Опальний російський олігарх Михайло Ходорковський втік із в’язниці та пробирається на схід степами Забайкалля. Уявляєте? Власне, можна не уявляти, а прочитати про це в книжці «Змова мавп» загадкової російської авторки, що ховається під псевдонімом Тіна Шамрай. Книжку видано в Празі та надруковано в Києві.
«Змова мавп» — не просто пригодницько-політична «альтернативна історія». У книжці на майже сімсот сторінок є місце й стилю, й думці, але, звісно, головне, чим вона приверне увагу читачів, — це сюжет. Якщо бути точним, ім’я Ходорковського тут не згадується, головний герой залишається безіменним, час від часу вигадуючи собі імена несправжні. Але кожен, хто має бодай мінімальне уявлення про події в Росії останнього десятиліття, відразу здогадається, про кого мова.
Отже, сюжет. Він водночас дивакуватий, карколомний і правдоподібний, ніби в якомусь французькому фільмі сімдесятих років. В’язня-олігарха етапують з тюрми до прокуратури нібито на перегляд справи. Дорогою спецслужби вирішують зробити йому загадковий «сюрприз»: забирають «зека №1» і конвоїрів під своє командування, відвозять автобусами в глухе місце (назва якого, як і більшість інших географічних імен цієї книжки, українському читачеві мало що скаже), колять і його, і «вертухаїв» якоюсь присипляючо-психотропною речовиною, залишають посеред степу у відкритому і непомітно зіпсутому мікроавтобусі, самі швидко зникають — і гинуть в автокатастрофі. Коли наш герой приходить до тями, конвоїри ще перебувають непритомними, він навіть вирішує, що вони мертві, й тікає подалі від місця пригоди, не знаючи, що робити далі, але не бажаючи бути звинуваченим у вбивстві. Весь подальший текст змальовує пересування втікача степами, лісами, селами й містами. Завдяки допомозі випадкових людей (дехто з котрих, до речі, впізнає екс-мільярдера та помагає йому в порядку стихійної непокори) та нехлюйству путінських силовиків йому раз за разом вдається вислизнути з рук переслідувачів. Так він дістається до самого Тихого океану, і тоді, за сприяння місцевого правозахисника... А що було далі, варто прочитати у «Змові мавп».
Можна уявити, як більш політизована і менш літературоцентрична частина публіки обговорюватиме, наскільки могла така історія статися насправді. Хтозна, як там воно з точки зору політико-кланових розкладів, а от з огляду на, так би мовити, «духовну логіку» розвитку багатьох пострадянських країн — запросто. Адже більшість жителів новітніх квазі-тираній, хоч і мовчазна, проте й щиро старатися заради начальства без особливих матеріальних стимулів зовсім не збирається. І пройти всі залізні заслони таких суспільств небезпечно, але просто, так само, як, наприклад, купити зброю у військовій частині.
Але реальність — реальністю, а література — літературою. Одна з цікавинок книжки полягає в тому, що вона показує ту Росію, котру ми дуже мало знаємо. Особливо це стосується читачів віком до сорока років, котрі фактично більшу частину життя прожили за часів незалежності. Що географічно являла собою Росія-зображення і Росія-текст для українців останні двадцять років? Передусім — Москва, трохи Петербурга, трохи «центрально-чорноземної» частини (тієї, де досі можна почути українську мову та живе багато родичів) — і загалом усе. Інша Росія, романтичні для східноєвропейця (в тому числі, підозрюю, і для жителів західної частини РФ) Сибір, тайга, тундра, Байкал, Алтай, Далекий Схід і т.п., лишилися загалом поза кадром і поза сторінкою. Або на сторінках радянських пригодницьких книжок, які сьогодні читають уже не так багато, як раніше. В цьому сенсі історія про опозиційного олігарха в бігах перебуває в одному смисловому полі з книжкою «Мурзук» Віталія Біанкі про пригоди рисі, яка воювала з людьми, живучи то в тайзі, то в містах. «Змова мавп» дає нам змогу побачити незвичні краєвиди азійської частини Росії, специфічний побут тамтешніх людей, почути їхню мову. Відчути атмосферу тамтешніх міст, що перебувають частково на краю, а частково вже всередині китайської експансії. Дізнатися про незнайомі реалії, як-от про купи кинутих поламаних автомобілів уздовж трас. Або усвідомити, як відстань у понад сімсот кілометрів може позначатися словом «недалеко». В цьому сенсі пригодницька книжка долучає до незнаних краєвидів історію.
І ще одна цікавинка «Змови мавп» певною мірою пов’язана з географією. Це чи не перше в російській літературі (жартую) толерантне зображення українця. Втікач-«Ходорковський», кілька днів перебувши в селі в одному домі, де його не впізнали, випадково знайомиться з хазяїном невеликої фірми вантажних перевезень Анатолієм, і той з першого погляду впізнає, хто перед ним такий. Анатолій Саєнко — українець, навчався в Харкові, й він нав’язується олігарху в помічники-покровителі. На відміну від нього, Саєнко добре орієнтується в практичному житті, служив в армії, пройшов війну в Афганістані, постійно рятує його і постає таким собі «старшим братом». Цікаво, що говорячи переважно суржиком або ламаною російською, час від часу цей персонаж переходить на дуже навіть непогану українську, тож навіть авторський псевдонім Шамрай починає виглядати невипадковим. А втім, у чому авторка не відійшла від традицій національних стереотипів у російській літературі, то це в травестійності, надмірній життєрадісній веселості українця. Хоча тут він своєю зовні легковажною вдачею вдало й ефектно відтіняє замисленого головного героя.
До речі, саме з вуст Анатолія звучить критика з приводу зростання ксенофобії в російському суспільстві. Він навіть думає вертатися в Україну (ха-ха, тут на нього вже чекає «покращання вашого життя вже сьогодні»). Взагалі, в книжці є чимало соціальної критики, і, на превелике щастя, вона висловлюється дозовано та ненав’язливо (бо на початку, зізнаюсь, був страх зіткнутися з новітнім «ліберальним критичним реалізмом»). Це і згадки про всепроникну корупцію, тиск держави на малий бізнес, обмеження міжнародної торгівлі, масовий алкоголізм, громадську байдужість людей... Одним словом, ті самі проблеми, що муляють адекватним людям і в нашій країні, й котрі, хочеться вірити, здатні викликати прояви міжнародної солідарності а-ля «за нашу і вашу свободу».
А також, звісно, «Змова мавп» — твір про відповідальність дорослої людини. Відповідальність за себе, за рідних, друзів, суспільство. Про те, як непросто буває зробити вибір, активно діяти, відчувати межу впевненості й самовпевненості. Про активних людей, котрими, поза сумнівами, є і головний герой, і Саєнко, і, наприклад, правозахисник Олексій Іванович — теж цікавий образ, людина, яка в умовах авторитаризму та суспільної байдужості прагне захищати принижених і скривджених державою співгромадян.
Що ж до самого письма книги — воно коливається між гостросюжетними стрімкими ривками, потоком свідомості, пейзажною лірикою і роздумами. А загалом твір можна з певними поправками назвати реалістичним. Стилістично найкращими вийшли епізоди «екшн», «краєзнавчі» описи, а от загальні роздуми та внутрішні монологи головного героя страждають на деяку перевантаженість. Але в будь-якому разі «Змова мавп» цілком здатна тримати читацький інтерес та емоційний градус до самого кінця.
Ось така доволі несподівана книжка. Варто прочитати й є над чим замислитися.
