Нещодавно завдяки спільній праці журналу «Крилаті» та Спілки української молоді в Україні у видавництві «Свічадо» вийшов збірник прозових та поетичних творів для дітей «Зернятко надії», який покликаний у доступній формі розповісти дітям різного віку про страшні події 1932—1933 років. Звісно, самій дитині буде важко знайти відповіді на більшість питань, пов’язаних з Голодомором, саме тому упорядники збірника радять батькам і вчителям будувати активний діалог із малечею. В цьому їм допоможуть поради психолога, які вміщені на початку книжки, щодо того, як саме слід читати ці твори, на що звертати увагу дитини та як відповідати на складні й суперечливі дитячі запитання про Великий Голод.
«На мою думку, неможливо не говорити з дітьми на цю тему, оскільки діти є частиною суспільства, частиною соціуму, вони чують цю інформацію з телевізорів, особливо в ті дні, коли ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору. У них виникають питання, і потрібно вміти давати їм відповіді. Ми не можемо приховувати якусь сторінку нашої історії лише тому, що не знаємо, як про це розповісти дітям», — пояснила «Дню» упорядниця збірки «Зернятко надії» Людмила ЮРЧЕНКО.
Твори для збірки написали сучасні українські письменники. Тут можна знайти як казочки й вірші для дошкільнят, так і оповідання для середнього шкільного віку. Твори до збірника добирали за активної участі педагогів та психологів-консультантів. «Ми з психологами поставили такі вимоги до авторів: щоб це було не страшно, щоб не було нагнітання різних емоційних моментів, щоб було правдиво показано причини і наслідки. Скажімо, у нас є казочки, в яких головні герої — не дітки, а тваринки, які так само в дуже делікатній формі передають події років Голодомору», — розповідає пані Людмила. Вона зазначає також, що кандидат психологічних наук Людмила Гридковець, яка теж працювала над книжкою, порадила авторам подавати факти у формі констатації. «Тобто не треба згущувати фарби, не треба розписувати страждання головного героя, бо для дитячої психіки досить навіть фактів, тому що наша історія того періоду — і так дуже моторошна», — пояснює пані Юрченко.
«Зернятко надії» — це твори авторів третього покоління. Ми останні, хто чув про трагедію від рідних. Для тих, хто після нас, — це буде вже просто історія. Оце відчуття дотичності, причетності до історії через родинні взаємини, ланцюжок поколінь і важливо було передати нам, авторам», — пояснює одна з авторок збірника, письменниця Зоя ЖУК (Зоряна Живка).
У західній дитячій літературі сьогодні складно знайти тему, яка була б незручною чи забороненою, головне — коректно і зрозуміло подати її дитячій аудиторії. Скажімо, дитячі книжки про Голокост там не є чимось винятковим, їх можна знайти в кожній книгарні. «Мушу зазначити, що вивчення історичної пам’яті та історичної травми нації або культури стає дедалі важливішою темою на Заході. Наприклад, січневий випуск міжнародного журналу про дитячу літературу Bookbird до певної міри присвячений історичній травмі. Нещодавно в іншому академічному журналі Children’s Literature також було опубліковано кілька статей про Голокост. Наводячи приклади, я веду до того, що про тему Голодомору в дитячій літературі треба писати й говорити як на науковому рівні, так і на повсякденному», — зазначає Оксана ЛУЩЕВСЬКА, дитяча письменниця, яка нині навчається і мешкає в США.
Сьогодні в Україні складно відшукати дитячу літературу, присвячену Голодомору 1932 — 1933 років, хіба що свіжу збірку та кілька творів, написаних значно раніше. «Варто згадати «Легенду про колоски» Віри Вовк, написану 1954 року. Виразним явищем у діаспорній літературі стала й повість «Каміння під косою» Ольги Мак (повість двічі перевидавалася в незалежній Україні); її святочне оповідання «Розігріті душі» менш відоме, але завдяки лаконічності форми та специфічному жанру «різдвяної історії» воно проймає ще глибше. То писали очевидці», — наголошує Зоя Жук, яка давно цікавиться цією темою.
Невеличка за обсягом збірочка «Зернятко надії» — напрочуд важлива книжка, вона ніби камінчик у фундаменті нового світогляду, адже говорити про Голодомор з дітьми — це виховувати людину з інакшими життєвими орієнтирами, людину вільну й мислячу, людину співчутливу і таку, що знає та поважає націю, об’єднану історичною травмою. Прочитавши ці твори, наступного разу малеча вже свідомо ставитиме свічку в День пам’яті, розуміючи, чому і навіщо вона це робить. «Головне, щоб твір про складні історичні події мав оптимістичне завершення. Життя і людська гідність перемагають усе, навіть найстрашніше, — ця ідея підтримуватиме дитину в подальшому житті», — переконана Зоя Жук.
