На деякі життєво важливі для нас запитання сьогодні відповідає славетний і дуже освічений муж Томас Мор, філософ, письменник, лондонський громадянин і лорд-канцлер Британського парламенту.
— Дорогий сер! Як, на вашу думку, можна радикально зарадити сучасним вадам владних структур держави?
— Тут потрібні, насамперед, чесність і розум. Адже ще стародавній філософ Платон відстоював погляд, що держава тільки тоді буде щаслива, коли філософи стануть володарями або коли володарі стануть філософами. Однак не скоро прийде таке щастя, якщо філософи не зволять хоча б давати свої поради можновладцям, а ті — не зволять їх приймати. Взагалі, важко давати поради людям, яким легше зіпсувати навіть найкращого громадянина-підданого, аніж самим виправитися.
— Як так виходить, що значна частина громадян багатої країни постійно потерпає від бідності?
— Для кожного володаря важливо, щоб його піддані були саме бідними. Тому що люди багаті й вільні не вміють терпляче зносити суворі несправедливі закони, в той час як убозтво й злидні притупляють розум, привчають до слухняності, позбавляють пригноблених благородного опору.
Щодня в державі видається безліч законів, але їх ніколи не досить, аби хто-небудь домігся чогось із їхньою допомогою або щоб вони захистили когось. Спираючись на ті закони, кожен намагається привласнювати собі якомога більше; і яким великим не було б народне багатство, його поділять поміж собою небагато людей, залишаючи трудівникам тільки злидні. А чи можна вважати справедливим такий стан речей, коли усе найкраще дістається найгіршим людям? Або вважати правильним те, що все розподіляє поміж собою жменька людей?
Сьогодні справедливість є всього-на-всього чеснотою простих людей, скромною, дуже далекою від палаців володарів. Скоріше, існує щонайменше дві справедливості: одна з них личить простому народові, ходить пішки, пов’язана по руках та ногах і не може перескочити й низенької огорожі; друга — то привілей правителів, вона величніша за народну і набагато вільніша в рухах, тому що їй усе дозволено (за винятком того, що не вигідно їй самій).
Одне безперечно — коли одні мають вдосталь розкошів і втіх, а всі інші навколо стогнуть і плачуть, то володар — не господар у державі, а сторож в’язниці. І діє він як той лікар, що вміє лікувати людей від будь-якої хвороби, лише викликаючи якусь іншу хворобу.
— Що думає шановний Томас Мор про стан сільського господарства у нашій країні?
— Зараз ті, хто при владі, обертають усі поселення, всі оброблені ниви на пустелю. Заради того, щоб якийсь ненажера — справжня кара Господня — міг обнести огорожею у кілька тисяч акрів або розширити свої поля за чужий рахунок, одних орендарів виганяють із їхніх садиб, в інших селах забирають землю, обплутавши селян обманом та безправ’ям. Землеробів виселяють із звичних і милих серцю домів, а ті не знають куди їм податися, адже землеробству, до якого вони звикли, немає місця там, де нічого не сіють. Таким чином, зажерливість багатих паскудників повертає на згубу те, що могло би збагатити країну. То ж покладіть край цьому скуповуванню землі, яким займаються багатії, забороніть свавілля, схоже на монополію!
— Сьогодні, напередодні виборів, ми є свідками численних угод між окремими групами суспільства чи партіями. Угод, які, у кращому випадку, мало що змінюють. У чому тут справа, на вашу думку?
— Вирішувати важливі державні справи поза сенатом і народними зборами — карний злочин. До того ж, часто буває так, що чим численнішими і священнішими церемоніями супроводжується укладення угоди, тим швидше її розривають. Бо, як правило, в словах угоди неважко знайти привід для крутійства. Іноді текст угоди навмисне пишуть так хитромудро, щоб договірним сторонам можна було викрутитися та ще й поглузувати з власних зобов’язань. Тому і після укладання угоди сторони не об’єднуються в дружній союз, а залишають за собою можливість зраджувати одна одну, оскільки не здогадалися (чи не захотіли?) включити в текст застереження, які б це забороняли.
— Попри відносну релігійну стабільність в нашій країні, більшість людей досі схильна ділити віри і церкви на «церкви та секти», на «чистих і нечистих», на «своїх і чужих», на «канонічних та неблагодатних». Активну участь у цих поділах бере і влада всіх рівнів. Так і має бути, сер Томас?
— Ні. Держава має забезпечити рівні права для всіх релігій. Ніхто не повинен зазнавати переслідувань через свої релігійні погляди — людина має право вільно сповідувати ту віру, яка їй до вподоби. А коли хто задумає навертати в свою церкву інших, то хай це робить, але спокійно і лагідно, за допомогою переконання, не підриваючи поваги до інших релігій. Якщо ж не зуміє переконати, то не повинен вдаватися до насильства. Того ж, хто зухвало сперечається в релігійних питаннях, варто карати вигнанням або позбавленням свободи. Адже недоречно і нахабно, погрозами та силою змушувати інших до того, щоб вони визнавали правдивим те, у що віруєш ти сам. Не завадить пам’ятати, що найбільша впертість властива найпідлішим людям.
Розумна ж та чесна людина нездатна припускати, що тільки одна якась релігія правдива, а всі інші — фальшиві. Думаю, що сам Бог часом підказує людям різні релігійні вірування, бажаючи, щоб вони поклонялися йому в різний спосіб. Принагідно хочу сказати, що споглядати природу і потім прославляти її — то справа, мила Богові.
P.S. Девізом життя сера Томаса Мора були слова: «Не задовольняючись пересічним, завжди пристрасно прагнути найвищого». Він помер на 57 у році життя насильницькою смертю — через те, що не погодився присягнути королю Генріху VIII як главі англійської церкви. (Тоді Англіканська церква щойно відокремилася від Римської кафедри.) Й 1535 року, за вироком суду, якого вимагав король, Томасу Мору відрубали голову.
Наведені вище думки Томаса Мора були оприлюднені також у його творі «Утопія».
