Meridian Czernowitz — це молодий, але вже знаний поетичний фестиваль, який займається найрізноманітнішими справами: від видання книжок до створення української резиденції для іноземних письменників, від Національної відеопоетичної премії «Бук» до презентацій на світових літературних подіях. Президент фестивалю Святослав ПОМЕРАНЦЕВ та директор Ірина ВІКИРЧАК — про «німецький прорив», Всесвітній поетичний рух та місце України на літературній карті Європи.
— Яка мета вашого фестивалю?
— Ми — українсько-німецькомовний поетичний фестиваль, тому не дивно, що орієнтуємося і на українсько- та німецькомовний простори. Розумієте, ті автори, які приїздять на Meridian Czernowitz, приїздять найперше у Чернівці, у місто поета Пауля Целана, про якого ходять легенди. Це таємна літературна столиця Європи, адже тут стільки всього було, стільки мов звучало! Тут народилися Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, Міхай Емінеску, менш знаний нам Георг Дроздовський і багато інших цікавих та відомих постатей. Відвідавши Чернівці, гості фестивалю автоматично стають довічними природніми піар-менеджерами цього міста. А серед наших завдань — повернення Чернівців на культурну карту Європи. Ви бачили обличчя учасників та гостей торішнього фестивалю? Це світлі, інтелігентні обличчя, живі, розумні очі — це і є наше майбутнє. Ми почали з трьох-чотирьох сотень публіки, а кінцева мета — сорок п’ять мільйонів (Сміються.)
— Ви активно співпрацюєте з провідними літературними установами Європи. Що ви можете про це розказати?
— Так, наприклад, тісно співпрацюємо з Literaturwerkstatt Берлін. Це своєрідна німецька літературна установа, під егідою якої відбувається багато цікавих літературних подій: зустрічі, презентації, Poesiefestival Berlin, відеопоетичний фестиваль ZEBRA Poetry Film Festival і багато іншого. Ми інформаційно підтримуємо «Зебру», а вони, у свою чергу, розповідають про нашу відеопоетичну премію «Бук». До речі, нині вона представлена у двох формах: «українській» — власне конкурсній та «міжнародній» — позаконкурсній. Це дасть можливість познайомитися зі світовими тенденціями цього жанру. Томас Вольфарт, директор уже згаданого Literaturwerkstatt Berlin, модерував організований разом із нами літературний вечір з участю Ігоря Померанцева, Мілени Фіндайз, Ірини Вікирчак та Клаудії Дате в Лейпцигу. Потому ми мали виступ у Берліні, який називався «Повернення Czernowitz», де виступали також поети Андрій Любка та Сергій Жадан. На цю подію в Музеї Берлінського муру — Checkpoint Charlie прийшло понад вісімдесят людей. Для нового імені з України, та ще й для Берліна, де щодня відбувається не менше трьох сотень культурих подій, — це дуже непогано.
Культурний аташе Посольства України в Німеччині Юрій Нікитюк зауважив, що за два роки існування Meridian Czernowitz ми зробили те, чого не вдавалося організувати всім разом узятим культурним інституціям протягом останніх двадцяти років.
Ще одним полем діяльності є Всесвітній поетичний рух — World Poetry Movement, започаткований минулого літа в місті Меделлін, Колумбія. Серед тридцяти фестивалів-засновників — Meridian Czernowitz і, наприклад, знаменитий поетичний фестиваль у Ротердамі Poetry International. Через цю організацію ми поступово стаємо таким собі майданчиком, «злітною смугою» для українських поїздок українських поетів на закордонні фестивалі.
— Тобто у вас цілком дипломатична культурна місія?
— Де-юре ми цього не проголошуємо, але де-факто так сталося. Річ у тім, що ми беремо участь у багатьох зустрічах для фестивальних менеджерів, їздимо світом, спілкуємося з дуже багатьма митцями, діячами культури, дипломатами. Там чули тільки про Андруховича — Жадана — Забужко, які фактично самі проторували собі стежку в світ. І тому, коли ми розповідаємо про фестиваль, про нашу літературну ситуацію, то це створює необхідний контекст.
Нині українці присутні також на сайті lyrikline.org — це така поетична інтернет-платформа, де зібрані «живі голоси» поетів з усього світу. На українській сторінці можна послухати Юрія Андруховича, Павла Коробчука, Галину Крук, Олега Коцарева, Андрія Любку, Богдану Матіяш, Сергія Жадана. Минулого року ми підписали договір про офіційне партнерство, тож до тих, кого ми згадали, будуть додані записи Ігоря Померанцева, Каті Бабкіної, Остапа Сливинського та інших.
— Доводилося чути про видавничі проекти Merіdian Czernowitz. Як виникла така ідея?
— Ми почали з фестивалю, а книжкові проекти якось виникли цілком природно. Дуже важливим експериментом стало для нас видання книжки Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст». Саме ця книжка дала розуміння, що такі проекти потрібні, це наша «ніша» на книжковому ринку. Ну, якщо йдеться про Україну, то «книжковий ринок» — це дуже голосно сказано... У бізнесі існує декілька аксіом. Наприклад, одна з них — це те, що виробник має заробляти більше, ніж дистриб’ютор. А в нас усе навпаки: виробник-видавництво окуповує собі трохи більше за собівартість книжки, а от уже книгарні отримуюють на ній сто, а то й більше відсотків прибутку. Так не має бути, це штучний ринок. На Заході книгопродавці мають 40 — 60% націнки, такі граничні цифри. Видавець-виробник повинен контролювати остаточну ціну, власне, за таким принципом ми й працюємо. Роялті наших авторів прив’язані саме до видавничої ціни. Ситуацію на ринку можна змінити тільки завдяки чесним правилам та якісному продукту.
— А які ще нові книжки готує фестиваль?
— Так, дуже правильно зазначено, що книжки «від» фестивалю, адже це не видавництво. Наприклад, про нову книжку Оксани Забужко ми стали говорити ще в Лейпцигу, адже її також запросили на ярмарок. Австрійське видавництво Droschl видало книжку її есе «Планета Полин: Довженко — Тарковський — фон Трієр, або Про дискурс нового жаху». До речі, дивно, але книжка ще не вийшла в Україні.
Переговори з пані Оксаною не тривали довго: розповіли про концепцію нашого «не-видавництва», про наші плани видавати п’ять-десять якісних книжок на рік, наших авторів. Для нас автор стоїть на першому місці, це «сонце, в чиєму промінні ми гріємося», але не «нагріваємося». Виявилося, що авторка має ще один рукопис — збірку есе «З мапи книг та людей», власне, «Планета Полин» — лише частина цього маштабного видання, есеїстики цілого десятиліття. Крім Оксани Забужко, має також з’явитися книжка поезій Андрія Любки.
— Відомо, що у ваших планах — створити в Чернівцях резиденцію для письменників. Невже й Україна долучиться до світової практики?
— Наша резиденція буде відкрита для восьми європейських німецькомовних письменників на рік. Вона стане учасником світової мережі письменницьких резиденцій HALMA. Цілий місяць автори зможуть насолоджуватися перебуванням у Чернівцях, матимуть також стипендію в розмірі близько тисячі євро. Гості не зобов’язані звітувати, але в разі публікації твору, створеного за час перебування в резиденції, письменники повинні про неї згадати. Також за бажанням вони зможуть брати участь у різноматіних культурних заходах, зустрічах зі студентами тощо. Нині маємо ще багато чого зробити, адже тут є чимало питань — від побутових до фінансових.
— І все ж таки, крім німецькомовних письменників, чи буде там місце для українських авторів?
— Буде видно, але швидше за все — тільки у приватному порядку.
— А що цікавого буде на цьогорічних виступах у Чернівцях?
— Ми працюємо за «футбольною» методикою Лобановського, який казав, що класна команда — це не команда зірок, а зіркова команда. Ми не запрошуємо Нобелівських лауреатів, у них є одна проблема — вони не приїздять. Сказати б, до Чехії якось запросили були Герту Мюллер. Скрізь її фото, цитати, книжки, зустрічі, вона мала виступати на чеському телебаченні, але... вона так і не з’явилася. То чому б нам не подумати про інших класних поетів, наших майбутніх нобелівців? До нас приїздять дуже поважні автори з Австрії, Швейцарії, Німеччини, Люксембургу, Ліхтенштейну, Ізраїлю, Великобританії, США, Румунії, Молдови, Польщі та, ясна річ, України. Нашими гостями є цікаві видавництва. Наприклад, німецьке видавництво Suhrkampf, яке видає вісімдесят відсотків українських авторів у німецькомовній Європі. Цьогоріч на фестивалі у холі Чернівецького художнього музею буде невелика книжкова виставка, на стендах якої ви знайдете видання українських авторів за кордоном і навпаки — переклади іноземних авторів українською.
