Любов ЯКИМЧУК — молода поетеса. Як виявляється, їй уже тісно в рамках одного жанру. Звісно, писати вірші вона не полишає, однак виходить щось зовсім інше, ніж було раніше...
— Зараз мені все цікавіше експериментувати в прозі і в драматургії, — говорить Любов ЯКИМЧУК, — бо там я намацую себе інакшу. Щодо поезії, то останні чотири роки надаю багато уваги музично-поетичним, відео-поетичним проектам. Але про все по черзі.
Щодо прози, то у видавництві «Темпора» вийшла дуже цікава збірка есеїстики «Соломонова Червона зірка. 25 регіонів України», до якої увійшли тексти про кожен регіон України. Серед авторів — письменник Тарас Прохасько, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, літературний критик і письменниця Яна Дубинянська. Я писала про Луганщину, звідки родом. Це дуже важливий для мене текст, бо писати про, сказати б, Львів або Київ простіше, адже багато всього вже є, тон уже задано, міфи створено й популяризовано, можна собі розслаблено бавитися в інтертекстуальність із попередніми текстами. Натомість про Луганськ і область є дуже мало, а основне — те, що немає окресленого міфу, тож мені доводилося певні відомі вузькому колу міфологеми збирати докупи, як розбиту вазу. Великою відповідальністю й великою насолодою було цим займатися.
Також за певний час має вийти диск імпровізаційної музики на мої тексти під назвою «Забавки Афродіти». Йдеться про переважно неримовані тексти, які вокалістка Леся Здоровецька трохи співає, а частіше-таки начитує. Поети в сенсі вокалу дуже обмежені, а коли дозволити озвучити поезію вокалістці, то у звуковому сенсі з’являється більше простору. Мені страшенно подобається те, що цей українсько-британський квартет (сопрано-саксофоніст Нік Рот — із Британії) зробив із моїми віршами.
Зараз я працюю над п’єсою про вже не молодого чоловіка, який хоче «розвести» на їжу та на гроші музиканта. Але останній розуміє наміри старого, тому сам йому все пропонує. Дія відбувається в «МакДоналдсі». Це буде друга справжня моя п’єса — вправляюся в жанровому розумінні.
В одній із папок мого комп’ютера лежить дописана збірка поезій «Ням і війна». У ній ідеться про поганого хлопчика, який винен у всьому, що відбувається у світі, і навіть війна починається через те, що він кидає до комину олов’яних солдатиків. Ці тексти дуже різняться від тих, що в моїй збірці «, як МОДА», де переважали римовані верлібри та жіноча чуттєвість. Цього разу я вбила риму та додала простору, тому мені вони виглядають зовсім не «як-модівськими», більш по-чоловічому. Цій збірці наразі не шукаю видавця, хочу, щоб вона «дозріла», наступного року опрацьовуватиму, може, скорочуватиму її.
На щодень маю собі до писання літературно-критичні статті та огляди. Багато хто каже, що письменник не може бути літературним критиком, бо не має розуміти, як письмо виникає й куди заводить, але я щоразу пригадую собі Еліота, й знову беруся до книжки з олівцем.
