Відбулася презентація персональної виставки одного з яскравих українських художників-шістдесятників Олега Мінька та художнього альбому, присвяченого життю і творчості митця.
Ім’я Олега Мінька знаходиться поруч з художниками Іваном Марчуком, Зиновієм Флінтою, Любомиром Медведем, вони навіть були однокурсниками. Навчаючись у Львові, уродженець Макіївки Олег Мінько гармонійно вписався в тодішнє львівське мистецьке середовище з його пошуками і бажанням творити щось неінфіковане соцреалістичним офіціозом. Умовно його творчість можна поділити на три періоди: експерименти авангардного характеру в шістдесяті роки, перехід до виразної фігуративності у сімдесяті-вісімдесяті та повернення до цілковитої формальної розкутості з елементами експресіонізму в часи незалежності. Цікаво, що фігуративний період, котрий можна було би трактувати, як певний компроміс із суспільними обставинами тих років, зовсім не виглядає якимось неповноцінним, порівняно з іншими. Навіть навпаки — напруга між авторовою вигадливістю і тиском форми додає цим картинам особливого драматизму.
Презентація персональної виставки художника проходила у галереї «АВС-арт». Сама галерея розташована в одному з дивакуватих і цікавих місць Києва — на Воздвиженці. За сприяння «АВС-арт» було видано чергову серію книги «Імена», куди вже увійшов альбом Бориса Буряка. А цього разу на презентації було представлено альбом, присвячений життю та творчості Олега Мінька. Його, за словами видавців, було навмисне змакетовано дещо асиметрично, щоб передати дух шістдесятництва з його непокорою нормам. Окрім репродукцій, біографічних даних, бібліографії, фотоматеріалів, сюди увійшло есе журналістки Світлани Єременко «Живопис як молитва» про життя та мистецтво художника. Вона каже, що ще рік тому не знала нічого про митця Олега Мінька — і тим більшим стало зацікавлення його творчістю після знайомства: «Я зрозуміла, що мушу зробити все, аби про нього більше знали і в Україні, і в світі».
А сам Олег Мінько під час презентації ділився досвідом з молодими художниками. На його думку, головне — не намагатися бути модним, а прагнути робити щось винятково своє. Час покаже, чи дослухаються до Мінька його наступники, а втім, ризикну припустити, що співвідношення тих, для кого мистецтво є річчю кон’юктурною, і тих, хто розуміє його як оригінальну творчість, залишиться приблизно таким, яким воно було в усі інші історичні епохи.
