Повернення до книжок — своєрідна подорож у часі, у своє минуле (бо це вже хтось пережив до тебе, — як писала Ліна Костенко), зрештою, углиб себе... Власне, так вважають наші сьогоднішні експерти. Тож їхній TOP-3/5 видань, до яких вони повертаються.
Тарас ПРОХАСЬКО, письменник:
— Дедалі більше надаю перевагу есеїстиці. Із останніх потрясінь — книжка про Чехію — «Ѓоттленд» Магіуша Шиѓела. Вона вразила своїм підходом — як можна вибудувати погляд на країну через людські історії. Також із великим задоволенням прочитав книжку «Інший світ. Совєтські записки» Ѓустава Герлінѓа-Ѓрудзінського. Це — вражаюча оповідь про сталінські табори. Крім того, завжди люблю читати — для настрою — улюбленого Чеслава Мілоша, Ігоря Померанцева, чиї твори є своєрідним тренінгом для роздумів. Читання для мене — щоденна потреба. Часто я повертаюся до книжок: взяв котрусь в руки, не сподобалася, відклав, а потім спохватився. Є й такі, які читаю потрохи кожного дня. Наприклад, Монтеня. Час від часу полюбляю погортати мандрівні нотатки «Дорогою на Бадабаг» Анджея Стасюка. Вони для мене дивовижні у тому сенсі, що місця, про які автор пише, насправді мало відрізняються одне від одного. Проте письменник привабливо їх описує, «витягуючи» звідтіля найголовніше.
Ще подобається Сергій Довлатов. Віднедавна маю його чотиритомник. Можу по оповіданню читати щодня-щодва-щотри дні.
Чи для читання мені потрібен настрій? По-різному. З одного боку, часто беру якусь книжку, наперед знаючи, чого хочу досягнути. А буває, не знаю. Тоді пробую, шукаю.
Чи я би порадив читачам «Дня» прочитати Тараса Прохаська? Правду кажучи, так. Це — не найгірша література.
Я багато думаю про речі, пов’язані з духом і душею. Але чи є це ознакою моєї духовності? Біблію читав фрагментарно. Я ніколи не почував себе знавцем цієї літератури. Але мені подобається перечитувати Житія святих. Дуже люблю книжки батьків Церкви. Особливо довіряю Августинові.
Андрій МОСЮКОВСЬКИЙ, фотограф гурту Тартак:
— У школі я практично не читав. А вже під час навчання в духовній семінарії читати доводилося багато. Звісно, це — богословська, філософська література. Зокрема, Біблія. Деякі уривки зі Святого Письма потрібно було знати напам’ять. Коли професор цікаво викладав свій предмет, відповідно, ми, семінаристи, брали активну участь в лекції. Якщо — ні, я читав на них художні твори. Потім так само робив, будучи студентом юридичного факультету.
Нещодавно думав про те, щоб переглянути Біблію, яка є дуже енерго- та смислоємкою книгою. Особливо Старий Заповіт. У ньому — багато цікавих історій, тим більше, коли тепер за плечима маю певний життєвий і духовний досвід. Є можливість розгледіти зміст з абсолютно не заангажованої точки зору.
Насправді книжок, які можу перечитувати по кілька разів, не так багато. Крім Біблії, Паоло Коельйо, наприклад. Пригадую часи, коли у книгарнях запитував про твори автора, менеджери стинали плечима, мовляв, не знаємо такого. Доводилося його шукати в інтернеті. Згодом на нього в Україні був такий бум! Так от, сюжети творів Паоло Коельйо часто перегукуються з біблійними. Приміром, у «П’ятій горі» йдеться про пророка Іллю. Власне, письменник домислив його історію, адже у Святому Письмі про Іллю сказано небагато.
Колись мені дуже подобався Любко Дереш. Тоді, коли він друкувався в журналі «Четвер». «Культ» мені видався дуже цікавим. Тим більше, що там згадувалося про старий Львів. Деякий час я жив у місті Лева. Сентимент. У певних книжках кожен знаходить себе. Просто люди дуже однакові, тому й історії подібні.
Також я читаю книжки своїм дітям — майже п’ятирічному Данилу і майже чотирирічній Мартусі. Моя донька має звичку засинати з книжкою. Хоч як це дивно, довший час вона засинала із... англомовною Біблією. Подумати тільки: дрібний шрифт, без малюнків, у м’якій політурці, а те видання їй сподобалося. Зараз вона звертає більше уваги на гарно ілюстровані книжки. Я ж полюбляю читати дітлахам українські народні казки — про Котигорошка, про Рукавичку... Буває й так, що вони переглядають малюнки, а я розповідаю казку у власній інтерпретації, дещо змінюючи сюжет. Прагну, щоб малеча багато чим цікавилася.
Якщо хочеш те, що не мав ніколи, то роби те, чого раніше не робив. Не пам’ятаю, звідки цей вислів, що мені сподобався. Не дуже живу цитатами. Та деякі виписую з книжок у собі в блокнот.
ФОЗЗІ, гурт ТНМК:
— Зараз читаю сагу Джорджа Мартіна «Гра престолів». Це — дуже якісне фентезі. Не можу відірватися. Нових авторів «освоюю» мало. Зазвичай по колу перечитую знайоме. Повертаюся до всіх своїх улюблених книжок — приблизно раз на два-три роки. Особливо люблю «Темну вежу» Стівена Кінга.
Мені найкраще читається перед сном — це дає змогу переключитися від справ дня, що минає. Кілька розділів — і вже на сон тягне.
Що сам пишу? Те саме, що й у своїх попередніх книжках. (Як відомо, Фоззі — автор книжок «Ели воду из-под крана» та «Winter Sport». — Ред.). Чи рекомендуватиму свої книжки читачам «Дня»?.. Це — нескромно. Краще порекомендую твори Кінга, Воннегута, Токарєва, О. Генрі, Іскандера.
Гадаю, з віком мої смаки не змінюються. Скоріше вдосконалюються.
