Такий лейтмотив ІІ Міжнародної наукової конференції, організованої Інститутом енциклопедичних досліджень (ІЕД) НАНУ та Науковим товариством ім. Шевченка в Європі.
У роботі взяли участь науковці з України та з-за її меж. З вітальним словом до учасників конференції звернулися академік НАН України, співголова Головної редакційної колегії Енциклопедії Сучасної України (ЕСУ) Іван Дзюба та академік НАН України, голова Науково-видавничої ради НАН України Ярослав Яцків. Вітання надіслав також співголова Головної редакційної колегії ЕСУ, почесний голова Наукового товариства ім. Шевченка в Європі, іноземний член НАН України Аркадій Жуковський.
Енциклопедії — це основний вид довідково-інформаційної літератури, в яких досить концентровано (фахово й стисло) відображено питання тієї чи іншої галузі науки або діяльності, та, водночас, надано головну, основну інформацію, а універсальні (або національні) енциклопедії є своєрідними візитівками держави (Britannica, Brockhaus, Larousse, Americana). Прозвучала теза про те, що, незважаючи на появу всесвітньої електронної Вікіпедії, традиційні енциклопедичні видання залишаються найавторитетнішими джерелами інформації, адже в їхній підготовці, написанні статей беруть участь найкращі науковці та фахівці, кожен у своїй царині — філософи й фізики, математики й історики, культурологи й мистецтвознавці.
Інститут енциклопедичних досліджень функціонує в Україні лише шість років, у його арсеналі — підготовка низки біографічних словників, бібліографічних покажчиків, а головне — реалізація проекту багатотомної «Енциклопедії сучасної України» (невдовзі мають вийти 10-й та 11-й томи). Про історію створення, концепцію, методику, методологію, проблеми й перспективи роботи над нею розповів господар конференції — в.о. директора Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ Микола Железняк. Він, зокрема, торкнувся питання нестачі досвідчених кадрів, адже редакторів — фахівців, здатних працювати над енциклопедичними виданнями, не підготуєш за рік-два. Розповідаючи про роботу над ЕСУ, М. Железняк продемонстрував створену в ІЕД інформаційну базу — своєрідний банк даних, який стане в пригоді під час підготовки інших довідково-інформаційних видань, зокрема, й універсальної української енциклопедії, концепцію якої вже розробив Інститут під керівництвом академіка Івана Дзюби. Вітаючи гостей з-за кордону, він наголосив на важливості міжнародних контактів, які вкрай необхідні для пошуку й перевірки інформації. Очевидно, саме ця теза спонукала Ірину Матяш запропонувати обговорити питання створення Міжнародної асоціації енциклопедистів, що, зрештою, й знайшло відбиття в ухвалі, прийнятій учасниками конференції на завершальному засіданні.
А Клара Агліулліна порушила питання щодо передумов виникнення енциклопедій так званих малих територій. Вона охарактеризувала період кінця ХХ — початку ХХІ століття як «енциклопедичний бум», оскільки почали з’являтися енциклопедії регіонів (республік Башкортостан, Татарстан, Саратовської, Челябінської областей тощо), великих і малих міст, енциклопедії адміністративних районів і навіть окремих сіл. Ця проблема актуальна й для України, адже за часів її незалежності активізувалися краєзнавчі дослідження, посилився інтерес до своїх джерел, історії... У зв’язку з цим актуальні питання методології, які дослідила Тамара Демиденко, аналізуючи підготовку енциклопедичної статті в енциклопедичних виданнях 1944—1972 рр., які, попри ідеологічну заангажованість, відзначалися науковим підходом, залученням великого редакторського колективу. Рада Михайлова висвітлила питання методики та концепцію створення нового академічного видання — Словника художників України.
Ірина Матяш розповіла про нове довідкове видання «Архівна україніка в Канаді», яке репрезентує багатющі фонди, надзвичайно цінні матеріали, які вдалося там віднайти і яких немає в Україні. Вона наголосила на необхідності обов’язково подавати в енциклопедичних виданнях посилання на архівні фонди.
Юрій Пероганич звернув увагу на інтенсивний розвиток української Вікіпедії (нині український сегмент Вікі на 15 місці у світі, понад 290 тисяч статей), висвітлив перспективи її розвитку, а також розповів про державну підтримку таких електронних енциклопедій в зарубіжних країнах.
Проблеми, які порушували учасники конференції в своїх виступах, торкалися підготовки енциклопедичних видань різних типів — універсальних, регіональних, спеціальних, тематичних, персональних, в традиційній та електронній формах тощо, але їх об’єднувала спільна мета — прагнення створити досконалий, якісний, фаховий та науковий продукт.
Незважаючи на складні сучасні умови українського книговидання, певну стихійність і деякий паралелізм щодо створення різними комерційними видавництвами тематичних довідково-енциклопедичних видань, енциклопедична справа в Україні бурхливо розвивається завдяки ентузіастам, подвижникам, які пишуть статті до видань, розшукують рідкісні світлини та документальні матеріали з метою вивчення та популяризації історії рідного краю, правдивого відтворення біографій відомих і ще малознаних діячів української культури, освіти, науки, бізнесу й спорту.
Актуальними залишаються питання розроблення і затвердження Стратегії розвитку книговидання в Україні; створення єдиної національної довідково-інформаційної системи книжкового простору України; розроблення Національним банком України механізмів спеціального пільгового режиму кредитування видавничої галузі; розроблення і впровадження механізмів державної підтримки розвитку книговидання, зокрема, стимулювання розвитку на належному рівні енциклопедичної справи.
