Якось дивно мені було перевтілюватися на тінейджера, але мало не самі до рук попросилися ці книжечки, на обкладинках яких повторювалися віконечка з подвійною літерою «Д» і цифрами 08. Упізнавана та приваблива серія «Дивний детектив-08» видавництва «Грані-Т». І на що тільки не підуть дорослі, аби лише привчити тих, кому від 12 до 16 років, читати книжки! Залучені письменники Андрій Кокотюха, Наталія та Олександр Шевченки, Олесь Ільченко, Богдан Жолдак, Євгенія Кононенко й інші — жваво вхопилися за таку нагальну виховно-розважальну ідею. З’ясувала: дехто вже написав по дванадцять «маленьких романів» для підлітків. На сьогодні з’явилося п’ятнадцять яскравих покет-буків.
Надзвичайно важке завдання — писати для нинішнього молодняка: його набагато більше цікавить будь-що, а не книжки. Через те «серійне мислення» авторів «ДД-08» вигадує для них героїв, познайомившись із якими тінейджери, за задумом, мали б полювати за наступними виданнями. По суті, письменники-детективники мають подолати просто-таки гігантський комунікативний розрив, утворений між поколіннями, розрив куди значніший, ніж якихось двадцять років тому. І в кого природніше, а в кого менш адекватно відтворена мова тих, кому від 12 до 16. Бо ж непросто нагадати підліткам: існує літературна мова, багата й гнучка. Водночас — передати мовлення й світосприйняття тих, хто опинився на цивілізаційному розломі. Без технічних «наворотів», різних «примочок», «приколів», відповідного жаргону, постійного обігрування слів і понять, назв модних гуртів та інших реалій не обійтися! Винахідливості, фантазійності нашим письменникам начебто не бракує, зокрема, й названим вище. Однак певної штучності — не уникнути, хоч плач! Воно й зрозуміло: все-таки закрутити сюжет із карколомними пригодами десь у Карпатах, використавши «фактурність» мольфарів, таки легше, ніж спекти пирога з начинкою із лав-сторі, фентезі в міських умовах. А, може, я помиляюся? І ще ж треба суперделікатно «протягнути ідею»: вічні цінності в житті, опора на позитив, вміння комунікувати, тримати удар у випробуваннях тощо. Тож це майже філігранна робота, бо ж давно відомо: для дітей (і підлітків так само) треба писати наче для дорослих, але значно краще. І — без моралізаторства.
Добре, що деякі автори намагаються долати разом зі своїми героями гендерну патріархальщину. А недобре, коли тексти рясніють: «почувся новий звук», «чинно вечеряють», «шерстяна ковдра», «фізрук», «у тонкощах гри не розбирався». Будьте пильними, шановні: вас читають підлітки!
