«Може, є і диявольська література, і література ніяка, і недолітература, і паралітература. Але облишаю цю стару, натоптану розумовим ганчір’ям гарбу класифікаційного маразму критикам, що живляться письменницькими соками. Скаржаться на відсутність великих полотен, епічного срібла і золота поезії. Та, може, ви просто не бачите їх, недоаристрахи і недозоїли, засліплені власними амбіціями, від яких — в ідеалі — повинні бути вільними? Але що, зрештою, значать ці лементи критиків на тій межі, за якою починається велике письменницьке сходження на холодні вершини?..»
Ось такий вийшов чималенький вступ-епіграф. Так міркує головний герой роману Степана Процюка «Жертвопринесення» (2007) — одного з багатьох творів сучасної української літератури про мерзенно-злиденне скніння письменників.
Саме цього героя — залишеного дружиною та коханкою, перетвореного на парію на роботі й у творчих колах, — я згадував, спостерігаючи за єдиною в Україні літературною дефілядою: церемонією нагородження лауреатів Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Який відбувся вже удванадцяте.
Дивна річ — усього лише дванадцять років. Хіба це багато? На дев’ять років менше за термін написання «Людської комедії» Оноре де Бальзаком, який страждав на комплекс меншовартості та приписував до свого прізвища шляхетську часточку «де»... Проте за ці роки багато чого змінилося. Якщо дванадцять років тому кожного новоявленого українського письменника, який не був герметичний, а відкривався масам, що стрімко неписьменнішали, одна частина літературного істеблішменту завзято опльовувала, а інша за цим із захватом, вартим Гічкока, спостерігала, — то нині поява нового автора вже аж ніяк не подія, а просто факт; книжки ж, які можна було б означити як події, з’являються вкрай рідко, і для цього істеблішмент вкупі із саркастично змальованими Процюком критиками й украй знеписьменілою масою мусять таки прочитати те, що must read. Таким чином, літературний процес зриває фігові листочки колишніх заслуг із деяких хижаків і мастодонтів від письменства, а новачки на певний час потрапляють на «олімп» (у лапках і з маленької, бо й правда соромно називати куцу дрібку слави сучасного письмака Олімпом...).
Варто зауважити, що молодше покоління української літератури оцінює наявний стан гранично реалістично:
Що таке епатаж задля доведення правоти?
Це удар, від якого розривається його барабанний пластик
і поет помирає, але слухачі підносять до вуст склянку води.
Вони — третя щока після підставлених обох власних.
Це — з останньої книжки Павла Коробчука, виданої минулого року видавництвом «Ярославів Вал», яке саме по собі ілюструє новітню тенденцію сучасного літературного процесу в Україні — інституціональний синкретизм.
Це блискуче продемонструвала і чергова церемонія нагородження лауреатів від «Коронації»: серед тих, хто нагороджував, були представники бізнесу, митці й чиновники; певна плутанина із соціальними статусами спостерігалася й серед нагороджуваних. Диплом здобула, наприклад, співачка Тоня Матвієнко (за дитячу п’єсу), а шоумен, заслужений «довгоносик» Віктор Андрієнко посів перше місце в номінації «Кіносценарії для дітей».
Власне, я не випадково назвав «коронаційну» церемонію єдиним в Україні справжнім літературним дефіле. Бо, хоч конкурсів та ярмарків у нас вистачає, літературний захід у вечірніх сукнях і смокінгах, із залученням зірок шоу-бізнесу (цього разу грали-співали Ілларія, Едуард Романюта, «Гайдамаки» та інші) і з червоною, мов у прохолодних і незабутніх Каннах, доріжкою — один-єдиний.
Отже, лауреати. Головна інтрига, яка тримає докупи всіх гостей і журналістів церемонії аж до кінця заходу (цілі три години!) — переможці в номінації «Романи». Цього року першу премію одержала відома на Прикарпатті поетеса Ольга Слоньовська. Її роман, напевно, навіяний сумним шедевром Пікассо, бо називається «Уві сні і наяву, або Дівчинка на кулі». На другому місці опинилася черкащанка Зінаїда Луценко, а на третьому — добре відома українським читачам двомовна Міла Іванцова. Її новий роман називається «Гра в паралельне читання». На своїй сторінці у Фейсбук новоспечена лауреатка зізналася, що одразу після нагородження отримала пропозиції від трьох видавців. Усім би так!
Є відомі імена й серед дипломантів — Олександр Гаврош і Марина Соколян. Минулого року Гаврош уже одержував перше місце в номінації «П’єси для дітей», а 2007 року йому дісталося друге місце в номінації «П’єси» за «Ромео і Жасмин» — твір, який уже другий рік поспіль успішно кочує театрами України. А для Марини Соколян це вже третій диплом від «Коронації».
Номінація дитячої прози подарувала приємний сюрприз у вигляді перемоги Галини Вдовиченко, відомої передусім як дорослий автор і багаторічний лауреат «Коронації». Утім, перше місце львів’янці пані Галині, яка завжди їсть лише по пів’яблука (жарт), довелося ділити з харків’янином Валентином Бердтом, який вважає, що «Все починається в тринадцять» (назва твору), — ну то й що ж, це кому як пощастить. Зауважу також, що славний у спілчанських колах Олег Чорногуз одержав лише диплом.
Диплом у номінації «Кіносценарії» одержав також Ярослав Яріш, який мешкає на Львівщині й пише цікаві історичні романи. Перша премія залишилася в Києві у відомого режисера Надії Кошман (сценарій, за яким постане її новий фільм, має інфантильну назву «Джульєтта»), другу поділили між собою Вінниця (режисерка Наталка Доляк, за освітою — актриса театру ляльок) і Луганськ (Ілля Книш).
Найкращий кіносценарій для дітей, як уже зазначалося, написав Віктор Андрієнко у співавторстві з Ігорем Письменним.
Сюрпризи тривали. Лауреат премій ім. О. Гончара й видавництва «Смолоскип», нині модний та водночас дуже юний поет Мирослав Лаюк раптом «засвітився» як драматург: його п’єса з вишуканою назвою «Житіє Діогена Коринфського і Пінзеля Бучацького» виборола третє місце у відповідній номінації. Перше здобула також добре відома і не раз «коронована» Надія Симчич із текстом «Кінець епохи вишневих садів». Друге місце посів сценарист із поважним послужним списком, Василь Босович.
Анна Багряна — добра знайома «Коронації», нині закордонна українська письменниця — одержала диплом у номінації «П’єси для дітей». Із розмови з нею дізнався, що одна з її дитячих п’єс нині з успіхом іде в Скоп’є. А першу премію (і єдину — другої та третьої цього разу не присуджували) дали киянці Катерині Цимбаліст за п’єсу «Лісова царівна і Зорегляд».
Тенденція переходу «із журі — в лауреати», майже як із варягів у греки, відобразилася в номінації «Пісенна лірика». Добре пам’ятаю, як кілька років тому в Театрі ім. І. Франка відбулася вперше ця номінація. Як Анатолій Матвійчук розповідав, наскільки необхідні сучасній українській естраді професійно написані тексти. Золоті слова... Нині Анатолій Миколайович — народний артист здобув перше місце від «Коронації». Ну, хто ж писатиме краще від метра! А на другій сходинці опинився Ігор Жук, двомовний поет, бард, фотограф, а також чоловік Ірен Роздобудько. Напевно, саме талановита й чарівна дружина надихає Ігоря на прекрасні пісні. Серед дипломантів згадаю також колишню переможницю в номінації «Романи» Марію Влад. А для дітей найкращі пісні склав відомий київський бард В’ячеслав Кукоба.
Андрія Кокотюху, мабуть, найпліднішого гостросюжетника України, нагородили за «найкращий історико-патріотичний твір». Відверто кажучи, це формулювання викликає ще більші побоювання, ніж попереднє. Пише собі людина детективи, нікого не чіпає, і раптом — патріотизм, який у наших умовах межує мало не з тероризмом! Роман називається «Червоний», майже як в Орхана Памука. Залишається хіба додати, що це вже 11-та коронаційна відзнака Андрія.
У галузі мандрів винагородили, зрозуміло, Максима Кідрука. Та й хто, крім нього, краще напише про подорож до Мексики, Перу чи Анголи? Утім, жанр це складний, бо купують такі книжки ті, хто сам не мандрує, а таких меншість. Отже, роман-подорож має бути максимально інтелектуалізованим, як, скажімо, у Сейса Ноотебоома («Кружна дорога до Сантьяго» — мандрівка північною Іспанією), Жана-Люка Утерса («Листи з пласкої землі» — розповіді про бельгійську Фландрію) чи Мішеля Уельбека («Острів Ланзарот» — про однойменний шматок суші), щоби читач також відчув себе розумником, з яким ведуть ѓрунтовну розмову.
Видавці цього року обрали роман запорізького журналіста і барда Валентина Терлецького «Хмарочос». З огляду на попередній досвід, мабуть, на роман чекає великий успіх. Минулого року видавці відзначили «Ключі від ліфта» Міли Іванцової. Відтоді роман вийшов чималим накладом і з великим успіхом і в Україні, і в Росії.
Отакою була дванадцята церемонія нагородження лауреатів «Коронації слова». Майже бездоганно. І з сюрпризами.
