Петрові Кононенку минуло 80 років
У Київському будинку вчителя відбувся захід, присвячений вісімдесятирічному ювілею вченого в галузі українознавства, поета і прозаїка Петра Кононенка.
Є багато ознак держави, серед них герб, прапор, гімн, кордони, власна валюта та інше. Але держава — це, насамперед, мова і культура. Як показує історія, без цих двох складових держава дуже скоро розчиняється, зникає. І навпаки. Навіть за тотального знищення всіх інших ознак державної влади, але за збереження мови та культури, народ, що їх зберіг, відроджується, рано чи пізно. І це теж є історичною закономірністю. Саме мову та культуру України довгі роки вивчає, викладає, пропагує в усьому світі Петро Петрович Кононенко. Його заслуги в цій галузі оцінили й духовні лідери України. На початку вечора предстоятель УПЦ КП Філарет нагородив ювіляра орденом св. Володимира I ступеня.
Колеги по науковій роботі урочисто вручили ювілярові пляшку «Української з перцем» і пляшку віскі, винятково, за словами дарувальників, із науковою метою, щоб провести порівняльний аналіз напоїв. Спливають епохи зі своїми смутами, перемогами, надломами. Що від них залишається? Як показує історія, залишається осмислення того, хто ми є і навіщо народилися на цій території, збережене в музиці, слові, на полотні чи кіноплівці. Це й вивчає українознавець Петро Кононенко, повідомляє Олександр МОЦАР.
Що з видавництвом «Грані-Т»?
У мас-медіа з’явилася інформація, що успішне дитяче видавництво «Грані-Т», в арсеналі якого за чотири роки понад 300 книжок, припиняє існування. Мовляв, інвестор розчарувався у бізнесі. На сайті ж «Граней-Т» оприлюднена інформація, що видавництво не закривається, а лише йде на літні канікули. Натомість, як пишуть ЗМІ, співробітники запевняють, що їм повідомили не про канікули, а саме про звільнення. Нагадаємо, наприкінці минулого року без жодних пояснень була звільнена шеф-редактор — відомий мистецтвознавець Діана Клочко. «День» намагався отримати інформацію, що називається, з перших уст. Але коли ми туди зателефонували, то PR-менеджер Леся Пархоменко відповіла, що перебуває у відпустці, тому не знає про видавничі справи. А головного редактора Олену Мовчан годі застати на місці. Хоч би як там було, але керівництво могло б розставити крапки над «і». Адже подібна поведінка недостойна авторитетного видавництва.
Краєзнавчий шарм нашого Києва
«Наш Киев» — так зветься чергова книжка, що поповнила асортимент києвознавчої архітектури. Її автор Юхим Брусиловський, який уже доволі давно живе поза Україною, вирішив поділитися з теперішніми читачами відомостями про минуле життя і побут нашої столиці.
На відміну від більшості авторів путівників чи краєзнавчих нарисів, Брусиловський досить оригінально підійшов до самої форми подачі матеріалу — і книжка про Київ постала у формі повісті, та ще й, можна сказати, любовної. У Парижі на цвинтарі зустрічаються літній емігрант і молодша за нього жінка, чиї батьки емігрували з Києва під час революції. Між ними спалахує кохання, і він везе її на екскурсію батьківщиною предків. Цей сюжет в автора вийшов цікавим, але не аж надто елегантним. Дещо вимушені й нав’язливі діалоги, брак виразного психологічного мотивування чи антимотивування, скромна стилістика — все це робить твір невидатним з літературної точки зору.
Що ж до власне начинки, то вона значно цікавіша. Юхим Брусиловський презентує увазі читача багато пізнавальних історичних фактів, цілу купу характерних міських легенд, зрештою, йому чудово вдається передати дух, атмосферу певних прошарків населення міста. У повісті є місце і для головних архітектурних пам’яток Києва, і для вже втрачених речей, і для характерних магазинчиків, базарів, кав’ярень минулого, зрештою, для живих людей різного «польоту» й різних епох. Що і є головним сенсом і перевагою книжки, адже будь-яке краєзнавство, позбавлене «смаку» того місця, про яке йдеться, — мертве. Є ще одна тема, яка виринає в зв’язку з книжкою Брусиловського.Це «геополітична» спрямованість «Нашего Киева». Автор в українській столиці практично не помічає майже нічого українського, 90% культурних та історичних реалій російські, а там, де якось зачіпаються місцеві речі, виявляються геть несподівані уявлення про минуле. Можна сказати, що книжка Юхима Брусиловського ще раз пізнавальна. Вона знайомить із «малоросійським Києвом», із духом і уявленнями тих не таких уже й нечисленних киян, котрі бачать своє місто одним із центрів (щоправда, неминуче провінційним) «триєдиної Русі», живуть у світі російської культури (а частіше тих її відголосків, які доходять до Києва), не знають культуру українську, але при цьому дозволяють собі називатися патріотами України. Виглядає на те, що в нинішніх трансформаціях ця група киян поступово зменшується і розчиняється, але без розуміння її думок, позицій і мотивацій неможливе розуміння й цілого мультикультурного Києва, столиці мультикультурної країни, повідомляє Олег КОЦАРЕВ.
