Цього року виповнюється 130 років від дня народження одного з найбільш блискучих і шанованіших у всьому світі британців — безстрашного воєнного кореспондента, талановитого письменника (Нобелівська премія 1953 року «За високу майстерність в історичному й біографічному жанрах та за видатні досягнення в ораторському мистецтві»), відомого живописця, знавця мистецтв, прославленого гострослова та насмішника. А головне — політика-патріота, «який ніколи не помилявся у своїх прогнозах» і який провів у стінах Британського парламенту загалом (iз перервами) понад шістдесят (!) років, у тому числі — майже десять років на посаді прем’єр-міністра Великої Британії.
Не лише британці, а й весь світ (окрім СРСР) належним чином оцінює той величезний внесок, який зробила у справу перемоги над гітлерівською Німеччиною ця людина. Значною мірою завдяки його далекоглядності, політичній інтуїції, енергії, тактиці, військово-організаційним здібностям та сміливості на посаді прем’єр-міністра маленька острівна Британія не розділила під час Другої світової війни трагічну долю більшості країн Європи — не була, цілком або частково, окупована гітлерівськими військами. Світ вдячний йому також за своєчасне попередження, висловлене у знаменитій промові «Мускули світу» (Фултон, США), в якій він — уперше після ейфорії спільної перемоги — вказав на «Залізну завісу», що вже розколола Європу і світ, а також на глобальну небезпеку комунізму.
Читач, звісно ж, давно зрозумів, що йдеться про сера Уїнстона Черчилля, прямого нащадка (у сьомому коліні) знаменитого герцога Мальборо — аристократа, який ревно сповідував західну демократію. Нижче ми пропонуємо читачу кілька витягів із творів, промов і висловлювань Черчилля, декотрі з яких звучать вельми актуально.
«Ми — стара нація. Минуло майже тисячоліття відтоді, як на нашу землю востаннє ступала нога завойовника. Впродовж століть ми повільно й поступово будували свою державу та свій життєвий лад.
Нам кажуть, що ми не повинні вплутуватися в питання ідеології. Але повинні ж ми мати свою думку про те, що таке зло і що таке добро… Хіба в нас немає своєї власної ідеології, — якщо вже доводиться скористатися цим потворним терміном, — яка полягає у свободі, ліберальній конституції, демократичній і парламентській владі, у Великій хартії вільностей та в Біллі про права?
Закон, мова, література — все це вельми істотні чинники. Поняття про добро та порядність, схильність до надання рівних можливостей, гостро розвинене почуття справедливості та, понад усе, прихильність до особистої свободи (до того, згідно з Кіплінгом, «щоб мати можливість жити без чийогось дозволу під покровом закону») — такі загальні принципи, що лежать в основі життя англомовних народів.
Думка про те, щоб цілком, душею і тілом, віддатися одній людині та поклонятися їй як ідолу, — така думка завжди була ненависна самій істоті та природі нашої цивілізації.
Якщо ціла країна допустила, щоб нею правив тиран, провину за це не можна покладати лише на тирана.
Я — дитя нашого парламентаризму. У батьківському домі в мені завжди виховували повагу до демократії. Довіряй людям — ось чому вчив мене мій батько. Все своє життя я був з тією течією по обидві сторони Атлантики, яка спрямована проти привілеїв і монополій; я впевнено плив до ідеалу «влади народу, волею народу і для народу».
Найдалекоглядніший внесок, який може зробити нація, полягає у тому, щоб давати дітям молоко, їжу й освіту. А якщо додати до цього повагу до закону, знання традицій своєї країни та любов до свободи, то перед вами — основи збереження нації.
Сучасним суспільством неможливо керувати без відповідної кількості людей, на освіту яких витрачено багато часу й коштів. Не всі можуть досягнути однаково високого рівня, але всім слід надати таку можливість.
З усіх народів світу наш народ в останню чергу погодився б на те, щоб ним керувала бюрократія. Свобода — це кров нашого народу. Обидві великі війни, що краяли й мучили людські душі, допомогли британському народу відчути себе хазяїном у власному домі.
Ми повинні остерігатися спроб створити таке суспільство, де люди, за винятком політичних діячів або посадовців, нічого не варті; суспільство, де ініціативу не винагороджують, а бережливість не приносить благ.
Раз у раз доводиться чути, що демократія — найгірший спосіб управління державою, але всі інші способи, будь-коли випробувані людством — ще гірші.
Ніколи й ні перед ким не пасуйте — ніколи і ні в чому; ні у великому, ні в малому, ні у важливих речах, ні в дрібницях — і ніколи нікому не поступайтеся, за винятком тих випадків, коли може бути порушена ваша честь або коли ваші дії суперечать здоровому глузду. І тим більше не поступайтеся силі, навіть якщо йдеться про начебто переважаючу силу ворога.
Александр Македонський якось зауважив, що народи Азії були рабами лише тому, що не навчилися вимовляти слово «НІ».
Кілька актуальних політичних парадоксів Уїнстона Черчилля:
«Умиротворитель — це той, хто годує лютого крокодила, не розуміючи, що той зрештою його з’їсть»
«Диктатори їздять верхи на тиграх, з яких бояться злізти, а тигри тим часом стають дедалі більш голодними. (Диктатори і народ)»
«У війні ви не можете й не повинні бути праведником, але ваша справа має бути правою»
«Що може бути гірше, ніж воювати одним фронтом разом із союзниками? Тільки одне — воювати без союзників»
«Проблеми, пов’язані з перемогою (в будь-якій війні), приємніші, ніж проблеми, пов’язані з поразкою, але вони набагато складніші»
«Політика так само захоплююча й небезпечна, як і війна, але у війні вас убивають лише один раз, а в політиці — сотні разів»
«Він має унікальну здатність виражати максимальною кількістю слів мінімальну кількість думок»
«Він — овечка в овечій шкурі»
«Пресу (британську) легше задавити, ніж задобрити»
«Якщо хочете, щоб ваше слово було останнім, скажіть опоненту: «Мабуть, ваша правда».
