Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Повага до віри

13 жовтня, 2006 - 00:00

Сьогодні ми познайомимо Читача з людиною, яка стала одним із найвідоміших і найшанованіших румун у сучасному світі. Йдеться про вченого та письменника Мірчу Еліаде — видатного історика релігій, філософа, автора кількох десятків книг, присвячених стародавнім і сучасним релігіям та міфам мало не всіх народів світу. Саме йому було присвячено нещодавню міжнародну конференцію «Історія релігій Європи та Азії» в Бухаресті, приурочену до 20-річчя з часу смерті вченого. Глибоко наукові та блискучі роботи вченого в галузі релігієзнавства ще раз нагадують нам про те, що релігія (будь-яка) може й повинна стати об’єктом неупередженого наукового дослідження, тим більше, що наш час досить-таки послідовно повертається в «добу релігійних воєн» і що з цим потрібно терміново щось робити.

Мірча Еліаде (1907 — 1986) народився в Бухаресті. Його батько, який походив з молдовської селянської родини, був військовим. Із ранньої юності Еліаде вирізнявся видатними, від Бога, здібностями; так, у тринадцять років він написав і опублікував у науково-популярному часописі оповідання, присвячене «алхімічній трансмутації свинцю в золото», яке отримало першу національну премію. Філософією, Стародавнім Сходом, а також історією релігій Мірча захопився ще у період навчання в ліцеї. Тоді ж вивчив французьку, німецьку і латинську мови, до яких незабаром додав італійську, англійську, іврит, фарсі та санскрит. З юності його приваблюють раціональні дослідження надраціонального «Дечого», а також — осмислення релігійного та містичного досвіду людства.

1925 року Еліаде поступив до Бухарестського університету. До цього моменту він уже опублікував понад сотню статей з історії релігій, східних наук та алхімії. А коли Мірчі минуло 20 років, один індійський магараджа надав йому стипендію для навчання в Індії. Так Мірча опинився в Калькуттському університеті, де вивчав санскрит і східні філософії, а також багато мандрував індійськими селами та монастирями в Гімалаях, спілкувався з відомими в країні гуру. В Індії Мірча Еліаде провів п’ять років. Результатом стала блискуча книга «Йога свободи й безсмертя», головна ідея якої полягає в тому, що індуїстські доктрини і практики — не екзотика чи екстравагантність відсталої цивілізації, а повноцінний сакральний світ, межі якого набагато ширші, аніж межі світоглядів сучасного західного суспільства — адже індуська традиція дозволяє людині перейти межу так званої реальності. Еліаде завжди вважав, що Традиція і світ Традиції — це не пройдений етап еволюції, а повноцінна й найбагатша реальність.

Повернувшись до Бухаресту, Еліаде став викладачем Бухарестського університету (читав курс лекцій «Проблема диявола в історії релігій» та вів семінар «Розрив причинності в середньовічній буддійській логіці»). Тоді ж він створив міжнародний часопис порівняльного релігієзнавства «Залмоксис» (Залмоксис — одне з божеств прабатьків румун даків, описане Геродотом). У передвоєнні роки, коли Європою блукали фантоми комунізму і фашизму, Еліаде було взято до концентраційного табору — за його політичні погляди (він був дуже поганим політиком). У в’язниці вчений зайнявся своєю справою — читав ув’язненим лекції з метафізики та релігії, розповідав про символізм біблійних пророків, про таємне християнське вчення і йогу. За декілька місяців Еліаде було звільнено — без будь-яких звинувачень; скоро його відправили за кордон у посаді аташе.

Ця поїздка стала початком його міжнародної наукової кар’єри — Еліаде влаштувався в Парижі, де його незабаром було обрано членом паризького Азіатського товариства; він читав лекції в Сорбонні, створив там румунський культурний центр. З 1957 року викладав у Чиказькому університеті, де до самої смерті був професором кафедри Історії релігій. Саме там Еліаде написав свої відомі наукові праці, заснував часописи «Історія релігій» і «Журнал релігії», був головним редактором «Енциклопедії релігії». У той період він став доктором honoris causa (почесним) багатьох найбільших університетів світу. Його праці «Заборонений ліс», «Священне і мирське», «Ностальгія за джерелами» стали в науковому світі бестселерами. Цікаво Мірча Еліаде визначав сенс «живого Бога»: Божество — це «щось зовсім інше», абсолютно і повністю відмінне від усього: воно не схоже ні на людське, ні на космічне. Перед ним людина переживає почуття власної нікчемності, почуває себе лише твариною, «прахом і попелом», як говорить біблійний Авраам.

Завдяки роботам та інтуїції Еліаде, архаїчні аспекти культури й особливо фольклор і творчість «екзотичних народів» (африканців, австралійців, ескімосів та ін.) було введено до загальнокультурного і наукового контексту. Такі терміни, як «ініціація», «сакральне», «ностальгія за Джерелом», «міфологічний Час» і под. стали звичними не лише серед учених. Але головна заслуга Еліаде полягає в тому, що він, чудово знаючи не лише завершені й розвинені релігійні вчення (християнство, іудаїзм, іслам, індуїзм, буддизм), але також так звані архаїчні культи, узагальнив, систематизував і надав наукової форми тому різноманітному й унікальному комплексові наукових досліджень, який дістав назву «Історія релігій».

Однією з останніх робіт Еліаде була тритомна «Історія релігійних ідей», яка охоплює період від кам’яного віку до Реформації. Еліаде мав намір завершити цю працю сучасним розділом, однак не встиг — смерть перешкодила йому закінчити задумане. Мірча Еліаде помер у Чикаго у віці 79 років.

Окрім наукових робіт, Еліаде є автором багатьох фантастичних творів, які так чи інакше пов’язані з ідеєю «іншого» світу, прихованого за повсякденною дійсністю людини» — це філософські романи «Світло гасне», «Бенгальська ніч», «Хулігани», «Весілля на небесах» та інші, якими зачитуються інтелектуали. (Роботи Еліаде перекладено 18-ма мовами світу.)

Як у наукових, так і в художніх книгах Еліаде розцінював хід історичного процесу різко негативно — вважав його інволюцією, а не прогресом. А позитивним полюсом, завдяки якому світ взагалі ще існує, у вченні Еліаде виступає Традиція (релігійна), яка нехтує часом «і терором історії».

У всьому, що написав Мірча Еліаде, проявляється його глибока повага до всіх релігій людства, в тому числі й до так званих «культів» (африканських, Східного Сибіру, островів Полінезії, тубільців Австралії, Монголії). Всі вони сприймалися вченим як носії «сакрального» — священного; іншими словами — як противага мирському, буденному, «профанному». Будь-яка щира віра була для Еліаде священною — як протистояння ентропії.

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: