Хитка рівновага світу знову в небезпеці. Причиною цього разу стали не політики, а громадяни французького міста Кале (не плутати з тими, яких зобразив великий Роден). На загальному зібранні вони вирішили повернутися до політичних границь Столітньої війни (1337— 1453) і просити Її Величність королеву Великої Британії прийняти під свою опіку свої вірних, хоча й колишніх підданих. Відповіді на свою декларацію громадяни Кале й досі не отримали, але часу втрачати не стали — почали споруджувати сухопутну дорогу від Кале до найближчої частини території Великої Британії. Цією територію виявився скелястий острів площею приблизно 10 квадратних метрів, який стирчить серед Ла-Маншу, тобто Англійського каналу.
Зараз спорудження сухопутної дороги морем у самому розпалі: задіяна вся наявна в місті комунальна і приватна техніка — вантажівки, бульдозери, пасажирські пароми, літаки, автобуси, легкові авто, рибацькі човни, дитячі та інвалідні коляски, лопати та поливальні машини. Місто наче повернулося до часів Великої революції — там панує загальний ентузіазм, всюди лунає гасло: «На дамбу, громадяни!». Під прапори «дамбістів» стали майже всі — молоді, старі, підлітки і діти.
Робота там складна, важка і небезпечна — розбурхані хвилі та ураганний вітер раз по раз зносять вже насипану дамбу, скидають у море дорогоцінну техніку і будівельні матеріали. Постійно доводиться відволікатися на рятувальні операції — виловлювати із холодної води протоки сотні добровольців. Ентузіазм, однак, не стихає — завдяки, насамперед, вождю цієї безпрецедентної в історії кампанії. Відомо, що він поклявся не їсти, не спати доти, доки не з’єднає дорогою через море Кале з «історичною вітчизною», тобто, іншими словами, із згаданою скелею. Його поважають і бояться, тим більше, що до того як стати деспотичним і красномовним вождем своїх співгромадян, він, подейкують, обертався у колах так званих авторитетів у законі.
Події в Ла-Манші не залишилися непоміченими. Першою занепокоїлася, звичайно, Велика Британія. Дуже занепокоїлася. На таємній нараді уряду і воєнних відомств було вирішено передислокувати на берег протоки більшу частину вiйськового потенціалу країни, оголосити мобілізацію резервістів, розпочали широкомасштабні маневри з використанням авіації, авіаносців, атомних підводних човнів і персональної вогнепальної зброї, а також сфокусувати всі супутники-спостерігачі на небезпечній скелі (про яку до цього моменту ніхто не мав жодного уявлення). Французькому уряду надіслали відповідну ноту, в якій з усією категоричністю заперечувалася можливість повернення до кордонів ХIV — ХV століть. Тим часом прості британці почали робити запаси харчових продуктів — крупiв, муки, олії, цукру, буряків, капусти.
Франція зробила вигляд, що їй нічого не відомо про ініціативи Кале та якогось там «місцевого патріота» — ним, вочевидь, має займатися карний розшук. Спостерігаючи, однак, масштабний рух вiйськової машини Великої Британії, французи були вимушені зробити певні зміни у своїй системі оборони, чим підтвердили найгірші підозри британців.
Все це дуже швидко — завдяки перебільшенням ЗМІ — стало об’єктом великої світової політики. Зараз одні аналітики порівнюють «скельну» історію з убивством у Сараєві ерцгерцога Фердинанда, яке спровокувало Першу світову війну. Інші звернулися до античності і, вважаючи Ла-Манш сучасним Рубіконом, віщують найгірше — повну руйнацію західної демократії. Більшість журналістів, однак, в усьому звинувачує мусульманських терористів (посилаючись на «Аль- Каїду») і запевняє світ, що саме вони прокладають сухопутний шлях до британської скелі задля транзиту контрабандної зброї та наркотиків.
А щодо Сполучених штатів, то вони знову посилили свої превентивні системи, а також почали терміново переміщувати частину контингенту американських військ із Ближнього Сходу на Захід — у район під кодовою назвою «Скеля». З цієї нагоди Конгрес надав у розпорядження президента ще кілька десятків мільярдів доларів із четвертю.
Між тим напружена боротьба громадян Кале зі стихіями продовжується. Завітна скеля то наближається до них на відстань витягнутої руки, то знову зникає в густому альбіонському тумані. Працювати холодно, мокро, незручно, бувають затримки з прісною водою, з їжею; збільшується кількість хворих. Але чого не зробиш заради розширення «Великой и Неделимой»?
