Майже 150 років тому в костьолі Святої Варвари в Бердичеві
він обвінчався із шляхтянкою польського походження Евеліною Ганською, яка
народилася і провела більшу частину свого життя в Україні.
В юні роки глибоке враження на автора цих рядків справив
роман Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра». Історія молодого парижанина
Рафаеля Валентена, який за допомогою чаклунства отримав можливість здійснення
будь-яких своїх бажань, але так і не досяг справжнього щастя, примусила
вже тоді подивитися на життя з погляду ціни власних прагнень і сподівань
та їх звершень. Значно пізніше, вже після знайомства з біографією і листуванням
автора «Людської комедії» та його близьких, спало на думку, що у згаданому
романі Бальзак певною мірою напророчив власну долю. Його життя було сповнене
виснажливої праці, потужних злетів творчого генія й водночас гірких розчарувань
у своїх найкращих надіях і сподіваннях. І помер Бальзак у той момент, коли,
одружившись із Евеліною Ганською, ніби досяг здійснення своєї заповітної
мрії.
ВIН ЇЇ ЛЮБИВ БЕЗТЯМНО
Про історію кохання пана Оноре і пані Евеліни написані
томи: за різних часів з-під пера істориків, філологів і письменників Франції,
України, Польщі, Росії та інших країн вийшли великі за обсягом дослідження,
а також романи, повісті, драми.
Одним із перших українських вчених (якщо не першим) цієї
теми торкнувся історик і літературознавець Ф.Савченко. В науковому тримісячнику
українознавства «Україна» за 1924 рік (редагував його тоді академік М.Грушевський)
він на основі вивчення листування знаменитого француза опублікував солідну
наукову розвідку «Бальзак і Україна». «28 лютого 1832 року, — пише Ф.Савченко,
— Бальзак одержав через свого видавця в Парижі листа з поштовою печаткою,
положеною в Одесі, підписаного романтичним словом «Чужинка». Автором цього
листа, як згодом дізнався заінтригований і не менш романтичний Бальзак,
була Ева, або Евеліна Ганська, народжена Ржевуська із села Погребище на
Київщині». (Нині це містечко у Вінницькій області, поблизу якого є залізнична
станція, яка донедавна носила назву «Ржевуцька». — Авт.). В листі висловлювалися
думки щодо деяких творів Бальзака і, зокрема, вже виданого на той час роману
«Шагренева шкіра».
Залишімо поки що розвідку Ф. Савченка і звернімося до інших
джерел. З архівних документів достеменно відомо, що народилася Евеліна
24 грудня 1800 року. «Стародавній рід, з якого вона походила, дав Польщі,
— пише у виданій 1937 року праці «Бальзак у Росії» російський літературознавець
Л.Гросман, — «владних і честолюбних діячів». Водночас, зазначали деякі
польські дослідники, характерними рисами роду Ржевуських було поєднання
природженої інтелігентності і культури зі схильністю до дивацтв, критицизм,
змішаний із чимось подібним до містицизму. У творах великого романіста,
вказує польський журналіст Ян Козельський, у репортерських нотатках «Бальзак
у Верхівні», виданих вже 1992 року, часто можна відшукати відголос розповідей
Евеліни про героїчні перекази її роду. 1819 року її видали заміж за багатого
польського дідича Венцеслава (Вацлава) Ганського, який був старший за свою
наречену на 22 роки (згідно з іншими даними — на 25 років). Подружжя оселилося
в родовому маєтку Ганських у Верхівні (нині Житомирська область). Четверо
з їхнiх п'ятьох дітей померло в ранньому віці, вижила тільки дочка Ганна.
...Після ще кількох листів, продовжує Ф. Савченко, за пропозицією
Е. Ганської Бальзак дав їй знак про отримання епістол у газеті «Котідьєн».
Ці обережні й боязкі спочатку контакти за допомогою пошти через деякий
час вилилися в очну зустріч (таємно від В. Ганського) в швейцарському місті
Невшателі (йшов 1833 рік). Повернувшись до Парижа, Бальзак напише Евеліні,
яку називав Північною Зорею: «... Я люблю вас, як дитина, з усіма радощами,
забобонами, усіма ілюзіями першого кохання». І ще — «Моя дорога, моя кохана
дружино..., для мене тепер невимовно чудово відкрилося нове життя. Я бачив
тебе, говорив з тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі...»
І були ще таємні зустрічі закоханих (взагалі Бальзак досить часто спілкувався
з подружжям Ганських, коли воно виїжджало за кордон, підтримував взаємоповажні
стосунки із главою родини): 1834 року — в Женеві, 1835-го — у Відні...
Наприкінці 1841 року В.Ганський помер. Тепер майже в кожному
листі до Верхівні письменник палко переконує Евеліну взяти з ним шлюб.
Однак зустрілися вони знову лише 1843 року (через вісім років після останнього
побачення в Санкт-Петербурзі). Пізніше, навесні 1845 року, була зустріч
у Дрездені, звідки, як пише вже згаданий Ян Козельський, разом із дочкою
Евеліни Ганною та її нареченим Юрієм (Жоржем) Мнішеком вони вчотирьох вирушили
в мандрівку по Європi із заїздом до Парижа. В цій поїздці Е. Ганська завагітніла,
Бальзак навіть вибрав ім'я для очікуваного сина — Віктор-Оноре. Але дитина
з'являється на світ передчасно. «Віктора не було, народилася й померла
дівчинка», — пише Андре Моруа у книзі «Прометей, або Життя Бальзака». Немовля
поховане в маленькій каплиці у Верхівні. Поруч з першим чоловіком Евеліни
— В. Ганським та їхніми померлими дітьми.
СЮДИ ПРИЇХАВ ВIН ЗА ЩАСТЯМ
З самого початку знайомства пана Оноре зі своєю Північною
Зорею він мріяв дістатися України і пожити в її маєтку. Однак вперше Бальзак
потрапив до Верхівні тільки восени 1847 року і пробув там із невеликими
перервами до лютого 1848-го. В Україні Бальзак сподівався, зазначає вже
згадуваний Ф.Савченко, знайти поліпшення свого становища як із морального,
так і з матеріального боку. Вдруге (і востаннє) він жив у цих місцях з
вересня 1848-го до квітня 1850-го року. Під час цих відвідин України письменник
виїжджав до Києва, Санкт-Петербурга, Бердичева, інших місць. У Верхівні
він працював над п'єсою «Мачуха», повістю «Посвячений», деякими іншими
творами, обмірковував грандіозні комерційні проекти, яким так і не судилося
бути реалізованими. В одному з листів із Верхівні Бальзак пише: «Я маю
тут розкішний апартаментик — салон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого
мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком
із скла без олов'яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі
боки...» Гість із Франції, пише в своїй розвідці, присвяченій цій темі
і датованій вже 1996 роком, сучасна житомирська дослідниця Людмила Журавська,
знайомиться з побутом Верхівні, її природою і детально розповідає про це
в листах до Парижа друзям і рідним, захоплюється майстерними кріпаками
Е. Ганської, занотовує 77 способів виготовлення хліба. Місцем його частих
прогулянок, продовжує Л. Журавська, був парк навколо палацу. Доріжки в
ньому були вимощені червоними цеглинами, що давало можливість мандрувати
ними навіть після дощу. Через яр у парку було перекинуто місток — все це
збереглося у Верхівні й донині. Утім, як і сам палац Ганських, де знаходиться
той самий «апартаментик». Зараз там розташувався сільськогосподарський
технікум. Окремі приміщення в ньому відведені під меморіальні кімнати Бальзака.
Та здоров'я творця «Людської комедії» було вже підірване.
У Верхівні, особливо під час другого приїзду, він часто й подовгу хворів.
В той же час весіллю заважали різні обставини — очікування дозволу на шлюб
від російського царя, майнові клопоти Евеліни, невдоволення її родини цим
одруженням. І все ж 14 березня 1850 року (за новим стилем) вінчання відбулося
— в церкві Святої Варвари в Бердичеві, подалі від цікавих очей провінційної
публіки. Присутні були тільки найближчі люди — дочка Евеліни Ганна, шафери
Густав Олізар та Жорж Мнішек. Обряд здійснював католицький прелат Віктор
Ожаровський за участю каноніка бердичівської парафії Йосипа Білоблоцького.
В Житомирському обласному державному архіві до цього часу зберігається
метрична книга костьолу з записом про це вінчання.
Трохи більше ніж за місяць після одруження подружжя виїхало
з Верхівні до Парижа. Через весняне бездоріжжя ця подорож тривала майже
місяць. Бальзак, як писала Евеліна доньці, прибув на місце в жахливому
стані.
ЗАМIСТЬ ЕПIЛОГУ
...Ще до освячення їх шлюбу з Бальзаком, знаючи про його
хворобливий стан, Е. Ганська не плекала особливих надій щодо свого майбутнього.
«Я знаю добре, надто добре, — писала вона своєму братові Адаму Ржевуському,
— що пан Бальзак — приречений і що навіть при найкращому догляді не зможе
протягнути довго... Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому
розумові і цьому великому благородному серцеві, також є нагородою. Я дам
йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива.
Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і... нехай
він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці...»
Бальзак так і помер — рука Евеліни тримала його руку до
останніх хвилин. Про таку відданість, мабуть, мріяв би майже кожен чоловік.
Після смерті пана Оноре Е. Ганська сплатила його чималі
борги. Північна Зоря пережила його на 32 роки. Поховані вони поруч на кладовищі
Пер-Лашез у Парижі. Там же біля них знайшли вічний спокій і донька Евеліни
— Ганна та її зять.
