Десять років тому певна частина нашого суспільства, перш за все політики і тележурналісти (але не тільки) опинилися у позиції, яка вимагає здатності ясно викладати й грамотно відстоювати свою точку зору, вести публічні дебати, а також вміння знаходити хибні місця у логіці політичного опонента. Тоді як за радянського режиму свою точку зору мати не дозволялося, політичні противники відправлялися деінде, а все дійсно важливе, включно із блискучими експромтами, читалося з папірця. Мистецтво красномовства вийшло з ужитку і сьогодні значна частина публічних осіб зовсім не готова виступати на великих зібраннях, вуличних мітингах, на телебаченні. Тим більшe, брати участь у серйозних дебатах (хіба що плескати із склянки воду в обличчя опонента). Не дарма їх — публічні дебати — доводиться запроваджувати мало не законодавчими актами. Але це не допоможе — що можна вимагати від наших «отців суспільства», які ніколи не навчались хоча б елементам риторики, красномовства, не згадуючи вже про логіку? І тому, як правило, не здатні ні почати, ні закінчити свій виступ, ні перейти до основної теми, ні логічно захищатися. Повтори, заїкання, незакінчені фрази, повна байдужість до логіки, а ще — хронічна нездатність слухати супротивника. Хоча б для того, аби знайти у його виступі помилки чи протиріччя. Діалогу, як правило, не виходить — сторони просто говорять почергово, а то й одночасно.
Обмеженість словникового запасу (згадаємо лексикон у 100 слів Елочки Щукіної), відсутність ерудиції і почуття гумору призводить до того, що таємно встановлені в офісах різних політиків магнітофони записують одні й ті самі слова. Якщо ж поєднати згадані мовні особливості з незнанням рідної мови, то ефект виходить, без перебільшення, унікальний. У нас, звісно, не антична демократія, за часів якої слова «політик» і «оратор» були майже синонімами. Та все ж таки!
Зважаючи на актуальність проблеми і попри те, що багато хто досі вважає її несуттєвою, нижче наводимо деякі поради архієпископа Феофана Прокоповича (ХVIII ст.), викладені у книжці «Про закони і правила належного ведення диспуту», яка є частиною його «Логіки».
«Є такі речі, яких неодмінно слід дотримуватися, щоб добре проходили диспути і щоб легше було знайти істину. Кожна сторона якнайбільше має піклуватися про ясність мови, уникати всього, що робить мову темною і двозначною. Адже нерозумно хотіти бути вислуханим і при цьому не хотіти бути зрозумілим. Так трапляється лише у тому разі, коли прагнуть не з’ясувати, а затемнити істину ...
Не треба зловживати словесними прикрасами та показним блиском — це завжди викликає підозру в хитрощах. Відшукати істину можуть лише простота і щирість...
Противникові обов’язково треба давати час на обмірковування відповіді. Тільки дурним і безсоромним людям властиво висловлювати непродумане, так що здається, що їхнi промови зароджуються не в голові, а деінде ...
Подібно до того, як кожному воїнові належить знати, що треба приготувати до війни і як діяти під час війни, те саме мають передбачити і учасники будь-яких дебатів — про що подбати перед диспутом і чого дотримуватися або уникати самих дебатів. Дуже важливо глибоко вивчити питання, про яке буде дискусія, а також точку зору супротивника. Однаково ганебно не знати того, що захищаєш, як і того, на що нападаєш. Слід заздалегідь обдумати також різні словесні формули, якими пізніше доведеться користуватися, щоб не похитнулася твоя честь під час дискусії і щоб твоя власна зброя тобі не зрадила. Подумай також про те, що буде відповідати на твої запитання опонент, передбачити його несподівані відповіді.
Але насамперед необхідне суворе і старанне дослідження власних тезисів — на істинність, на помилки. Бо скоріше посередній розум доведе істинність, ніж найгостріший — хибність. Той, хто захищає помилкове твердження, легко, наче сліпий, впадає у суперечність сам із собою. Ось чому Квінтиліан сказав: «Брехливому слід мати вельми добру пам’ять».
Але що має найбільше значення при обговоренні (проблем), так це дотримання миру, спокою і скромності. Перш за все належить стримувати безладний крик. Чому, запитую, ти не можеш сперечатися про істину стриманою і лагідною мовою? Чи від крику аргументи стають переконливішими, а відповіді мудрішими? Нестерпними є ті, хто, будучи неспроможними щось довести розумом, удаються до галасу і лайки. Напевно, твої аргументи не матимуть меншої сили, якщо сперечатися навіть пошепки.
Є звичайно й такі (промовці), що утримуються від крику і тиску, проте діють блазенськими похитуваннями голови і багатозначними жестами, насупивши одну брову і піднявши другу. Це ні до чого. Скромність і дружня прихильність між тими, хто сперечається, повинні зберігатися як непорушний закон, бо це є надзвичайно корисним... Міра в усьому — найкраща річ!»
