27 вересня православні та греко-католики віддають шану одному із головних символів християнства — хресту. У цей день відзначається свято Хреста, що входить до числа найбільших, після Великодня, 12-ти християнських свят («Двунадесяті свята») — Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього.
Церковні перекази відносить пов’язані з днем Воздвиження події до IV століття, до часів римського імператора Константина, за царювання якого християнство вперше отримало статус визнаної в Римській імперії релігії. Імператор всіляко підтримував нову релігію, допомагав християнській ієрархії визначитися із догматами церкви, скликав перший вселенський собор — Нікейський і фактично головував на ньому. Хоча сам він віддавав належні почесті традиційним римським язичницьким богам, а хрестився тільки у свій смертний час.
Мати Константина цариця Єлена була відданою християнкою і одного дня вирішила вирушити до Єрусалима на пошуки хреста, на якому було розіп’ято Сина Божого. До речі, тоді їй вже виповнилося 80 років. У Єрусалимі цариця наказала знести храм Венери, побудований за наказом імператора Адріана на Голгофі — на місці страти Ісуса із Назарету, і зробити розкопки. Згідно з церковними переказами, під час розкопок було знайдено три хрести і табличка з написом «Ісус Назарей, Цар Іудейський». Аби встановити, на якому з трьох знайдених хрестів загинув Ісус Христос, а на яких — розбійники, почали по черзі прикладати хрести до тіла одного щойно померлого мешканця Єрусалима. І коли бездиханного тіла торкнувся істинний Хрест Господній — померлий воскрес. Розкопки та випробування хрестів зібрали навколо пагорба Голгофа багато людей і всі вони хотіли побачити Святий Хрест. Тоді патріарх Єрусалимський Макарій і цариця Єлена підняли — «воздвигли» Хрест перед усіма, і народ поклонявся йому. За церковною хронологією ця подія відбулася 326 року. (Подорож цариці Єлени до Палестини детально висвітлена церковними істориками, сучасниками події; однак, про віднайдення хреста вони не згадують. Про це повідомляють більш пізні історики Сократ і Созомен, що жили в V столітті.)
Трохи пізніше імператор Константин збудував на Голгофі величний храм Воскресіння Христового, який освятили 13 вересня (за старим стилем) 335 року. А наступного дня — 14 вересня (27 за новим стилем) було постановлено відзначати свято Воздвиження. У 614 році, після взяття та пограбування Єрусалима персами, Святий Хрест вивезли на Схід і він вважався втраченим для християнського світу. Однак 21 березня 630 року імператор Іраклій зумів повернути його до Єрусалима. Під час урочистого молебню він також «воздвигав» Хрест і показував його народу.
Ранні християни не мали традиції шанування хреста — вони вживали інші символи. Визнання хреста, як християнського символу, та широке використання його в архітектурі, оздобленні храмів, на сакральній одежі духовенства розпочалося з четвертого століття. У Візантії хрест став майже емблемою держави. Із часом у різних християнських церквах почали вживати різні форми хрестів — чотири-, шести- та восьмиконечні. Наприклад, католики використовують чотириконечні хрести, а православні — всі види хрестів, хоча чотириконечний грецький хрест відрізняється від католицького повною симетрією. Кожна частина хреста має своє богословське й символічне трактування. До речі, зображувати на хресті Ісуса Христа («Розп’яття»)— почали порівняно пізно, а саме — з Х століття.
Не всі християни вшановують хрест — чимало протестантських конфесій (баптисти, адвентисти та iншi) вважають його символом страждань і смерті Ісуса, символом смерті, якому немає місця у храмі.
Із хрестом пов’язане також християнське (православ’я, католицизм та старообрядці) хресне знамення. Хресні знамення різних конфесій відрізняються жестом правої руки, рухи якої зображують хрест. Старообрядці вживають двоперстя (вказівний і середній пальці), що символізує подвійну природу Христа — божественну і людську. Православні хрестять себе, інших людей і предмети трьома пальцями — великим, вказівним і середнім, тобто символом Трійці. А католики осіняють себе всіма п’ятьма пальцями — знак п’яти ран Ісуса, отриманих ним на Хресті.
Перекази про випробування хрестів, про пошуки серед кількох начебто однакових одного істинного, символізує також наше сьогодення. І чомусь так сумно виходить, що ми все прикладаємо й прикладаємо (вже й сили закінчуються) до мертвого тіла такі ж мертві, а не Животворящий, хрести.
