів трапилося істинне чудо — зустріч папи і патріарха.
Ця незвична подія відбулася 5 січня 1964 року в Єрусалимі — Вселенський патріарх Атенагор I зустрівся з Римським папою Павлом VI. Пізніше Атенагор згадував: «Ми обнялися один раз, потім другий, а потім ще. Як брати, що зустрілися після довгої розлуки». Між ними відбулася довга приватна бесіда, а далі — спільна молитва двох делегацій. «Отче Наш» греки закінчили латинським «Amen», а римляни — грецьким «Амінь». Патріарх сказав тоді: «Християнський світ втомився віками жити в пітьмі розділення. Ця зустріч можне стати ранком сяючого дня, у якому майбутні покоління християн приймуть святе причастя з однієї чаші». Прощаючись, патріарх подарував папі свою панагію (медальйон із зображенням Всесвятої Богородиці), яку Павло VI зразу надів на себе за допомогою Атенагора I.
Така була прелюдія того, що відбулося 1965 року за ініціативою патріарха Атенагора I і що в історії церкви називається ЗНЯТТЯ АНАФЕМ. 7 грудня, одночасно в храмі св. Георгія в Стамбулі (Константинополь) та у римському храмі Святого Петра, була зачитана «Спільна декларація Римо-католицької і Константинопольської православної церкви з приводу зняття анафем» 1054 року. В Декларації, зокрема, говориться, що «Патріарх і папа шкодують і бажають викинути з пам’яті церковні акти відлучення (анафеми), згадка про які досі заважає зближенню у дусі любові … Вони печалуються тим, що негативні прецеденти, подальші події, взаємне нерозуміння і недовіра зрештою призвели до реального розриву церковного спілкування… Роблячи подібний жест, патріарх і папа мають надію, що він буде належним чином оцінений усім християнським миром як спонукання до діалогу, який, за Божою допомогою, приведе нас до оновлення життя, до повного спілкування у вірі, до братської згоди й участі у таїнствах…» Пастві та духовенству, які переповнювали храм, патріарх сказав: «Ми вирішили усунути з пам’яті та з життя церкви анафему, яку виголосив Константинопольський патріарх Михайло Керуларій та його Синод 1054 року». Варто відзначити, що екуменічна політика Атенагора вимагала від нього неабиякої мужності, бо більша частина православних церков не схвалювала (не схвалює й досі) його зусилля відновити нормальні стосунки з католиками.
Ці події — зустріч двох першоієрархів та взаємне зняття історичних анафем — стали сенсацією свого часу, новиною №1 у світових ЗМІ. Тільки Радянський Союз, найбільша православна країна світу, ніяк не відреагував на спробу примирення двох конфесій і не поінформував своїх православних — «залізна завіса» не дозволила. З того часу минуло 37 років. Скептики кажуть, що мало що змінилося у християнському світі. Дорогу, однак, може подолати тільки той, хто ступив на неї і зробив перший крок.
P.S. Вельмишановнi читачi! Дозвольте попрощатися з вами на цiлий довгий — вiдпускний — мiсяць. До зустрiчi! К. Г.
