Президент Львівського форуму видавців Олександра Коваль — частий гість «Дня». Одне з інтерв’ю із нею було на тему дитячого читання. Тоді пані Олександра, зокрема, говорила про залучення «зірок» до пропаганди читання. Ефективність програми полягає в тому, що у певному віці діти налаштовані антагоністично до своїх батьків і готові наслідувати кумирів. Якщо в цей момент кумир подасть їм сигнал: «Чувак, роби як я — читай, — і теж станеш крутим!» — це, звичайно, спрацьовує, коли робиться щиро й переконливо. Тож напередодні цьогорічного Форуму видавців у популярних українських музикантів запитуємо: що вони читають?
Юрко ЖУРАВЕЛЬ, лідер гурту «Оt Vinta»:
— Про усі новини — політичні чи музичні — дізнаюся з інтернету. Торік цілеспрямовано читав книжки з історії України, зокрема — про добу гетьмана Мазепи. Справа в тому, що наш громадський рух «Не будь байдужим!» дав мені відповідальне завдання: створити дитячу книжку про гетьмана. За допомогою коміксів (я за фахом — вчитель початкових класів, основ дизайну та малювання) і короткого історичного нарису потрібно було розповісти про цю постать. Книжка має назву — «Мазепа. Крок до правди». Як відомо, у 2009-му виповнилося 370 років із дня народження Івана Мазепи та 300 років Полтавської битви.
Я стільки опрацював літератури, що одного дня здавалося, що знаю про гетьмана все, а наступного, що насправді знаю дуже мало. Це — постать, масштаб якої вражає. Дипломат. Поліглот. Євроінтегратор (говорячи сучасною мовою). Мені хотілося донести про Мазепу дітям ось що: українці мають своїх героїв! Візьмімо хоча б той факт, що за часів його гетьманування Києво-Могилянський колегіум став академією, а спудеї після закінчення цього вишу продовжували навчання в Польщі, Голландії, Німеччині... Тобто на той час Петро І тільки прагнув прорубувати вікно в Європу, а Україна там була — ментально, культурно, економічно... У цій книжці я намагався показати історичну правду, тому що наразі в Україні відчувається брак історичного матеріалу, пов’язаного з Полтавською битвою, не говорячи вже про книжки для дітей на цю тему.
РОСАВА:
— Читання входить у мій щоденний розпорядок. Я стала більше читати, будучи ще студенткою (Росава закінчила Інститут міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Т. Г.Шевченка. — Ред.). На це було й є багато часу, оскільки телевізор майже не дивлюся, за винятком кількох каналів.
Я надаю перевагу філософським та історичним (звичайно, не без сюжету) творам. Настільна книжка — Сенека «Моральні листи до Луцилія». Коли у мене виникають запитання щодо страхів чи самопізнання, прийняття правильних рішень, у ній знаходжу відповіді. Також люблю малу прозу українських письменників першої половини ХХ століття. Наприклад, «Valse melancolique» Ольги Кобилянської. Це — романтико-трагічна історія про три дівочі долі. Люблю Мілана Кундеру і Генрі Міллера. Люблю повертатися до «Історії Європи» Нормана Дейвіса. Час від часу відкриваю «Українську міфологію» Валерія Войновича.
Паралельно читаю «Цілющі звуки...» Джонатана Голдмана. Мене як співачку не могла не зацікавити книжка про силу звукотерапії. У Святому Письмі написано, що на початку було Слово... А слово — це найперше звук. Відповідно захоплююче дізнаватися про силу та енергетику звуку, його вплив на людське здоров’я і самопочуття...
Іноді цілеспрямовано заходжу до книгарень — щоби придбати певну книжку-дві, а часом — аби просто переглянути новинки, і тоді книжки купую під настрій. Англомовну літературу здебільшого передають із-за кордону друзі, оскільки тут дуже бідний вибір.
Молодим людям пораджу читати якомога більше. Це — розвиває уяву, відкриває багатющий світ людських стосунків, спонукає до роздумів, підводить до важливих узагальнень і висновків...
ДІЛЯ (Едуард ПРИСТУПА):
— Знаходити час для читання — дуже просто: багато поїздок і подорожей, тому в поїзді або літаку якраз читаю. Дилема вибору: подивитися телевізор чи засісти за книжку, переді мною не стоїть. Вже шість років як у мене вдома немає телевізора — у 2004 році відмовився від нього. Мої друзі можуть це засвідчити.
Щодо літературних жанрів, то я — «всеїдний»: психологія, філософія, історія, детектив... Наприклад, зараз читаю Олександра Знойка «Міфи київської землі та події стародавні» й Ярослава Боровського «Світогляд давніх киян». Нещодавно я прочитав останню книжку Євгена Гришковця «Америка». Він говорить про те, що ми дуже багато знаємо про Америку і дуже мало — про рідну землю.
Настільних книг у мене дві — останній альбом Майкла Джексона «This is it» та Універсальний словник української мови. Я народився і виріс у Харкові, де десять років тому, що називається, «нормальні» пацани українську не вивчали. То ж тепер доводиться заглядати у словник: пригадати якесь слово, подивитися синоніми-антоніми...
Поки я навчався в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв на факультеті режисури театральних вистав та масових видовищ, придбав таку велику кількість книжок, що досі їх читаю. Останнім часом все, що купував, це були твори сучасних українських письменників: Ірени Карпи, Любка Дереша, Сергія Жадана, Юрка Покальчука, Юрія Андруховича, Артема Чеха...
Іван ЛЕНЬО, акордеоніст та клавішник гурту «Гайдамаки»:
— Читаю переважно в дорозі — під час переїздів та перельотів. Останнім часом звернувся до Федора Достоєвського, зокрема до його «Братів Карамазових». Власне, до цього письменника завжди приємно звертатися. Перед тим прочитав товстелезну книжку «Приватна колекція», видану у Львові невеликим накладом. До неї увійшли оповідання та есеїстика кількох десятків сучасних українських письменників. Виділити когось — складно, оскільки всі — різні. Та все ж спробую. Сподобалися доробки Галини Пагутяк, Юрка Винничука, Володимира Даниленка... Я взагалі люблю читати сучасних українських письменників, зокрема, Сергія Жадана, Юрка Андруховича, а особливо Василя Кожелянка. Останній описував омріяну Україну, тобто таку, яка вона мала би бути. І в кожного, хто любить цю землю, бачення Батьківщини співпало з письменницьким.
Не хочу виглядати нескромно, але не уявляю, як можна не читати. Якби зараз задався ціллю перечислити прочитані за останній рік книжки, нарахував би 30—40 найменувань. Раніше купував книжки на столичному книжковому ринку «Петрівка». А вже років із п’ять читаю електронну книжку, в яку можна завантажити багато книжок. Дуже зручно, особливо — в дорозі.
Читати треба. В українців перерваний зв’язок поколінь, а значить — і передача досвіду. А мудрі книжки певною мірою можуть це компенсувати.
