Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Можливість прочитати світ по-новому

Темою чергової вечірньої лекції у Книгарні «Є» цього разу став активний відпочинок та подорожі
27 липня, 2012 - 00:00
БАРОКОВИЙ ЧЕРНІГІВ — ОДНЕ З НАЙПРИВАБЛИВІШИХ УКРАЇНСЬКИХ МІСТ ДЛЯ ПОДОРОЖЕЙ / ФОТО ВІКТОРА КОШМАЛА

Відомий мандрівник Олександр Чебан розповів аудиторії про те, як кожну мандрівку робити ідейною, у будь-якій місцевості шукати те, чого не можна прочитати у «Вікіпедії», а також про звичку українців жити у чотирьох стінах і загальне небажання всебічно розширювати світогляд.

Зараз багато говорять про відсутність жанру тревелогів в українській літературі. Проте блог Олександра Чебана на «LiveJournal» можна справедливо назвати великою енциклопедією подорожей з порадами, враженнями, історіями, фоторепортажами. Ще у студентські роки він об’їхав чи не всю Україну, а згодом вирішив нанести на свою туристичну карту країни Європи, Південної Азії, Америки. Він відкрив декілька Венецій у Китаї, неодноразово ночував у наметі під Стоунхенджем і шукав незвичайні кольорові будинки у Буенос-Айресі, Зальцбурзі, Дубліні, Стамбулі, Гданську, Портрі, Жироні і шведській Сигтуні. До речі, за професією Олександр дитячий лікар, а мандрівки вважає звичайним хобі та стилем життя.

— Для мене подорожі — це нагода відкрити щось незвичайне, особливе не лише у країнах, які відвідую, а перш за все — у собі. Вони надихають мене на творчість, на потребу бачити більше, мислити і розвиватися. Завдяки їм я зрозумів, що головне у житті — це враження. — розповідає Олександр, — Кожна подорож — це маленька історія, яка часто потребує продовження. Часто я повертаюсь до тих місць, де бував раніше, аби побачити, як вони змінюються. У подорожах — головне пошук. Я майже ніколи не подорожую просто так, для кожної мандрівки шукаю підґрунтя. На приклад, після перегляду фільму Форда Френсіса «Апокаліпсис сьогодні» я вирішив помандрувати тими місцями, де він знімався — від столиці В’єтнаму до столиці Камбоджі. Такі от приводи чи платформи роблять подорожі змістовнішими, наповненішими. Ще одна моя порада — ніколи не дивіться в Інтернеті фото тих місцевостей, до яких плануєте їхати, адже це зіпсує майбутнє живе враження. Проте завжди намагайтеся якнайбільше про них читати.

Декілька тижнів тому Олександр запитав відвідувачів свого блогу: чому українці так мало подорожують? Відповіли більше двох тисяч респондентів. Цікаво, що головними причинами небажання подорожувати виявилися незнання іноземних мов та фінансовий фактор. Люди вважають, що подорожі — це дорого. Але Олександр запевняє, що обмежені фінансові можливості роблять подорожі цікавішими, вартіснішими і екстримальнішими. І хоча візовий режим до багатьох країн і совкова звичка звужувати власний простір тиснуть на українців, але найбільше голосів у опитування Олександра набрав пункт «Небажання пізнавати щось нове.

Серед сотень подорожей найвагомішими для Олександра стали відвідання місць із емоційно важкою атмосферою — Освенціму і концтабору, створеного за часів режиму Пол Пота у Камбоджі. Мандрівник вважає, що вони не повинні бути музеями, а місцями для переосмислення історії людства, усвідомлення себе серед неї.

Олександр Чебан радо ділиться своїм туристичним досвідом і каже, що ніколи не продаватиме секрети вдалих мандрівок. Подорожі завжди залишаться для нього можливістю по-новому прочитати світ.

Юлія ЯРУЧИК, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: