Хто над чим нині працює і що останнім часом з’явилося друком, чим можна — коли не похвалитися, то поділитися? З таким запитанням я звернулася до кількох досить активних українських письменників, котрі не забувають про своє покликання, незважаючи ні на які кризи.
Розпочнімо з поетеси й прозаїка Оксани ЛУЦИШИНОЇ, яка нині мешкає і працює у США, та львів’янина Івана ЛУЧУКА.
Оксана ЛУЦИШИНА:
— Афіни: так називається місто у штаті Джорджія, де я зараз мешкаю і навчаюся. Я про себе називаю їх «несправжні Афіни», хоча це, мабуть, несправедливо: які ж вони несправжні, коли я там живу, а у «справжніх» ніколи не була? Вивчаю літературу і літературознавство, зокрема, Бруно Шульца і Вальтера Беньяміна. Літературу ж і викладаю (взагалі — яку попросять, а наразі — американську сучасну, так звану «етнічну», тобто писану представниками різних етнічних груп; але ж у США інакших, неетнічних, якось і немає...). Ніколи би не подумала, що колись викладатиму американським студентам їхню ж літературу. Але це цікаво: так я хоч перебуваю в курсі сучасних тенденцій, щось знаю про тутешній, з дозволу сказати, «літпроцес» — неохопний і велетенський.
Пишу всяке: вірші, прозу. Вірші писати легше, бо це жанр короткий, а прозу я пишу довго і ще довше вилежую, тому публікую мало і неохоче. Найсвіжіша прозова публікація — «Український журнал» (який виходить, до речі, у Чехії), перше число за 2010 рік. Писати доводиться між семінарами, бо часу обмаль — але я вже звикла: ношу із собою ноутбук.
В Україні намагаюся бувати щороку: цього разу сподіваюся приїхати на Форум видавців до Львова. Маю готову книжку віршів, яку залишилося тільки видати. Із прозовими рукописами складніше. Якщо поезія — це спалахи, одкровення, то проза для мене — це велетенська головоломка, причому стереометрична, просторова, не двовимірна. Скласти її докупи — це безліч часу і зусиль. Але я не здаюся...
Іван ЛУЧУК:
— Минулого 2009 року вийшли: поетична збірка «Нове та давнє», книжечка для дітей «Грайлива абетка», спільна з Назаром Гончарем паліндромна книжка (моя частина — «Велес — се лев», Назарова — «Не здуру ѓуру дзен»). У моєму впорядкуванні в серії моїх поетичних антологій з’явилися: антологія української поезії ХХ століття «Дивоовид» (2007), антологія української любовної лірики кінця ХІХ — початку ХХІ століття «Літургія кохання» (2008), антологія української поезії для дітей «Зелене Око: 1001 вірш» (2008), антологія «Вертоград: Українське поетичне тисячоліття» (2009). Готові до друку антологія сербської поезії для дітей у переспівах Оксани Сенатович «Кошеня в кишені» та антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука «Ластівка з Лужиці» (спільно з Тарасом Лучуком). Вийшла антологія української еротичної поезії «Біла книга кохання» (спільно з Вікторією Стах). Підготував книгу-пастиш «Історія світової поезії» (виходить цьогоріч), книжки літературної критики й есеїстики «Дикі думи» й «Літературний джаз», збірник есеїв, прози та драматургії у власних інтерпретаціях «Фрагменти балканської мозаїки», готую книгу перекладів, версій, переспівів і варіацій «Позичена дримба». Працюю над докторською дисертацією «Мистецтво поетичне в дискурсі української лірики та письменницької критики». Своєрідною підготовкою до книжкового оформлення дисертаційного дослідження мають бути чотири мої антології (поетичні — від слова поетика): «Ars poetica: Українська лірика про мистецтво поетичне», «Мистецтво поетичне: Хрестоматія літературної критики й есеїстики про поезію», «пойетіке техне: Хрестоматія літературознавчої думки про поезію» й «Українські літературні маніфести». Та ще й багато іншого і вийшло, і заплановано.
