Початок читайте: «День» №72
ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ
Існував ряд сприятливих обставин для того, аби саме в Острозі з’явилася школа нового типу. По-перше, реалізовувати цю ідею взявся «некоронований» король Волині та надзвичайно багатий шляхтич — князь Острозький та його племінниця Гальшка. По- друге, заклад народився як основа для розвитку православної освіти на противагу католицьким вищим навчальним закладам. По-третє, Острог був не лише родовим містом князів Острозьких («родоначальним градом»), а ще й осередком православної Луцько- Острозької єпархії, оскільки тут діяв кафедральний собор (Богоявленська церква), при якому часто перебував владика зі своїм кліром.
У основу навчальної програми Острозької академії від самого початку було покладено сім вільних наук, які складалися із «тривіуму» (граматика, риторика, діалектика) та «квадривіуму» (арифметика, геометрія, музика, астрологія). На жаль, не лишилося архівної документації щодо діяльності установи того періоду. Тому все ще історики сперечаються про те, чи викладалося у Острозькій академії богослов’я. Адже відповідь на це питання є досить принциповою: якщо викладалося, то за європейськими мірками Острозьку академію можна назвати без сумніву вищим навчальним закладом європейського рівня на українських землях, в іншому ж випадку — ні. Проте на користь першої гіпотези свідчать деякі факти — сучасники існування академії, оскільки завдяки діяльності цього навчального закладу, друкарні, де працював Іван Федоров, та загалом активній культурно-політичній роботі князя Острозького по залученню науковців, перекладачів, відомих богословів до спільної справи, місто Острог у XVI ст. отримало назву «Волинські Афіни».
Якщо раніше у школах на українських землях викладали переважно представники духовенства, то в Острозькій академії мирянами були штатні викладачі (бакалаври) та більшість ректорів. Іноді через відсутність інших кадрів залучалися й духовні особи. Фактично в Острозі вперше було подолано монополію церкви в церковній освіті.
Католики, особливо ортодоксально налаштовані, неоднозначно реагували на створення навчального осередку представниками православ’я. Зокрема Петро Скарга ще 1577 року писав: «І не було ще на світі і не буде жодної академії, колегії, де б теологія, філософія та інші визволені науки іншими мовами вивчали й порозумівалися. З слов’янської мови жоден не може бути вченим».
Першим ректором школи- колегіуму став український письменник-полеміст і культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький (? — 1594) — він редагував «Острозьку Біблію», до якої написав прозову й віршовану передмови, «Буквар», інші видання, створив два полемічні твори — «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий». Певний час ректором у колегіумі був і небіж Константинопольского патріарха Мелетія Пігаса — вихованець Падуанського університету, доктор наук Кирило Лукаріс.
Навчалися у стінах Острозької академії майбутні діячі культури та письменники: Гаврило Дорофійович, Йов Княгинецький, Мелетій Смотрицький (син Герасима Смотрицького), гетьман реєстрового козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. Згодом, із розвитком, Острозька академія заснувала свою філію в Дерманському монастирі (1602 рік). Завдяки «острожанам» близько 1615 року витворилося два культурно-освітні осередки: братство зі школою та літературно-перекладацький гурток із друкарнею при Печерській лаврі. До їхнього становлення, зокрема, доклали зусиль Іван Борецький, перший ректор братської школи, та лаврський архімандрит Єлисей Плетенецький. Вже на їхній основі Петро Могила у 1632 році зміг заснувати Київську академію. Можна із упевненістю стверджувати, що освітні традиції Острозької академії були перенесені до Києва у 1632 році та отримали там нового якісного втілення у Києво-Могилянській академії. Пізніше, у 1640 році, не без участі випускників Острозької академії та освітніх традицій волинян було засновано вищу школу у Яссах та 1687 року — в Москві.
До закриття католиками (1636 р.) Острозьку академію закінчили 500 осіб, які потім працювали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками, секретарями в державних та приватних установах.
Спудеї академії могли користуватися виданнями Острозької друкарні, в якій працював відомий Іван Федоров. Зокрема, тут вийшов у світ гре ко-церковнослов’янський «Буквар» 1578 року, який слугував підручником для навчання. Усім відомий і Новий Заповіт 1580 року із Псалтирем (славнозвісна Острозька біблія). Завдяки малому формату, дрібному шрифту, наявності Псалтиря, за яким тоді щоденно навчалися грамоти та співу, на початку книги, видання напевно можна віднести до таких, що виходили спеціально для навчання молодих людей у стінах академії. Крім цих книг, у 1581 р. виходить вже суто шкільне видання — «Хронологія» Андрія Римші. Даний твір містив перелік церковнослов’янською, гебрайською та українською мовами місяців року, до кожного з яких було додано вірш та сюжет із Старого заповіту. Безперечно, «Хронологія» стала однією з перших книг, за якими навчалися спудеї не лише в Острозі, а й у Львові, Луцьку, Києві. Відомо, що і праця Мелетія Смотрицького «Граматика», що вийшла 1619 року, слугувала не одному поколінню студентів.
Велику роль у формуванні особистості студента XVI— XVIII століть відігравали також і можливість зустрічатися, спілкуватися із відомими на той час людьми, представниками вищих ланок духовенства. Зокрема, із джерел відомо, що, наприклад, студенти Острозької академії зустрічалися із Пелагонським митрополитом Єремією, Стагонським єпископом Авараамієм Гацідом, Діонісієм Раллі, архимандритом Феофаном (згодом Єрусалимський патріарх), архієпископом Афанасієм (який свого часу навіть привіз до Острога регалії візантійських імператорів).
Спудеї мали можливість брати участь і у виїздах за кордон, про що свідчить той факт, що у 70-ті рр. XVI ст. відбувалися поїздки острозьких студентів до монастирів Афону. Метою таких поїздок було моральне вдосконалення, вивчення та копіювання багатої грецької та церковнослов’янської книжності. Серед «щасливчиків», які мандрували до Афону, згадуються імена Йова Княжинецького, Івана Вишенського, Ісакії Борисковича, ієромонаха Афанасія.
У вільний час молоді люди співали в церковному хорі, відвідували бібліотеки. На жаль, повністю бібліотека Острозької академії не збереглася. Відомо лише, що серед різноманітних книг були видання із Аравії, Александрії, Константинополя, Москви, Афону. Студенти могли користуватися й досить рідкісними виданнями Італії, Білорусії, Польщі та Литви.
ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ
Сучасні дослідники не мають статутних та програмних документів Острозької академії. Можливо, вони були втрачені, проте життя студента цих часів та вихованця братської школи можна приблизно реконструювати, якщо взяти до уваги те, що освітні традиції були запозичені із Європи.
Відомо, що в західноєвропейських навчальних закладах існував поділ студентів на певні «верстви». Такий поділ, на думку багатьох істориків, сприяв успішному розвитку студентського самоврядування, дисциплінував, надихав до конкуренції при навчанні.
У західноєвропейських школах середнього й вищого типу Середньовіччя та Відродження почесні учнівські посади пишномовно називалися «диктатори». Такі студенти могли займати місце біля кафедри професора та в потрібний момент виручати знаннями весь клас, а у разі неправильної відповіді такий «диктатор» переміщувався на «ослячу лаву». «Імператорами» називали студентів, які теж могли займати передні місця й вели список школярів, записували їхні успіхи чи, навпаки, прорахунки. Із числа найкращих учнів призначали «авдиторів», обов’язком яких було перевіряти домашні завдання та самоперевіряти свої. Порядок у класах підтримували «декуріони». До обов’язків таких студентів входило також інформувати вчителів про бешкетників і ледарів класу. «Цензори» були дещо вищі ієрархічно, ніж декуріони, і стежили за поведінкою всіх учнів. Призначалися директори та інспектори із бідних родин старших класів для нагляду за молодшими учнями із багатих родин. Вони мешкали разом зі своїми «вихованцями» на квартирі, допомагали виконувати уроки, супроводжували на навчання. За таку роботу директори та інспектори отримували винагороду.
Свідчення про стосунки «учитель — учень» можна почерпнути із «Порядку шкільного», що був розроблений у Львівській братській школі. Зокрема читаємо: «Дидаскал или учитель сея школы мает быти благочестив, разумен, смиренномудрый, кроток, воздержливый, не пияница, не блудник, не лихоимец, не сребролюбец, не срамословец, не гневлив, не завистник, не смехостроитель, не чародей, не басносказатель, не пособитель ересем, но благочести. Поспешитель, образ благих.., да будут и ученицы яко учитель их...»
Отож, освітні традиції, які зародилися на українських землях ще в XV ст., дали поштовх для розвитку вищих навчальних закладів у Острозі, Києві, Москві в подальшому. Вимоги до освіченості молоді були викликані політичними та насамперед економічними змінами в суспільстві. Сьогодні важко уявити, наскільки важливими були такі освітні осередки, які плекали православні традиції та вели викладання церковнослов’янською мовою. Погодьтеся, повчитися є чому, особливо коли в сучасному житті актуальності набувають словосполучення «національна ідея», «єдність України», «самоідентифікація», «патріотизм».
