Вже не одне покоління дітей виховується телеекраном, а не батьками, не школою чи гарними книгами. Тому сьогодні стандарти телебачення сприймаються багатьма — свідомо чи несвідомо, волею чи неволею — як правила сучасної поведінки, як те, що колись називалося «гарним тоном». «Філософія» реклами, її сміховинні афоризми та примітивно-глибокодумні рецепти життя заміняють сучасному телесапієнсу бібліотеки людської мудрості. Зараз цитують не великих класиків із їхнiм нікому не потрібним витонченим словом, а Якубовича, крокодила Гену, Сердючку. І захоплено розповідають один одному фільми, весь зміст яких можна передати з давньоримською лаконічністю: «Пограбував, попався, погнався, подрався, усіх повбивав». Про культ насилля, про невірогідне знецінення життя у тому четвертому вимірі реальності, в яку переселило нас ТБ, багато вже сказано. Зараз трохи торкнемося того впливу, який виказують видумані й реальні герої екрану на наш лексикон.
Давним-давно мені довелося побувати в російському селі десь у верхів’ї Волги. Коли в селі траплялися весілля, проводи в армію або поховання, то поголовно всі його мешканці, включаючи жінок з дітьми, вщент напивалися. Ходили, хитаючись, вулицями, кричали пісні й безпричинно лаялися найгіршими словами. Коли йдеш сьогодні вулицями Києва, нерідко здається, що знову опинилася у тім селі над Волгою — така густа й без сенсу лайка висить у повітрі. Ось, наприклад, прямують мені назустріч гарно вдягнені молоді джентльмени і серйозно про щось розмовляють; коли, однак, наближаються, то перш за все розрізняєш чорні слова. Та обставина, що повз проходять старі й малі, їх не обходить. Брутальними епітетами, як компліментами, обмінюються юні закохані, ніжно дивлячись в очі одне одному. Лайка лунає з уст хлопчиків, які грають у футбол, або дівчаток, що поспішають до школи. Не гребують тим самим i дами, прекрасні у всіх відношеннях.
Та що вулиця! У творах наших найкращих сучасних письменників ви не застраховані від шоку брудним словом. Між тим сьогодні це навіть не епатаж наївної публіки, а просто загальновживана банальність. Не є виключенням також люди церкви. Редакція газети «День» отримала кілька листів, у яких скрупульозно передано «чорний» лексикон деяких православних єпископів, вживаний ними в запалі міжцерковних баталій (доводиться читати й таке). Загалом, оточуючий нас мовний простір вельми нагадує ту спаплюжену покидьками, відходами, екскрементами землю, по якій ступаємо. Чи можна, втім, з чогось дивуватися, зважаючи на стандарти телебачення, яке посіло в суспільстві позицію всесильного, хоча й перелицьованого «арбітра елегантності»? Наведемо два приклади.
Все частіше актори виходять на екран тільки заради того, щоб розповісти анекдоти. (Колись нам показували комедії, водевілі, або принаймі «розмовний жанр», — але то інша розмова). Майже всі ці передачі транслюються досить рано ввечері, коли перед телевізорами ще сидять діти. Це, однак, нікого не турбує. Актори- анекдотисти не вагаються — заради «соковитості» — кидати в ефір які завгодно слова, кожне з яких співбесідники зустрічають реготом схвалення. Нагадаємо — на екрані бачимо художню інтелігенцію, відомих усім акторів, еліту.
У сучасних телефільмах залишився у живих тільки один тип позитивного героя. Це, як ви знаєте, слідчий, детектив. Безстрашних, чесних «ментів» звичайно грають красиві сильні актори, які вірогідно можуть стати для підлітків зразком для наслідування. Але послухайте, як розмовляють ці герої! Так само, як мафіозі. Мають у своєму лексиконі 10—12 слів (подібно Елочці Щукіній), половина з яких — непристойні. Їх уживають за всіх можливих обставин, навіть схилившись над тілом підступно вбитого друга. Саме так зображує ТБ дійсну «крутість», мужність. Виключно через, пробачте, мат.
Чому, власне, зовсім не фільтрується хоча б лексика ТБ? Думаю, через те, що сьогодні на ТБ вже правлять бал ті самі хлопчики й дівчатка, яких сформувало телебачення. Ці професіонали мас-медіа не відрізняють гарну прозу від поганої, виразне слово від банального, вони не мають звички занурюватися у словники в пошуках єдино підходящого синоніма. А навіщо? Адже є півдюжини універсальних «сильних» слів, які годяться для всіх жанрів, починаючи від некрологів і закінчуючи «піснями пісень». То, здається, не маємо надії.
