Зустрічі українського літератора Олеся Ільченка з українством Парижа відбулися в Культурному центрі Посольства України у Франції на авеню де Мессін та в ошатній залі української громади при церкві Св. Володимира на бульварі Сен-Жермен. До Парижа автора дитячої та дорослої літератури («Місто з химерами», «Деякі сни, або Київ, якого немає», науково-популярні книжки «Наші птахи», «Риби річок та озер», «Дерева», що вийшли у видавництві «Грані-Т») запросив Український літературний клуб, що активно діє в Парижі при нашому посольстві.
— Українська громада в Парижі не така потужна, як, скажімо, в Канаді чи США. Втім, люди різного віку чудово знають про реалії нашого життя, — розповів Олесь ІЛЬЧЕНКО в коментарі «Дню». — Українці Франції набагато більш обізнані із сегментом інтернету (що природньо) і з деякими журналами, як от «Сучасність», аніж із новинками книжкового ринку України — йдеться перш за все про справді українську книжку. Видання для дітей лишаються, на жаль, такою собі «терра інкогніта» для французьких українців...
Перебуваючи в Парижі, я як міг розповідав і показував сучасні книжки для дітей, видані в Україні. «Наш читач» у Франції був приємно здивований кількістю і якістю українських видань. Навіть виникла ідея провести Дні української книжки для дітей у Франції. Адже наші співвітчизники хотіли би бачити книжки, видані саме українською мовою. Про це мені говорили батьки — незалежно від того, спілкуються вони між собою російською чи українською. Але дітей вони воліли би навчати українською мовою.
Український літературний клуб, який існує вже три роки — його створила і очолила пані Оксана Мізерак — попри те, що працює, як кажуть, на громадських засадах, проводить велику роботу. Літературний клуб уже запрошував письменників із України, в тому числі й мене, на виступи і презентації в Парижі. Гадаю, це надзвичайно важлива справа. Спраглі за живим українським словом люди залюбки приходять на вечори Літературного клубу.
Приміщення Культурного центру Посольства України — вельми цікавий будинок. Свого часу він належав Алену Делону. Тепер він належить Україні. Тут відбуваються численні культурні заходи, виставки, тут навчаються діти в українській школі.
Українці у Франції гостро відчувають будь-які антиукраїнські дії сучасної влади в Україні й болюче сприймають це. А культура є дуже яскравим індикатором таких агресивних дій. Вона дуже вразлива...
На жаль, у Парижі українську книжку знайти складно... Скажімо, на бульварі Сен-Жермен існує, і вже віддавна, польська книгарня. Російська книжка там також присутня. Української ж книжки, на жаль, у Франції, по суті, немає. Поодинокі переклади, та й появи там українських книжок — добра справа авторів і видавництв, а не нашої байдужої держави. Я вже висловлював думку, що українські видавництва могли б створити своєрідний «пул», «консорціум» — і відкрити у Франції бодай одну українську книгарню.
