Це вже стає доброю традицією, що наша газета щороку презентує нову книжку із серії «Бібліотека газети «День». Слідом за виданнями «Україна Incognita» (2002) та «Дві Русі» (2003) у вересні вийшло українською та польською мовами третє — «Війни і мир» — усі за загальною редакцією Лариси Івшиної. У ньому йдеться про українсько-польські вiдносини впродовж кількох останніх століть у подіях, фактах, персоналіях від кращих вітчизняних та польських істориків, культурологів, громадських діячів. Ліна Костенко, Оксана Пахльовська, Дмитро Павличко, Адам Міхнік, Збігнєв Бжезинський, Яцек Куронь, пам’яті якого ця книжка присвячена, — ось лише кілька авторських імен.
Перші примірники були презентовані на XI Форумі видавців у Львові, де, до речі, президент Форуму Олександра Коваль нагородила проект «Війни і мир» персональною грамотою, зазначивши, як доречно він з’явився — у Рік Польщі в Україні. За чотири виставкових дні враз розійшлося 300 екземплярів, причому обома мовами...
Пройшло трохи більше місяця, й ті, хто встиг прочитати «Війни і мир» (обсяг 560 сторінок!), поштою чи інтернетом надсилають у редакцію свої відгуки. Пропонуємо найцікавіші з них.
Ростислав КРАМАР, викладач факультету прикладної лінгвістики та східнослов’янських філологій Варшавського університету:
— Книжку «Війни і мир» польською мовою я придбав на Форумі видавців у Львові. Це своєрідна енциклопедія українсько-польських стосунків. Її використовую як підручний матеріал для роботи із студентами, коли говоримо про історію української та польської культур, їхні взаємовпливи, взаємодію, наприклад, на лекціях iз спецкурсу «Край у регіоні», де йдеться про стосунки країн-сусідів Центрально-Східної Європи. Зараз саме вивчаємо польсько- литовсько-руський період. Про Гальшку Острозьку розповідав за матеріалами цього видання. Далі розглядатимемо часи козаччини. Особливо цікавим буде питанням Гадяцької унії напередодні її 350-річчя, що відзначатимемо у 2008 році. Тоді для наших народів були усі передумови жити в згоді. На жаль, ми ними не скористалися. Багато тем, висвітлених у цьому проекті «Дня», можна досліджувати при написанні дипломних і навіть кандидатських робіт. Мої студенти, ознайомившись iз книжкою, запитують, де вона продається? З огляду на те, що Польща — друга країна у світі, звісно, після України, за кількістю кафедр україністики, зацікавлення до нового видання «Дня» було би великим. Бо досі доводиться використовувати здебільшого польську літературу про українську історію, мистецтво, культуру... Натомість бракує українського погляду. Скажімо, торік надзвичайно багато публікацій було у пресі про Волинську трагедію. Ця тема ще не раз виринатиме під час українсько- польських зустрічей на різних рівнях, науково-практичних конференціях... І добре, що ми, українці, у книжці «Війни і мир» подали своє бачення цієї проблеми. Загалом багато публікацій стане відкриттям для польського читача, наприклад, матеріал Наталії Рубльової «Автодафе житомирського ксьондза»... Не одному польському колезі показував і розповідав про книжку «Війни і мир». Дехто навіть попросив привезти її з України.
Я маю численну бібліотеку. Деякі книжки стоять на полицях, інші, — лежать на столі й завжди під руками, серед яких і «Війни і мир».
Валентина СОБОЛЬ, викладач кафедри україністики Варшавського університету:
— Видання «Війни і мир» бачу в контексті літератури, яку зараз опрацьовую, — цього величезного доробку польських науковців про Україну, починаючи з досліджень найдавніших українських літописів: «Повість минулих літ», літописи Київський і Галицько-Волинський... Нещодавно отримала у подарунок Густинський літопис, перекладений польською мовою Генріком Сушком. Мені радісно за них і боляче за нас. Основоположник школи з вивчення найдавніших українських пам’яток при Вроцлавському університеті Франциск Сєліцький писав, що українці мають неоціненну спадщину давньої літератури, якій поступаються відомі польські хроніки Длугуша, Страйковського... Чому ми не можемо подбати, щоби наші історико-культурні надбання нами ж були перекладені різними мовами і презентовані в Європі та світі?.. І в цьому сенсі книжка «Війни і мир» польською мовою є подією!
4-5 листопада у Варшаві відбудеться міжнародна конференція «Участь поляків в українській літературі, культурі і науці та українців — у літературі, культурі і науці польській». Я виступатиму із доповіддю, до якої готуюся, посилаючись також на книжку «Дня». У розділі «Культурний простір» глибоко розкрито питання українсько-польських культурних взаємин. Тут і про український період Адама Міцкевича, і про дружбу Пантелеймона Куліша з Міхалом Грабовським, Євгена Маланюка з родиною Івашкевичів, і про народження англійського письменника Джозефа Конрада, поляка за походженням, та польського композитора Кароля Шимановського в Україні, і про польського фантаста Станіслава Лема зі Львова... Взагалі вважаю книжковий триптих «Дня»: «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир» — надзвичайно своєчасним! Можливо, такі багатопланові глибокі праці могли би з’явитися ще у 90-х, якби українці дізналися про ті ж книжки Гійома Боплана «Опис України...» чи Володимира Січинського «Чужинці про Україну» раніше.
Тарас КОМПАНИЧЕНКО, кобзар, один iз редакторів книжки «Війни і мир»:
— «Війни і мир» — гідне продовження серії «Бібліотека газети «День». Проект, сказати б, окрім об’єктивного висвітлення історії, відкриття її невідомих чи маловідомих сторінок, має на меті ще й розкомплексувати наше суспільство, представивши українську минувшину як частину всієї історії старої Європи. Особливо це стосується українсько- польських взаємин, де були конфлікти і трагедії, але були й взаємні культурні проникнення, діалоги... У Вавелі у Кракові зберігається меч Сагайдачного, якого він отримав у нагороду від польського короля за переможну битву під Хотином. Було би добре, якби одного разу той меч привезли до Києво-Могилянської академії, де, власне, лежать останки Петра Конашевича-Сагайдачного. Гетьман був похований біля стін Богоявленського собору, котрий разом iз багатьма могилами більшовики підірвали у 1934 році.
Таку книжку, як «Війни і мир», — добре видану, зі смаком проілюстровану, несоромно подарувати полякам. Адже у Польщі друкують чимало книжок на польсько-українську тематику. Вийшло ряд матеріалів з історії Української Греко-Католицької церкви. Нещодавно у Кракові презентовано збірник Станіслава Радишевського «Польськомовна українська поезія XVI— XVIII cтоліть»...
Я подарував «Війни і мир» польською мовою своїм друзям: українцям Андрієві Любачівському та Мирославові Воргачу з Вроцлава, які, до речі, постійно читають газету «День» в інтернеті, та полякові Антонію Пільху з Кракова. Вони зацікавилися виданням. Кажуть, що воно послужить там для творення позитивного образу українців. Для Антонія Пільха про значущість цієї книжки свідчила, передусім, присвята її пам’яті великому полякові Яцеку Куроню, також передмова головного редактора «Газети Виборчої» Адама Міхніка та слова підтримки і благословення проекту Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара — дуже популярну постать у Польщі. Й, безумовно, статті Збігнєва Бжезинського, Яцека Куроня, інтерв’ю з Єжи Гедройцем, Кшиштофом Зануссі, матеріал про Папу Римського Івана Павла II... Мій друг назвав це видання діалогічним.
Ми маємо болісну спадщину взаємин. І проект «Війни і мир» пропонує будь-то українському чи польському читачам на своїх сторінках відвертий діалог, акцентуючи увагу все-таки на позитиві.
Іван БОКИЙ, народний депутат України:
— Попередні дві книжки «Україна Incognita», «Дві Русі» та нова «Війни і мир» для мене, журналіста за фахом, який цікавиться питаннями історії та культури, дуже цікаві й актуальні. Перш за все, у них вдало знайдено і дотримано співвідношення науковості і популярного викладу. У цьому й полягає новизна видання «Війни і мир». Я читав збірники на українсько-польську тематику, видані у Луцьку та Львові, у Києві за редакцією Володимира Сергійчука. Всі вони, безумовно, важливі в науковому плані. Але книжка «Дня» iз даної проблематики має не тільки науковий, а й суспільний характер. Сказати б, «Війни і мир» — розумний хід для міжнаціонального примирення українців і поляків. Зі статей стає очевидно — уроки історії треба вивчати і будувати подальші відносини на повазі, розумінні й довірі. Таким чином упорядниками та авторами знайдено мудрий компроміс в моральному аспекті.
Леонід КУЦЕНКО, професор кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка, автор статей книжки «Війни і мир»:
— Я на книжку дивлюся як на енциклопедичне видання з українсько-польської проблематики. Тут і література, історія, живопис, музика... Якщо нині говоримо Україна—Росія і Україна—Польща, то слід зазначити, що проблему наших взаємин iз північним сусідом ми осмислили і переосмислили вже десятки разів. А історичне, культурне, духовне співжиття українців iз поляками так і залишається за межами комплексного усвідомлення. Колись, ще на початку 90-х, в Інституті літератури ми проводили конференцію на тему українсько- польських відносин. І тоді це була певним чином подія. Тепер подією стало видання «Війни і мир», бо охопило величезний діапазон матеріалу і неймовірне коло проблем! І ці проблеми автори не розв’язали, а, швидше, поставили їх перед українцями, мовляв, історія може повторюватися, тому історичні уроки треба вивчати. Мені здається, що це тільки початок розмови, розмови цікавої, бо книжка показала, що прохідних матеріалів у ній немає.
Станіслав ПАНТЕЛЮК, головний редактор газети польської діаспори в Україні «Dziennik Kijowsky/Щоденник Київський», один iз літературних редакторів «Війни і мир» польською мовою:
— Найцікавіше працювалося над інтерв’ю з онуком Генріка Сенкевича Юліушем Сенкевичем, в якому було порушено ряд важливих запитань, особливо, що стосується образу Богдана Хмельницького в романі «Вогнем і мечем» та його інтерпретація в однойменному кінофільмі Єжи Гофмана. Також над матеріалом Дмитра Павличка про відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у Варшаві. Я вважаю себе доволі обізнаним в історії, та публікація Юрія Шаповала «Польський шпигун Хрущовський...» стала для мене відкриттям. Певен, той факт, що Микита Хрущов хотів провести нову лінію польсько-українського кордону, щоби Холм, Замость й інші польські міста увійшли до складу тодішнього СРСР — для більшості поляків буде невідомим. Як на мене, достойно з української сторони подано Волинську трагедію 1943 року. Напевно, у когось iз поляків буде інше бачення цієї проблеми, але не можна не визнати послідовність та делікатність у висвітленні теми.
Слід зазначити, що у проекті не відчувається ані надмiрного пафосу, ані націоналістичного фанатизму, натомість — гідність і здоровий патріотизм. Відповідно ця книжка є прикладом для сучасників як вести міжнаціональний діалог. Хочу закінчити висловом екс-президента Чехії Вацлава Гавела, котрий сказав, що історію не можна переписати, але про неї можна і треба говорити правду.
Cергій ЯКОВЕНКО, викладач кафедри філології Національного університету «Києво-Могилянська академія», автор статті книжки «Війни і мир»:
— Третя книжка з серії «Бібліотека газети «День» є, подібно до двох попередніх, черговою спробою осмислити Україну через її власну історію, а передусім через Іншого — зокрема, її найближчого західного сусіда — Польщу. Цей погляд іззовні, такий важливий для нашого національного самоусвідомлення, чи не вперше відбувається на наше замовлення й добровільно толерується — тому що вже не є поглядом ані імперським, ані ворожим. Більше того — свідчить про нагальну нашу потребу підбити рахунки, звести баланс між нами і Заходом, між нами і Сходом.
Як не дивно, книжка виграє від своєї еклектичності. Тут можна знайти науково- популярні, глибоко аналітичні статті з історії польсько- українських політичних (наслідки Люблінської унії 1569 р., доба «визвольних змагань» середини ХVII — початку ХIХ ст.) і культурних взаємин, спроби прояснити болісне для обох народів питання недавньої історії — трагічних подій на Волині 1943 р., а також — дати оцінку нашим прагненням і шляхам здобуття свободи в усьому ХХ столітті й найбільше — в нашому сьогоденні. Настільки цікаву підбірку інформації про найрізноманітніші сфери суспільного співжиття українців і поляків та аналітичних коментарів в якійсь іншій — одній — книжці знайти просто годі, й саме формат інтердисциплінарної монографії й публіцистичний стиль матеріалу заохочує заглибитись навіть у такі проблеми, які самі по собі могли б ніколи й не зацікавити «вузькофахового» читача. Як на мене, вдалою і промовистою є сама назва книги: «війни» — це, загалом, політика, згоди і незгоди, домовленості, непорозуміння, зради і спільні успіхи, а мир — він один, тому що він вічний і неодмінно приходить на зміну війнам, а у вигляді культури постійно присутній в аурі обох народів, навіть незважаючи на політичне протистояння. В полі зору аналітиків культурної взаємодії українців і поляків перебувають перш за все письменники, композитори, історики, видавці та інші культурні діячі ХIХ і ХХ ст. — А.Міцкевич, М.Грушевський, Г.Сенкевич, Дж.Конрад (Ю.Коженьовський), Б.Лепкий, К.Шимановський, Є.Маланюк, Є.Гедройць, С.Лем.
«Війни і мир...» видається актуальною не тільки з огляду на офіційну прив’язку (Рік Польщі в Україні) або надзвичайну цікавість і якість матеріалу: це також погляд у недалеке майбутнє (в тому числі й через минуле) в наш кризовий час, коли Україна стоїть буквально на геополітичному роздоріжжі. «Якщо Україна — це не Росія, то чому не Польща?» — запитує Л.Івшина. Найкраще розкриває нам наше сьогодення одна фраза зі статті О.Пахльовської: «Кордон між Польщею і Україною — це кордон між європейською перспективою та євразійською безперспективністю».
Сергій ШЕВЧУК, народний депутат України:
— Чергова праця «Війни і мир» (дуже сподіваюся, що далеко не остання) серії «Бібліотека газети «День» є логічним завершенням побудови творчого історико-політичного трикутника — від україноцентристської «України Incognita» (2002 р.), східно-векторної «Дві Русі» (2003 р.) та західно-векторної «Війни та мир» (2004 р.). Нагадаю, що минулий рік був проголошений роком Росії в Україні, а нинішній — роком Польщі у нашій державі. За великим рахунком 2004 рік міг стати роком Європи в Україні. Міг стати, однак не став. Проект ЄЕПу, відмова від Євро-Антлантичної інтеграції, сповільнення темпів приєднання України до СОТ, довготерміновий статус сусіда Європейської спільноти є прикрим підсумком незграбного розвороту України від цивілізованої Європи. Книжка «Війни і мир» має, як на мене, чітку мету — зблизити два народи: український, який ще розмірковує куди йому іти, й польський, який зробив 1 травня цього року остаточний крок до європейської співдружності. Шлях до зближення моя землячка-волинянка Лариса Івшина, за чиєю редакцією вийшов цей проект, вибрала складний: не через фантазійно-футуристичні плани «взаємовигідного співробітництва» у XXI столітті, а навпаки, через висвітлення величної правди, мікроскопічного припарування процесу «війни-мир-сусідство» через усвідомлення неминучості взаємозалежності і взаємодопомоги, і головне, переконання читача у європейськості української історії і спільного майбутнього у Європі. Свідченням цього може служити і перелік авторів як українських політиків, письменників та вчених, так і польських Яцека Куроня, Адама Міхніка, Збігнєва Бжезинського. Великий українець Джеймс Мейс зазначав, що «Україна значно більше покалічена від комунізму». Це так. Але тим вагомішим буде результат українців — вийти на чіткий шлях побудови цивілізованої європейської держави. Ми всі, читачі, вдячні упорядникам, авторам за цю чудову працю.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, народний депутат України:
— Я прочитав «Війни і мир» від початку до кінця і зробив це за одну ніч! Досі під враженнями від книжки! У ній автори висвітлюють різні погляди і відстоюють різні позиції, а мені, читачу, дають можливість зробити власний висновок. У виданні подана еволюція українсько-польських стосунків. Iз публікацій стає зрозуміло, що два народи зараз знаходяться на цьому етапі розвитку своїх взаємовідносин, коли не просто потребують один одного, а й прогресу кожного — політичного, економічного, культурного. Поляки щиро зацікавлені у прогресивному демократичному поступу України. Нині вони виступають нашими своєрідними промоуторами у Європейській спільноті. Хочу наголосити, що ця книжка є однією з небагатьох подій на тлі Року Польщі в Україні. Бо виглядає так, що це ніби продовження Року Росії. Упорядники й автори у новому проекті «Дня» наголошують, що Польща для нас — держава найстратегічнішого значення!
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:
— Книжка «Війни і мир», що завершує триптих видань газети «День» про смисли та долю української історії, є незвичайною за задумом та виконанням. Адже вона стосується безпрецедентної за історичною напругою та інтенсивністю подій взаємодії двох протиставлених один одному, але таких близьких за культурою слов’янських народів — українців та поляків. Війни та конфлікти, здавалося б, утворили прірву між Україною і Польщею, але ця прірва завжди заповнювалася міфами від пророцтв козака-віщуна Вернигори, «срібними снами» Юліуша Словацького, кримськими мріями Адама Міцкевича та струмком української поезії в польському літературному романтизмі. Адже на польсько-українському порубіжжі жили люди, з яких ніхто не бажав бути глядачем світової драми, а тільки її актором, люди, які заповнювали проміжок між мрією та реальністю, пригодами, навіть авантюрними. Про це і йдеться в книжці «Війни та мир». У ній також говориться, як Україна та Польща визначали кордони країн, iз якими межували, тобто Криму, Росії, Австро-Угорщини; як обидві країни рятували Європу від військових загроз Османської імперії та російського панування. Розповідає вона і про менталітет народів- сусідів. Ліна Костенко зазначає, що польські вожді, засновники нації, мали прізвища Болеслав I Хоробрий, Болеслав II Сміливий, а в Україні такими прізвищами були названі Володимир Святий, Ярослав Мудрий, в той час, як в Росії поводирями виступали Юрій Долгорукий та Іван Грозний. Отже, у першому випадку — пріоритет військового подвигу, у другому українському випадку — на першому місці святість та знання, і в третьому — довгорукість та загроза. Книжка «Війни і мир» створена висококваліфікованою когортою фахівців, серед яких відомі вчені Ярослав Ісаєвич, Станіслав Кульчицький, Володимир Панченко, Юрій Шаповал, та діячі культури — Ліна Костенко, Юрій Андрухович, Дмитро Павличко. Солідним є і представництво польських інтелектуалів — Збігнєв Бжезинський, Адам Міхнік, Яцек Куронь, Ева Рибалт...
У польському замку в Кракові у Вавелі зберігається меч-«щербанець» Болеслава II Сміливого. За легендою король вищербив його об Золоті ворота Києва. Але у цьому замку і зберігається золотий меч Петра Конашевича-Сагайдачного, що його подарував йому польський король Владислав за переможну битву під Хотином. Мирне співіснування цих двох лицарських мечів під одним європейським дахом Кракова ніби символізує долі України та Польщі.
ВІД РЕДАКЦІЇ: Незабаром книжку «Війни і мир» можна буде придбати у книгарнях Варшави і Кракова.
