Допоки світ (успішно чи на власних ґулях) практично втілює програми з популяризації читання, в незалежній Україні все ще ламають списи довкола теоретичних засад. Допоки наші політики красиво говорять про втрату інтелектуального рівня нації, редактори видань шукають приховані гроші в рецензіях книжок, розглядаючи їх як пряму рекламу, допоки «спікери від культури» побиваються за добрим прикладом минулих часів, видавці, автори та книжкові чиновники все ще борсаються в неозорих і непрозорих водах бюджету, намагаючись хто виловити рибку, хто все ще мріє про розвиток справжньої книговидавничої галузі. Ані чітких критеріїв, ані засадничих пріоритетів країна так і не змогла запропонувати.
Французький інститут книги, Гете-інститут, Ізраїльський культурний центр, Ісламський культурний центр, Польський інститут книги, Чеський культурний центр — цей перелік можна продовжити, і кожен із них пропонує видання творів своїх національних авторів в Україні українською мовою. Нехай Україна не має коштів для заснування власних культурних організацій за кордоном, однак навіть власні видання держава фінансує, м’яко кажучи, кволо. Скандали із фінансуванням книжок нардепів та ігноруванням підготовлених до друку творів поетів-дисидентів, які ще не бачили світ, зринають доволі часто. Останній зі скандалів — відмова Міністерства економіки підтримувати проект концепції програми підтримки читання, який розробляли Державний комітет телебачення і радіомовлення спільно з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів. Про попередні спроби й про новий проект та підводні течії довкола нього розповідає «Дню» президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН.
— Невже, окрім гарних слів, ніхто, жодна державна установа за цей час так і не спромоглися запропонувати концепцію популяризації читання?
— 2008 року була спроба створити дві програми: одну запропонував Державний комітет телебачення і радіомовлення України — з популяризації видавничої продукції; другу — Міністерство культури — з популяризації читання. Вони в багатьох моментах перетиналися й часто нівелювали одна одну. Врешті-решт ці програми залягли у шухляди, і з 2008 року до них не поверталися. Нарешті цього року вирішили їх об’єднати під дахом Держкомтелерадіо. А оскільки це вже новий етап, то зазвичай спочатку пишеться концепція програми, де визначається проблема, на розв’язання якої вона спрямована, робиться аналіз причин, обґрунтування й мета програми, визначення оптимальних варіантів її виконання тощо. Це документ, який визначає концептуальні засади майбутньої програми. Проект концепції програми підтримки читання було розроблено Держкомтелерадіо разом з Асоціацією й відправлено на розгляд у Міністерство економіки.
— Що в проекті концепції було передбачено?
— Концепція «Державної цільової національної культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання» визначає проблеми, на розв’язання яких вона і спрямована. Ось деякі з її настанов:
«Останні десятиліття в силу низки об’єктивних і суб’єктивних причини політичного, соціального та економічного характеру, книга в Україні втратила свою історично визначену місію. Результатом цього стало стрімке зниження рівня освіченості, культури й духовності суспільства, що призвело до втрати наукового та інтелектуального потенціалу України. Вважаємо, що ситуацію зі станом книговидання та читання в Україні слід розглядати не як щось окреме, а як наслідок системної соціально-гуманітарної кризи, спричиненої відсутністю чіткої, послідовної, науково обґрунтованої державної політики, спрямованої на всебічний розвиток особистості».
Мета цієї програми — відродження ролі книжки через популяризацію читання. Шляхи ми бачимо дуже прості: це популяризація книжкової продукції у ЗМІ, створення циклів теле- й радіопрограм, рекламних роликів, спеціальних рубрик, рекламування вітчизняної книжки на зовнішніх носіях, підготовка і проведення через ЗМІ просвітницьких кампаній, пропаганда кращих зразків літературної творчості вітчизняних та зарубіжних авторів, зокрема впровадження системи державних грантів для видавництв із метою видання творів українських письменників у перекладі іноземними мовами і зарубіжних авторів — українською. Це також і удосконалення системи моніторингу читацького попиту в бібліотеках, формування на основі отриманих даних переліку видань, які мають бути видані за бюджетні кошти. Також закладено у проект концепції цілий комплекс заходів, спрямованих на розбудову мережі книгорозповсюдження, перетворення книгарень на центри популяризації вітчизняної книжки і читання, нарощення обсягів виробництва, розвиток виставкової діяльності... Тобто тут сформовано основний перелік тих завдань, які мусять бути включені в майбутню програму з відповідним фінансовим забезпеченням.
— До речі, про фінансування. Який кошторис було закладено у проект?
— Кошторис, який передбачався попередніми програмами, складав 1,5 млрд грн, на новий проект загальний кошторис, без деталізації, сумарно складає 600 млн грн. Це, якщо підрахувати, зменшення витрат у 2,5 разу.
— У ЗМІ останнім часом багато інформації про те, що новий проект в основному спрямований на промоцію української книжки за кордоном, переклад іншими мовами вітчизняних авторів. І це головна відмінність і «прорив» вашого проекту...
— Так, це питання є серед переліку, але воно не головне. Державу треба популяризувати не через політичні скандали й екологічні катастрофи, а через культуру і книжки зокрема. Створення спеціальної системи державних грантів для підтримки авторів за межами України стосується саме популяризації книжки за кордоном, але коли в державі не будуть читати, що б не розказували, як би не популяризували наші надбання Жадан, Андрухович, Забужко, — вони не змінять ситуацію з читанням в Україні.
Концепція передбачає створення структури чи системи грантів, як це реалізується у світі. Зокрема, системою грантів у Франції займається Національний інститут Франції, в його штаті — 1,5 тис. співробітників, існує величезний Департамент книги, робота якого полягає в просуванні французької книжки по всьому світу й виділення грантів для перекладів французьких авторів мовами світовими та європейськими. В нашій концепції закладена позиція про створення такого фонду чи такої структури, яка опікувалася б цією тематикою (Інститут книги, чи як ми його назвемо, не має значення).
— І що відповіло на ваші пропозиції Міністерство економіки?
— Міністерство економіки відповіло розміщенням на сайті інформації. Я 29 листопада дізнався, що концепцію відхилено, 30 листопада ми проводили прес-конференцію, й я сказав, що Міністерство відхилило концепцію з невідомих причин, мені вдалося отримати лише інформацію, що вона (концепція) невчасна. 5 грудня на сайті Міністерства з’явилося інше повідомлення, що керівництво здивовано тим, що наша Асоціація поширює неправдиву інформацію про відхилення концепції. Мовляв, Міністерство розглянуло концепцію й відхилило її, оскільки в ній Держкомтелерадіо намагається свої обов’язки перекласти на інших. Хоча, загалом, Міністерство не проти, й якщо Асоціація надасть пропозиції, їх обов’язково врахують... Але я не пам’ятаю, щоб за останні 18 років до тих пропозицій, що ми пропонували, хоча б одне міністерство фінансово-економічного блоку уряду, незалежно від того, хто його очолював, прислухалося й визнало їх доцільними й розумними. Що вони у новій концепції побачили такого, що їх не влаштовує, не знаю. Я поки не отримав від Держкомтелерадіо інформації про те, які ж зауваження змусили Міністерство економіки відхилити проект.
— Але ж нині діє програма підтримки української книжки?
— Яка програма? Програма підтримки української мови, яка діяла в рамках Міністерства культури, закінчилася минулого року й не поновлена. Програма Держкомтелерадіо — це 20 мільйонів грн, які комітет спрямовує на видання українських книжок і поповнення бібліотек. Однак це не ті кошти й не той варіант. Це лише маленький фрагмент із комплексу дій, які треба виконати, щоб повернути книжку в суспільство. Просто видати кількасот книжок і розвести їх по бібліотеках не рятує ситуацію. Для порівняння: за проектом «Українська книга» середній наклад видань — 1,5 тис. примірників, а бібліотек — понад 18 000. У які бібліотеки які книжки потрапили й для кого вони стануть доступними, відповісти важко!
— А якщо ви дізнаєтеся про конкретні проблеми, пункти, які не дозволяють зрушити концепцію з мертвої точки, чи готові корегувати проект далі?
— Ми готові змінювати, працювати на те, щоби була створена програма. От дивіться, в мене лежить товстезна книга «Национальная программа поддержки развития чтения. Методические рекомендации по ее реализации». Це Росія. Програма з усіма рекомендаціями для кожної зі сфер діяльності людини, де є поради працівникам (державним службовцям, бібліотекарям, учителям), як їм працювати, аби популяризувати книжку й читання. У цій книзі 500 сторінок. В Україні існує лише програма «Українська книга», про яку ми вже говорили. Централізовано ж бібліотеки не фінансуються з державного бюджету вже три роки постіль. Асоціація звернулася до Верховної Ради з проханням виділити на наступний рік хоча б до 40—50 мільйонів гривень на фінансування бібліотек для закупки книжок, оскільки за ці згадувані три роки випав цілий пласт видань: в Україні за цей час вийшло сумарно 70 тисяч назв книжок, але скільки потрапило до бібліотек — невідомо, отже, трирічні здобутки галузі залишилися недосяжними для основної маси читачів. Середній наклад української книжки сьогодні, разом із підручниками, становить трохи більше за 1900 примірників. А без підручників — це лише 700 — 800 примірників. Вважати, що вони стали доступними будь-кому з громадян України, — це, як мінімум, наївно.
ДО РЕЧІ
Державний комітет телебачення і радіомовлення України разом з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів запропонували проект концепції підтримки книги в Україні. Програма, розроблена за цією концепцією, мала б подбати про популяризацію української книжки та читання до 2017 року, а також забезпечити її просування за межі країни. Міністерство економіки відхилило проект концепції, однак Україна без державної програми підтримки книги не залишиться, переконує начальник Департаменту видавничої справи і преси Державного комітету телебачення і радіомовлення Олексій Кононенко. Нинішня програма «Українська книга» діє до 2013 року, а наступну, зі своїми поправками, уряд ухвалить невдовзі, стверджує він. При цьому грошей навряд чи вистачить на все, що хочуть книговидавці, визнає О. Кононенко.
