Днями в Центрі польських та європейських студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» було презентовано український переклад антології польської політичної думки про Україну та українців під назвою «Ми не українофіли». У Польщі цю книжку було вперше видано 2002 року і, зважаючи на успіх, перевидано 2008-го.
В антології «Ми не українофіли» зібрані тексти тих авторів, які не мали антиукраїнських упереджень, а у своїх працях намагалися знайти шляхи вирішення польсько-українських конфліктів та схилити читача до спроби зрозуміти аргументи української сторони. Тексти розміщено по розділах відповідно до періодів, у які жили і писали їхні автори. Спочатку йде аналіз українського питання у статтях авторів середини XIX — початку XX століть, далі — письменників і публіцистів драматичного для наших стосунків міжвоєнного періоду.
Один із упорядників, голова делегації Європейського парламенту в Комітеті парламентської співпраці «ЄС-Україна» Павел КОВАЛЬ, сказав на презентації, що тексти до збірки вибирались так, щоб це була жива історія з багатими емоціями. Він зізнався, що назва книги «Ми не українофіли» звучить парадоксально і є свого роду способом заангажування Польщі Україною. На його думку, потрібно й третє видання книжки, у якому слід подати дебати щодо східної політики Польщі.
Кандидат історичних наук, завідувач відділу джерел із історії України XIX — початку XX стст. Інституту української археографії і джерелознавства НАН України Ігор ГИРИЧ вважає досить своєчасним і корисним вихід цієї збірки українською мовою для людей, у яких виникають питання ставлення Польщі до України як в історичній перспективі, так і в сьогоденні. Разом з тим він зауважив, що польський досвід відношення до України є більш позитивним, ніж відношення росіян до українців, зокрема у плані визнання державності нашої країни.
Доктор історичних наук, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету Ігор ІЛЬЮШИН вважає, що було б корисно, аби більше українців почитали цю книжку, що є прикладом того, як поляки подолали ксенофобію і шовінізм по відношенню до українців. За його словами, ця збірка є внутрішньопольським діалогом і вона не була спрямована на українського читача, не мала за мету когось переконати.
На думку політолога, журналіста Миколи РЯБЧУКА, цій антології можна було б дати дещо іншу назву, наприклад: «Не тому, що ми українофіли». Він вважає, що корисним було б мати антологію тих авторів, хто інакше думав, а заодно й антологію української політичної думки про Польщу й поляків. Рябчук також зауважив: «Мене шкребе, що ми маємо чимало подібних книжок, але, на жаль, вони не просочуються на рівень суспільства».
