Дивно купувати книжку, яка не має автора. Дивно, але приємно. Відразу позбавляєшся тиску авторитету того імені, яке пишуть на обкладинці. Нерідко ж книжку вважають апріорі хорошою тільки тому, що в неї автор відомий. А «Людина у (м)асьці» одразу дає можливість сказати власну думку, позбавляє від тиску стереотипів і громадської думки. Лише текст і читач.
У видавництві «Грані-Т» зробили неабиякий експеримент. І, мабуть, таки потрапили в яблучко. Чому, ну чому ніхто раніше не здогадався видати окремою книжкою листування у соціальних мережах чи в ICQ, які заполонили собою весь вільний, а часом і робочий час? Прочитавши «Людину у (м)асьці», хтось точно скаже, що мав цікавіші інтернет-романи, прикольніші й захопливіші діалоги — мовляв, не здивували. Проте лаври переможця видавництво заслужило хоча б тим, що зважилося на аж ТАКИЙ експеримент із формою. Цікаво лиш, коли і як виникла ідея — під час конкретно цього діалогу чи виникла в принципі як така, а цікаві листування вже підшукували потім? Менше з тим, вони стали першими, і повторення вже буде просто нецікавим, навіть коли текст листування був би і в сотні разів веселішим, романтичнішим чи несподіванішим.
Та, мабуть, у тому й суть — якщо це буде занадто захопливо й цікаво, то мало буде схоже на правду. Досвід-бо листувань із незнайомцями в асьці має чи не кожен, тож будь-яка підтасовка чи дофантазовування відразу маячитиме несправжністю, фальшем.
Текст «Людини у (м)асьці» — суцільні діалоги між людьми під нік-неймами. Паралельно розвиваються дві зовсім не пов’язані між собою гілки, які лиш у кінці зливаються в один сюжет і розставляють деякі акценти та знімають маски. Гру слів у назві книжки текст розкриває прекрасно. Адже аська — маска, під якою може бути хтось інший, не той, ким здається співрозмовник. І таких асьок-масок може бути кілька...
Один із сюжетів у тексті видається основним, другий — ніби пояснення до першого. Маємо Снігову Королеву, Кая та Корвіна, між якими своєрідний любовний трикутник. Кай упадає і домагається взаємності від Снігової Королеви, а та його не підпускає до себе, але й не відпускає далеко — надто вже хлопець тішить її самолюбство. І Снігова Королева, здається, потрапляє в аналогічну ситуацію, тільки тепер уже не вона тішиться, а нею. Корвін самозакоханий і хоче, щоб за ним бігали дівчата. Він ніколи не визнає своєї симпатії, аж поки не зрозуміє, що його рибка може от-от зірватися з гачка. Ще є друзі Сергій і Олесь, останній неабияк переймається тим, що його покинула дівчина. Роль цих товаришів здається незрозумілою аж до останніх сторінок книжки — вони роблять відкриття й переворот у ставленні до героїв. Словом, цікаво спостерігати за розвитком подій. А ще цікавіше — бачити, як лише з самих діалогів, без слів автора, пояснень, описів постають образи героїв. Неперевершене відчуття!
Добре вимальовується психологічна картина, характери героїв. І так само добре визначається роль аськи як імітатора спілкування, як щоденника для сповіді, який нема сенсу ховати — людей на тому боці часто просто не знаєш і не зустрінеш ніколи (її в цій ролі замінити може будь-яка соціальна мережа чи чат). Це — спосіб втечі від самотності. Імітація втечі. Як бачимо, у простенькій, на перший погляд, книжечці порушено соціальні проблеми — самоідентифікація, соціалізація.
Книжка «Людина у (м)асьці» написана такою мовою, якою спілкуються в мережі. Читаючи її, ледь не кожен упізнає там себе. Вона якнайкраще ілюструє вплив новітніх технологій на людей, які, потрапивши у віртуальний світ, стають іншими. Атож, тут кожен може бути тим, ким хоче, мати те, що хоче, і байдуже на реальність. Комп’ютерні ігри, інтернет-романи, залицяння в асьці — так, це реалії нашого часу. Хіба що дедалі більше людей із ICQ переходять на Skype, але то деталі.
Не беручи до уваги те, наскільки цікавим чи нецікавим вийшов результат книжки, варто окремо розглянути феномен «Людини у (м)асьці». Не треба далеко ходити, щоб чітко проілюструвати відповідь на запитання про вплив сучасних технологій на мистецтво. Якщо з театром, музикою, артом тут проблем не виникає (нові технології дають нові можливості), то визначити такий вплив конкретно на літературу значно важче. Аж тут «Грані-Т» видає на-гора отаку бомбу, яка дає чітку відповідь на це запитання. Експеримент вдався.
