Від чого залежить така риса того чи іншого народу, як охайність, інстинктивне устремління до чистоти побуту? Ми традиційно й перебільшено пишаємося сільськими побіленими хатами і звикли на свою користь порівнювати українські села з російськими, а не, наприклад, з німецькими (це дуже важливо — вміло обрати об’єкт для порівняння). Тому багато людей навіть не підозрює про існування проблеми побутової охайності, щиро вважаючи себе взірцями акуратності. До того ж існують пом’якшувальні обставини — постійні нестатки, — коли не до санітарії чи гігієни. З чого виходить, що поняття «достойна бідність» є чистою абстракцією, літературною фікцією. Принаймі серед нас. Адже як загальний достаток, так і акуратність мають один спільний генератор, без якого не можливе ні те, ні інше — звичку до безперервної цілеспрямованої праці.
Подібні думки з’явилися завдяки досить звичайній сцені, яку довелося спостерігати в гастрономі. До відділу підвозили товар — морожену рибу, спресовану у великі важкі брикети. Перед тим, як покласти рибу на прилавок, вантажник брав обома руками черговий брикет, підносив його над головою і з усієї сили кидав рибу на підлогу гастронома — щоб спростити продавцям розчленування заморожених брикетів. На вулиці тоді йшов дощ і покупці нанесли на черевиках до магазину чимало мокрої грязюки, яка від ударів розплескувалась водограями. Іноді від брикету відскакували куски риби; їх, зрозуміла річ, старанно підбирали, обтрушували з них бруд і клали на полиці. В цьому допомагали присутні покупці, яким риба падала під ноги. Додам іще, що руки вантажника були неподобно брудними, а стан уніформи викликав підозру, що рибу він доставив прямо з вугільної шахти.
Я не втрималася і висловила продавщиці своє ставлення до описаної технології, добре розуміючи, що це даремний струс повітря. У відповідь мені філософські порадили познайомитися з тим, як і що робиться на продуктових складах, а вже потім «виступати». Все йшло згідно з давно усталеним порядком речей. Чого я не очікувала, так це реакції на мої слова жінок-покупців, що також спостерігали за «обробкою» брикетів. Вони сприйняли моє втручання як безпідставне: «Чи ви не вимиєте рибу вдома, — яка різниця? Аби людям настрій псувати!» Диво-дивне — жінкам не було огидно.
Так ще раз було доведено загальновідоме — завжди, і всюди, і все навколо залежить від наших власних стандартів. Зокрема, від того попиту на чистоту, який ми пред’являємо суспільству, владі, торгівлі. Не хто інший, а ми самі санкціонуємо продаж продуктів «із землі», «з-під ніг» — насамперед тим, що їх купляємо. Це ми, а не сільські жінки, які торгують сметаною, сиром, маслом, є причиною того, що свої продукти вони дістають — на наших очах — із старих занехаяних торб, набитих якимись брудними ганчірками. Також того, що молочниці одночасно торгують немитими яйцями, — беручи голими руками з однієї корзини і яйця, і сир. Тільки невибагливість покупців пояснює завжди брудний одяг продавців, який часто носить очевидні сліди порядкування в корівнику. Кожен розуміє, що таке важка сільська праця, але далеко не кожен — що таке важка культурна торгівля з її спеціальними рукавичками, стерильними серветками, білосніжними фартухами та косинками. Не продавці, а ми (навіть сидячи у себе на кухні) досі не усвідомили того, що все, пов’язане з їстівними продуктами, не має права викликати найменшої підозри щодо чистоти, не згадуючи вже про відчуття гидоти, яке часто виникає на ринку та у магазині.
Всі наші ринкові, магазинні (і не тільки) негаразди я схильна пояснювати одним універсальним чинником — нестачею вкладеної праці. Зокрема, чистота торгівлі, чистота побуту вимагають так багато прискіпливої праці, що значно простіше вважати її, чистоту, необов’язковою. Жити собі «в простоті» і не перейматися. Особливо, якщо ти зовсім і не збиралася купляти ту заморожену рибу. Нехай собі гепають.
