ЧЕКАЛИ МЕСІЮ — ДОЧЕКАЛИСЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
На 1648 рік єврейська кабалістична книга Зогар передрікала пришестя
Месії. Ну не те щоб пророцтво не збулося зовсім...
Розібравшися з євреями, Богдан Хмельницький продовжив великі діяння,
для яких йому потрібні були у великій кількості козаки. Дійшло до того,
що в деяких малоросійських містечках не залишилося жодного міщанина — всі
живі покозачилися. Торгувати стало нікому. Тож Хмельницький і звернув свій
державний погляд на православних греків. «Абы в сторону нашу зъ розными
товарами прыежъджаючи вигодою людемъ были...», — наказав гетьман.
Торгували греки — щоб ви не сумнівалися — з вигодою не тільки «людемъ»:
товар, який брали у кредит у московських купців, переправляли за кордон
і там перепродували в 1,5 — 2 рази дорожче. Інший комерсант, який заставив,
оскільки не мав інших багатств, спочатку власних батьків, через півроку
вже мав справу із солідними капіталами. Бачачи таке процвітання (жодним
чином, зважте, не пов’язане з виробництвом матеріальних цінностей!), місцеве
населення відчувало себе окраденим. Під збитковий для москалів і малоросів
промисел місцеві власті постійно намагалися підбити клинці. Але державна
позиція залишалася незмінною, і протягом ста років привілеї, даровані грекам
Богданом Хмельницьким, підтверджувалися (у відповідь на чергову їхню скаргу
про утиски) 11 разів.
Ніжин виник на торгових шляхах греків як перевалочний пункт. «У всій
Малій Росії одне таке місто, яке може називатися торговим», — так стали
писати про Ніжин.
ГРЕЦЬКИЙ ВІДТІНОК
«Вулиця братів Зосимів», — написано на стіні будинку. Еге! — зраділа
я. Мабуть, що я справді в Ніжині...
«Греки... і ніжинські греки», — писали колись в офіційних документах,
нібито мова йшла про окрему народність. За переказами, саме греки виростили
на ніжинській землі сорт огірків, що її прославив, і вже точно — першими
відкрили тут школу. Ніжинські Зосими — багатющі брати-купці — відкривали
училища, видавали книги, будували церкви та лікарні. Левова частка грецьких
мільйонів призначалася їхній батьківщині, яка потерпала під гнітом турків,
а на українську землю падали лише крихти, та вони перетворили Ніжин на
одне з найкрасивіших і найбагатолюдніших міст Росії.
Та після зміни кордону, коли відбулося приєднання до Росії Криму і Новоросійського
краю, греки стали виїжджати в нові міста-порти: Одесу, Таганрог, Маріуполь.
«Живі перекази, та віри їм не ймеш! — іронічно зазначав турист, який проїжджав
1853 року Чернігівською губернією. У «Російській географії» Зябловського
сказано: «Ніжин, нарочито знамените місто, населене греками, провадить
широку торгівлю...» Ні того, ні другого давно вже немає. У грецькій церкві,
де правлять богослужіння слов’янською мовою, тільки і вціліли ще два старих
дячки, які слабими голосами на «єктенію» відповідають «кіріє єлейсон».
Є навіть трохи жителів із деякими відтінками грецького обличчя і грецькими
прізвищами, але греків уже немає в Ніжині...
ЩЕ БІЛЬШЕ ГОГОЛЯ
«Вирішено! Буду сьогодні ж говорити з нею...», — підбадьорював себе
Павло Якович Корольов, простуючи Гоголівською...
(Ярослав Голованов, «Корольов»)
Походив Павло Якович Гоголівською та й оженився на уродженці Ніжина,
внаслідок чого з’явився на світ Сергій Павлович Корольов. Тут, у Ніжині,
1913 року зачарувався він гастрольним польотом великого Уточкіна і... далі
шляхи геніального вченого і Ніжина розходяться. Але чимало великих людей
топтали бруківку Гоголівської, це точно.
Вважається, що саме цю бруківку (Гоголівська — колишня Мостова) Гоголь
обезсмертив у шостому розділі «Мертвих душ»: «Ці колоди...» (і далі за
текстом). Поспішаю порадувати весь освічений-неосвічений світ сенсаційною
«новиною»: Ніжин — місто юності Гоголя! А ви не знали?! (Знали? Тоді відійдіть
убік...) Він там сім років провчився в Гімназії вищих наук, славився як
актор і постановник самодіяльних гімназичних спектаклів. «Я бачив «Недоросля»
у Москві і Петербурзі, — згадував однокашник, який став дипломатом, — але
жодній актрисі роль Простакової не вдавалася так, як її зіграв 16-річний
Гоголь...»
Задля справедливості треба зазначити, що коли приїжджі неуки не утруднюють
себе тим, щоб пам’ятати про роль Ніжина в житті великого письменника, то
сам Ніжин не дає про це забути: йдеш вулицею Гоголя, приходиш у педінститут
імені Гоголя, читаєш напис над входом: «Тут учився Гоголь» і, з благоговінням
підіймаючись мармуровими сходами, якими багато років тому ступала нога
Гоголя, опиняєшся перед гігантським — на всю стіну — барельєфним портретом
Гоголя... (І це ще далеко не весь Гоголь, яким багатий Ніжин).
LABORE ET ZELO
Років із десять тому у пресі промайнула замітка: ходимо, як звичайно,
по скарбах... Ось, наприклад, на задвірках Музею російського мистецтва
вже який рік валяється мармурове погруддя Іллі Безбородька і... (там багато
ще чого валялося, але мова не про те). Прочитавши цю замітку, два ніжинських
краєзнавці негайно відправилися в Київ і, справді, виявили у вказаному
місці погруддя засновника славного ліцею, неабияк позначене роками перебування
на задвірках, але цілком придатне до вжитку... Краєзнавці покинули Київ,
прихопивши мармурового графа. Невдовзі відреставрований, зведений на постамент,
підписаний золотом — він постав у сквері педінституту.
Частіше, однак, траплялося навпаки. Містечко, що приходило в занепад,
грабували всі, кому не ліньки. 1934 року було завдано нищівного удару бібліотеці
педінституту: з неї на користь Київської ЦНБ було по-господарському вилучено
колекцію рукописів, а також значну кількість рідкісних книг. Ніжин чинив
опір як міг.
— Ректор педінституту терміново пішов у відпустку, а завбібліотекою
на все відповідав: «Без ректора не маю права...», — розповідає завідувач
Музею (вцілілих! — Авт.) рідкісних книг при бібліотеці Ніжинського педінституту
Іван Петрович Костенко. — Ховали книжки, ховали картки... І чимало, знаєте,
вдалося врятувати!
Мої домашні, слухаючи розповідь про ніжинський музей, супилися:
— Маєш намір про це писати? Хочеш, щоб у них останнє забрали?!
Хоча забрали б не вороги якісь і не охочі до наших національних визначних
пам’яток іноземці, а свої, київські, такі ж, власне, дбайливці книжкової
справи. Але ж ні для якого іншого міста, а для рідного Ніжина щедрий Кушельов-Безбородько
(внук засновника), будучи у Франції, придбав на свої кревні перші 2500
томів цієї бібліотеки, це своїй другій батьківщині — Ніжину — Зосими дарували
зібрання грецьких книг!.. Це для слави Ніжина і його гімназії (ліцею, інституту
тощо) старалися численні продовжувачі справи Безбородька, в чиєму гербі
був девіз, який дістався у спадок навчальному закладові: «Labore et Zelo»
— «Працею і старанням».
— ...Німці були недавно в нас на екскурсії, то казали: «Ми такі книги
у вітрині, під склом тримаємо», — Іван Петрович показує мені перше видання
Лютерівської біблії. — Хочете погортати?
— Хочу!
Я, звичайно, розумію, що якщо ці книги давати погортати кожній заїжджій
тітці, то дуже скоро доведеться пошкодувати, що хто-небудь не врятував
їх від цієї долі. І все ж варто було, їй-богу, побувати в Ніжині, щоб із
Лютерівською біблією в руках відчути себе частиною всього людства.
...А залізниця тут була вже в XIX столітті, коли Чернігів міг похвалитися
тільки вузькоколійкою! А з насіння, завезеного в Ніжин із голландського
міста Амерсфорт, тут з давніх часів вирощували знаменитий на всю Росію
«амахвортський тютюн» (махорку по-простому). А з нагоди Великодня в Ніжин
і сьогодні приходять поздоровлення з далекої Греції. Професор університету
в Фессалоніках пише голові Ніжинської ради: «Христос Воскрес! Бажаю всім
жителям Ніжина здоров’я та радості! Христос Ласкарідіс». І містечко, в
долі якого була зоряна година, відчуває себе частиною великого світу, а
кожний його житель — частиною всього людства...
