Книга, літера за літерою народжуючись із безсонних ночей, важких роздумів, мрій, марень та копіткої праці автора, отримує власну долю. Виписана на папері та видана для читання, вона вже не належить автору. Книга шукає свого втілення, своєї реалізації — так само, як і людина. Долі книг нерозривно пов’язані з долями людей. Інколи химерне мереживо з ідей і смислів поміж людиною і книгою переплітається так тісно, що неможливо зрозуміти, чи це особистість проживає життя книги, чи книга втілюється в особистості, шукаючи свого продовження. Так чи інакше, витворюється нова реальність: більш повна, цілісна, багата... Сьогодні експерти «Дня» розкажуть про книги, що супроводжують їх на життєвому шляху, роблячи його більш осмисленим, насиченим та повним.
Катерина ШАБАТЬКО, журналіст відомчого видання ГУМВС Полтавщини «Досьє 02»:
—Останні книги, які прочитала — Лао Цзи «Дао де Цзин», Джидду Кришнамурті «Політ орла», «Свобода від відомого» та «У ніг учителя», які можна назвати підручниками з філософії і методології духовного вдосконалювання людини та її розвитку. Чесно кажучи, таку літературу я не зовсім люблю читати. Проте певні життєві події змусили шукати відповідей на багато запитань, а в деяких випадках у цих книгах навіть доводилося шукати орієнтир виходу із складних ситуацій. Скажімо простіше — виникла потреба у самовдосконаленні та бажання прийняти світ з усім його безглуздям. Тому і переключилася та такі трактати. Читати їх я себе примушую, бо не завжди хочеться.
А взагалі люблю читати фентезі, фантастику, а особливо історичні романи. Найулюбленіші книги: Роджер Желязни «Дев’ять принців Амбера» та «Остров мертвих», Андре Нортон «Корона зі сплетених рогів», Генрі Райдер Хаггард «Она», Іван Єфремов «Таїс Афінська», «Туманність Андромеди», «Година Бика», Генрик Сенкевич «Камо грядеші»... Такі книги є джерелом мрій, тут життя героїв ти, як водиться, проживаєш сам. Такі видання читаєш, зручно вмостившись на дивані, або вночі на кухні. На цих книгах я виросла, і вони сформували моє світосприйняття. Щоправда, також створили в моїй свідомості й надто ідеалістичне бачення життя, тому й доводиться корегувати його за допомогою філософії та психології.
Надя БРИЛИНСЬКА, аспірантка Львівського національного університету:
— Із тих книжок, що я прочитала за останні місяці, мабуть, найяскравіші враження залишили три. Перша — «Великі сподівання» Чарльза Діккенса. Цей роман мала приємність читати у бездоганному перекладі Ростислава Доценка. Від початку до самого кінця то було неймовірно цікаве читання: не тільки тому, що Діккенс — майстер оповіді і перекладач блискуче передав багату мову письменника. «Великі сподівання» — дуже глибокий твір, справжня історія початку і краху ілюзій молодої людини, наприкінці якої і головний герой, і читач збагачені новим досвідом.
Іншою історією про зміну переконань став для мене роман Джейн Остін «Менсфілд-парк». Після його прочитання я дізналася, що це — найменш популярний із шести романів письменниці. У цьому творі авторка засуджує «сучасний» («модерний») спосіб життя. Проте, на мою думку, насправді йдеться про різні типи людей: про тих, хто не відступається від своїх переконань, і про тих, хто легко змінює свою думку залежно від того, як їх сприйме соціум і чи виглядатимуть вони достатньо «передовими» і «сучасними». І, нарешті, третя книжка, яка мені дуже сподобалася, — це казковий роман Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула». Взагалі, ця літературна казка рекомендована для дітей середнього шкільного віку, але мені здається, що це чудова історія, яка сподобається будь-кому. Поза магією і фантастичними істотами в «Мандрівному замку» є те повчальне філософське зерно, яке притаманне тільки справжнім казкам.
Якщо я скажу, що не уявляю свого життя без читання, то це буде неправда, бо життя без книжок я можу уявити: це було б дуже нудне життя. Я читаю, тому що це найкраща вправа для мого мозку і тому що вбачаю у читанні художньої літератури якийсь магічний процес. Часом видається, що книги відволікають мене від справжнього життя, але, з другого боку, улюблені твори допомагають бачити справжнє життя виразніше. Улюбленими я можу назвати практично всі книги, які прочитала, однак серед них все ж виділю «Степового вовка» і «Гру в бісер» Германа Гессе та «Сагу про Форсайтів» і «Кінець глави» Джона Голсуорсі.
Ксенія ЗАБРОДСЬКА, корпоративний юрист:
— Книга для мене — це не просто папір із літерками у приємній на дотик обгортці, а вікно у світ. Завдяки книзі бачу ті чи інші події під іншим ракурсом, і це дозволяє ширше дивитись на життя. Першою книгою, яку я запам’ятала і перечитувала багато разів, була — «Чарівник Смарагдового міста». Ця книга навчила вірити в те, що чудеса бувають, і навіть найбезглуздіша, на перший погляд, мрія може стати реальністю, більше того — часом навіть перевершити найсміліші сподівання! Це дуже важливо — вірити в чудо. Просто вірити!
З часом, однак, змінюються і смаки, а тому зараз із задоволенням читаю Германа Гессе. Давно такого не було — перегортаю кожну сторінку чи не затамувавши подих, із очікуванням чогось надзвичайного. І найцікавіше — коли читаю його чи, із останнього, Габріеля Гарсія Маркеса, чи Умберто Еко — це очікування свята і несподіванки зберігається, сторінка за сторінкою. Слід сказати, що стіни моєї кімнати завжди нагадували бібліотеку, оскільки батьки люблять читати і привчили до цього своїх доньок. Тому, коли я не бачу поличок із книгами у когось вдома, стіни здаються голими, а дім — не таким вже й затишним. Останнім часом із задоволенням читаю за допомогою електронної книжки, оскільки оцінила її зручність: за сучасного ритму життя час на читання є тільки у транспорті.
Валентина БЕРДНИК, художник, майстер сакральної ляльки-мотанки:
— Те, що читаю зараз — це світоглядні, пошукові речі. На інше часу не має. Улюблені книги — твори Олеся Бердника. І знаєте чому? Бо з ними легко працювати. Він написав дуже багато, понад п’ятидесят творів, і всі вони дуже різні. Кожен з них — це ключик, взявши той чи інший, можна знайти спільну мову з різними людьми. А коли контакт вже налагоджено — можна говорити про інші важливі речі, а не тільки про ті, які зачепили.
Як художник я можу стверджувати, що сама форма книги, така, якою її витворили віки, має безперечний вплив на людину. Ця обгортка, палітурка, сторінки, шрифт, ілюстрації... Сам цей образ вже є символічним і глибоким. І навіть коли людина не читає, книжка, що просто стоїть на полиці в її кімнаті, вже якось впливає на неї. А вплив самого тексту на людину — безперечний. Не дарма ж у Біблії сказано: спочатку було Слово!
Вашим читачам до прочитання я би порадила світоглядні книги про історію України, про її культуру. Ми ж бо й досі не знаємо, хто ми та звідки, тож складно зрозуміти, куди йдемо.
